Блог | Заперечувати колективну відповідальність росіян можна, але уникнути її неможливо
Загальновідомо, що право - найважливіший соціальний інститут, який в умовах розвиненої демократії асоціюється з порядком, справедливістю і правдою. Однак, як нині стає очевидно, навіть коли якісно просунуте право і є справедливим за формою і цілями, воно може не бути достатньою мірою ефективним. А значить і правдивим. Саме подібний казус має місце в контексті юридичної оцінки засобами міжнародного права, законодавств і правових парадигм цивілізованих країн фактора маніакальної підтримки більшістю росіян божевільних безчинств свого плішивого царька в Україні.
В умовах гуманістичних стандартів 21 століття для багатьох розсудливих людей і навіть кваліфікованих юристів бачиться абсолютно абсурдною не тільки проголошувана багатьма сукупна безкарність росіян. Але і номінальна відсутність можливості заслужено визнати їх колективним злочинцем.
Однак, якщо вийти за межі формалізованої площини правових норм, то де-факто імперський народ вже несе і ще довго буде нести всіляку відповідальність за злодіяння своєї великодержавності. І навіть найбільш прогресивні умовності права безсилі перед невідворотним вердиктом споконвічної справедливості і логіки соціальної еволюції.
Сумнівна в цьому випадку неприпустимість кримінального звинувачення колегіальному суб'єкту (народу) компенсується правовими аналогіями і абсолютною моральною неможливістю прощати понівеченість. Тому узагальнена міжнародна відплата за нацизм євразійського населення вже є поширеною практикою. І причому таке праведне переслідування "великоросів" здійснюється саме за їх жахливе варварство в Україні. По суті "старших братів" вже давно неформально розпізнають в адекватних країнах і геополітичному контексті таким собі консолідованим злочинцем. Про це, правда, поки соромно не заявляють привселюдно.
А як же може бути інакше? Адже ніхто не сумнівається в доблесній протидії рашистській агресії з боку всього українського народу в узагальненому вираженні - незважаючи на його внутрішньоціальну плюралістичність. Російська інтервенція аналогічним чином видається абсолютно загальнонародною, незважаючи на відсутність внутрішнього однакового в імперському суспільстві з очевидним переважанням путінських симпатиків. У соціумах саме так - в єдиному знаменнику синтезується різноманітність процесів, їх підсумки та відповідальність за результати.
Злочини, виправдання і кривавий колективізм
Множиться жахливий вал злочинів рашизму в Україні. Орди збожеволілих орків, звірства, від яких холоне душа, небачені потоки нудотної шовіністичної брехні і маніакальної ненависті... Поступатися агресору не можна ні в чому: поблажки схожі на недалекоглядне прощення, яке лише спонукатиме ґвалтівника до нових зазіхань. А безприкладні злодіяння "русского мира" не можуть залишитися лише скорботним і повчальним надбанням історії. Але й мають спричинити безкомпромісне покарання всіх, хто винен у геноциді українського народу та спробі руйнування світопорядку. Як і раніше, наполягаю на тому, що пекельна агресивність путінізму набагато цинічніша й небезпечніша для всього людства, ніж навіть злочини гітлеризму. Незважаючи на територіальні масштаби і колосальні жертви Другої світової. Воістину грандіозним є культурно-ціннісний розрив у моральних засадах людства теперішнього часу і 30-40-х років минулого століття. Значимість життя і гідності людини тоді і зараз - різні величини. Так само, як і цинізм фашизму в умовах колоніального переділу світу в минулому не можна порівняти з віроломством кривавого путінізму в рамках поточних тенденцій глобалізації та інформаційної відкритості ліберального світу. Та ще - з урахуванням фактора апокаліптичної ядерної зброї... Нині - переломний момент історії. В епоху, коли її просто не повинно було бути. І коли цей злам реально здатний знищити людство або повернути його історію назад - до хаосу і деградації. Саме таку моторошну кризу ми зараз переживаємо і її результат переважно залежить від відваги та завзятості України, її здатності згуртувати навколо себе союзників.
То які ж суб'єкти злочинів кровожерливого великодержавного імперіалізму? Хто має нести відповідальність за важке гріхопадіння "русского мира"?
В інформаційному просторі регулярно доводиться стикатися з поширеними реабілітаційними судженнями всіляких захисників "широкої російської душі". Які, звісно, не заперечують злочинність путінського режиму, але запально просторікують про неможливість, несправедливість і навіть недоцільність колективної відповідальності росіян. Про це, глибокодумно смакуючи різноманітні лукаві застереження, нерідко віщають деякі російські "ліберали", які дорожать завищеною етнічною самооцінкою. Та й окремі українські глашатаї гасел "нам поруч із ними жити, і вони нікуди не подінуться" або "в Росії абсолютна більшість порядних, але заляканих громадян" посилено просувають тези "про відсутність необхідності заганяти сусідів у кут". Тут згадують і "високоморальну" велику російську культуру, і принцип індивідуалізації відповідальності.
У всьому, мовляв, винен особисто Путін і група його найближчих соратників. Ну і, мабуть, усі зазначені особи одностайні, що слід забезпечити невідворотність відповідальності бойовиків РФ, які безпосередньо чинили звірства на території України. А, мовляв, інші росіяни, незважаючи на тотальну підтримку дій Путіна, не повинні бути суб'єктами будь-якої відповідальності за злодіяння імперії, що складається з них разом і їхнього консенсусу.
Щоб визначитися зі справедливістю таких суджень, мабуть, доцільно усвідомити системну конструкцію людського суспільства. Усі елементи соціального устрою взаємопов'язані й зумовлені якостями один одного. Не будемо оперувати змістом складного поняття "гомеостаз", органічно віднесеного до специфіки людської самоорганізації. Але зазначимо, що будь-яка відкрита система прагне стабільної і довгострокової рівноваги, стійкості структури. Це - питання "виживання" системи як даності. Щоб уникнути зайвого академізму, пропоную вдатися до ілюстративної аналогії. Наприклад, беручи до уваги найпростіші прикладні фізичні системи, ми переконаємося, що шафа не буде шафою і втратить функціональність без ніжок, дверей і полиць. А будинок не є будинком без фундаменту, стін, вікон або даху. Водночас, складові сегменти - завжди частини цілого. Таким чином, інтегровані якості системи завжди притаманні всім її елементам. Це функціональне змішання компонентів в ім'я цілісності сукупності. Кожен окремо елемент згаданих шафи або будинку не буде шафою або будинком, як такими. Але постане, з одного боку, носієм загальних якостей цілісної речі. А, з іншого боку, доповнить її цільові функції. І, нарешті, набуде підсумкового призначення тільки в комплексі та взаємодії всіх сегментів структури.
А вже людському суспільству, що складається з мислячих істот, наділених волею і творчою активністю, співіснування яких завжди зумовлене правилами співжиття - соціальними запитами і суспільним договором, неабияка якісна ідентичність елементів притаманна значною мірою. У будь-якій державі, як відокремленому соціумі, відбувається перетікання морально-інтелектуальної енергії та її консолідація у вигляді національного світогляду (культури і моралі) та державної ідеології. Сума інтелектів, міграція інформації та колективний досвід у традиціях і розвитку - це база суспільної свідомості. Така константа властива для всіх періодів соціальної життєдіяльності Homo sapiens. Причому, і в стародавньому світі, і в середні віки це правило функціонувало з усією очевидністю - згідно з етичними цінностями та культурними установками, характерними для відповідних епох і державних утворень. Теза про те, що "кожен народ має ту владу, на яку заслуговує", по суті, є алегоричним вираженням аксіоми, що "влада - це концентрований вираз колективної свідомості народу". Не слід думати, що в стародавніх рабовласницьких країнах, східних деспотіях або, скажімо, колоніальних імперіях скільки-небудь істотна кількість людей уявляла собі більш справедливу форму організації суспільства, ніж наявна. Ні, звісно, боротьба за життя і незалежність пригноблених завжди в тій чи іншій формі мала місце. Але вона більшою мірою мала природно інстинктивний і традиціоналістський характер. Поширених культурних доктрин рівності та людинолюбства просто не було. Аж до появи відповідних радикальних революційних ідей, домінували зовсім інші культурно-моральні орієнтири. Зрозумілі й сприймані всіма станами як неминуче безальтернативна даність.
Адже народ суверен і носій влади - за природою людства, а не через те, що хтось одного разу придумав сформулювати нині загальновизнану ліберальну аксіому. Без населення, його території проживання, праці та добровільної або вимушеної згоди з владою ніяка держава просто неможлива. Держава - лише зовнішня інституційна оболонка просторово й етнічно виділеного суспільства. Тільки народам минулих століть було невтямки, що саме вони є джерелами влади. І об'єднавшись, могли б її відібрати в узурпаторів та облаштувати у найсправедливіший і найперспективніший спосіб. Саме ця об'єктивна вада невідворотно затяжного і послідовного еволюційного процесу зрештою долається лише поступовим прогресом суспільної свідомості.
І ось - поточне освічене століття становлення інформаційного суспільства: гуманітарні цінності, ліберальні стандарти організації соціуму, відкритість і вільний рух інформації, високі технології, наративи терпимості, співчуття, рівності та свободи самовираження особистості... Цивілізованість у форматі базових ментальних цінностей, вистражданих людством упродовж тривалих періодів жорстокості, крові, поневірянь і лих, тепер є надбанням усіх країн і народів, відкритих для прогресу, спраглих до розвитку. Для всіх держав, колективний інтелект населення яких хоч якось готовий до сприйняття та реалізації еталонів соціального розвитку.
Навіть для безглуздої Росії. Яка, як і інші етно-соціальні спільноти, може "взяти" із сучасних досягнень цивілізації рівно ті цінності та в таких кількостях, які відповідатимуть внутрішньому ментальному потенціалу і соціальним запитам. РФ "бере" з канви світового прогресу не так багато фундаментальних сутностей. Але дуже багато - у контексті споживання передових благ, на виробництво яких Московія сама просто не здатна. Вона споживає техногенні продукти західних країн і Китаю. З жадібністю вбирає в себе імпортні товари високої якості, сервісні методи забезпечення соціального комфорту, характерні для розвинених держав. Із задоволенням поглинає продукти індустрії розваг і модних трендів, що виробляються на Заході.
Усе! Росія абсолютно нічого не привносить у глобальну соціальну еволюцію і не бере з цього процесу по-справжньому ключових значень. На кшталт наукових та освітніх новацій, істинної демократії, ринкової економіки, правової держави, примату прав і свобод людини. За своїм історичним звичаєм, обмежуючись лише імітацією передового розвитку і брехнею.
Росія - майже Пекло на Землі, а росіяни - цілком собі злочинне співтовариство
Так от. На мій погляд, абсолютно безглуздо заперечувати, що деспотизм, імперський шовінізм, жорстокість і підступність Росії, як держави і політичного утворення, є похідним і цілком репрезентативним чинником, що випливає з неотесаності, патріархальності, жорстокості та цинізму російського народу. Настільки низинні й примітивні узагальнені якості, що коріняться в глибинах російської колективної ментальності, незмінно знаходили своє втілення в кривавій, клаптевій і далекій від прогресивної динаміки історії Росії. Ця обставина аж ніяк не виключає того факту, що в соціальному середовищі імперського монстра епізодично виникали генії і доброчинні тенденції. Але, по-перше, такі прояви, в розрізі величезної території та чисельності населення Росії, завжди були вкрай незначними А, по-друге, прогрес ніколи не виступав домінантним ідейним імпульсом російського суспільства. І тому позитивні інтелектуальні наративи тут не пускали ґрунтовного коріння, а соціальний прогрес завжди мав спотворену форму, запізнілий і натужний характер.
Загалом, самопроголошено "велика" і пишномовно самозакохана російська культура неабияк токсична і значною мірою пустотіла. Токсична - в тому розрізі, в якому вона породила рашизм у різних його жахливих проявах (рабське кріпосне право, реакційна монархія, більшовизм, сталінізм, путінізм) і підживлюється його войовничою жадібністю. Пустотіла - в тій частині, в якій навіть благородні прояви культури абсолютно не здатні протверезити й облагороджувати затуманену суспільну свідомість, спрямовувати її розвиток у позитивному руслі. Таким чином, російська культура, що бере витоки в народному середовищі, очищена від пишномовної великодержавної мішури, загалом, не є скільки-небудь благотворною обставиною. Не здатний на фундаментальний прогрес і власне російський народ. Про це безперечно свідчать невблаганні факти. Адже культура - це навіть не стільки книжки, музика, картини чи балет. Це - насамперед - мораль, спосіб життя, праця і господарювання! У яких із цих сфер росіяни досягли успіху? Та й про тих же Пушкіна, Чехова, Достоєвського, Тургенєва або Мусоргського та їхню творчість росіяни у своїй більшості не знають нічого. У кращому разі - насилу згадають прізвища.
Відповідальність - це не можливість, а неминучий факт, що настає за злочином
А тепер - знову про відповідальність. Путинізм - плоть від плоті породження традиційної російської культури. Це - катастрофічно похмурий соціальний запит на велич, що корениться в надрах етнокультурної природи росіян. Це і є та сама горезвісна "русскость", що набула в сучасній інтерпретації форми нелюдського неонацизму. Великодержавна пиха зумовлена не економічним розвитком і, як наслідок, процвітанням, а брехнею і нескінченним привласненням усього, на що поширюється імперська жадібність.
Таким чином, росіяни сукупно, безсумнівно, несуть відповідальність за рашизм - своє криваве дітище. За втілення своїх шовіністичних сподівань, однаковою мірою замішаних на раболіпному чиношануванні, безвольності та домаганні на світове домінування без зусиль і помітної участі в ментальній, матеріальній і структурній еволюції глобального людства. Безсумнівно, у соціальному середовищі Мордору присутні чесні й порядні люди - ізгої та білі ворони. Значна частина з них мовчазна і пасивна. Інші - активні й резонансні - піддаються жорстким репресіям і є закріпачувальним повчанням для однодумців. Але в загальному контексті це застереження лише констатує якийсь виняток із правил і суттєво не впливає на загальну непристойну картину занепадницького колективного морального вигляду росіян.
Очевидно, що єдина надія на можливість звільнення російського суспільства від похмурого божевілля полягає аж ніяк не в процесах внутрішніх світоглядних трансформацій і тенденцій очищення. А в зусиллях України, покликаної не тільки відбиватися від агресії євразійського маніяка, а й влаштувати йому прочухана, здатного привести до протверезіння масової свідомості неадекватного "старшого брата".
Щоб встановити об'єктивність і неминучість колективної відповідальності росіян, навіть і не потрібно проводити відповідну аналогію з післявоєнною Німеччиною. Хоча таке зіставлення й абсолютно справедливе. Така ретроспектива не особливо потрібна: незважаючи на трагічну одержимість нацистського періоду, німці - високорозвинена і прогресивна нація, яка виявилася здатною до глибокого смиренного покаяння, повчальної рефлексії та гуманістичної трансформації соціальної свідомості. Історія Росії ніколи не свідчила про здатність її інертного народу на адекватне самосприйняття, критичність і переродження.
Фактичне, існуюче поза всякими обґрунтуваннями, безумовне відлучення росіян від екзистенційного статусу сучасної людини - це вже незаперечна даність. Їхня поразка в природних і позитивних (нормативних) правах - на обличчя. Свідома активність як кожної особистості, так і спільнот, їхня цілеспрямованість, результати активності, а також оцінка доброчинності або винної деструктивності будь-якої діяльності вибудовуються в моральній, культурній, психологічній, історичній, юридичній та економічній площинах. А також у деякому сукупному соціосферному масштабі. Абсолютно у всіх цих ракурсах росіяни нестимуть відповідальність за свої колективні злодіяння в Україні, вже несуть її і не мають жодного шансу уникнути покарання в тій чи іншій формі. Колективна відповідальність - це природний наслідок взаємодії людей у всіх зазначених сферах життєдіяльності, а також вчинення ними спільних непорядних вчинків, які зумовлені груповим наміром та (або) породжують наслідки, що підлягають колегіальному застосуванню. Характерно, що колективна відповідальність росіян охоплює не тільки суб'єктів путінського олігархату, озброєних рашистських окупантів, імперських пропагандистів і обивателів, які шалено підтримують недофюрера і його політику геноциду українців. Так звані "хороші росіяни", які свідомо й активно протидіють або пасивно суперечать кремлівському режиму, також є суб'єктами тієї самої загальної відповідальності росіян. Можливо, це і не дуже справедливо, але такою є невід'ємна природа фактора приналежності до ущербної спільноти. Чому все це правда? Давайте поміркуємо.
Уже зараз росіянам доводиться чи не в усьому світі, притупивши погляд і немов не чуючи претензій оточуючих, соромитися своєї національної приналежності або громадянства. Якщо навіть надмірна чутливість окремим із них і не притаманна, то обґрунтоване зовнішнє презирство й осуд у багатьох країнах виразно виводять росіян зі статусу повноправного члена цивілізованої міжнародної спільноти, гідного традиційно шанобливого ставлення й розуміння. У тонкощах індивідуальних життєвих обставин у різноманітті соціальних відносин ніхто розбиратися не буде. Чи не так? Додамо до цього нормальні муки совісті та утиски гідності, які гіпотетично мають бути притаманні бодай скільки-небудь порядній людині, що схильна щиро сприймати моральні кризи. Усі подібні внутрішні дилеми породжують в особистості дискомфорт сполучення з цивілізованою частиною світу і провокують у неї внутрішню невпевненість під час участі в соціальних процесах. Звідси постійно виникає необхідність принизливо виправдовуватися, огризатися... Ну, власне, приблизно таким є комплекс чинників морально-психологічного ефекту колективної відповідальності, проектованої на кожну окрему особистість. Безсумнівно, на цьому рівні активується і критерій індивідуалізації відповідальності, бо свідомість і доброчесність окремих осіб є різною. Однак для зовнішнього світу щось подібне часто є латентним або байдужим і переважно крадеться за загальним пресингом праведного обурення світової спільноти російським свавіллям і безприкладною брехнею.
Історична стезя відповідальності дуже тісно пов'язана з морально-етичною оцінкою. Принизливий слід історичного розпізнавання всього "русского" дуже довгий час не вдасться нівелювати навіть будь-якими несподіваними прогресивними проявами Росії. Останнє, втім, для неї не характерно. Тому перекреслити ганьбу путінізму, рашизму і "СВО" Росії століттями буде вкрай складно.
Про неабияку ціннісно-ідеологічну ущербність російської культури свою думку я вже висловив. Погодьтеся, безглуздим лукавством було б пишномовно відгукуватися про "педагога" з грандіозною зарозумілістю, який виховав негідника і сам перейняв від недбайливого учня асоціальні імперсько-шовіністичні звички. Насправді, непросто буде навіть формально невинним умовним Чеховим і Чайковським надалі пробивати собі нішу в західній культурній парадигмі через невідворотну їхню асоціацію зі злочинною Росією. Ну а в Мордорі зараз затребувані шовіністичні прояви культури - "солодкава" класика теж не потрібна. Власне кажучи, і спорт, як сфера культури, тут поруч: відлучення російських атлетів, які часто "бавляться" допінгом, від міжнародних змагань - все той же елемент колективної відповідальності. Як і принципове виключення російських делегацій з участі в безлічі міжнародних організацій і форумів.
Практично всі росіяни, так чи інакше, зазнають персональних негативних наслідків ініційованої їхньою країною війни, у вигляді неминучої особистісної освітньої, наукової, професійної, ділової та кваліфікаційної деградації. Невідворотно розростатимуться всілякі інтернаціональні обмеження в частині культивування російської мови, мистецтва, міждержавних комунікацій і програм. Росія в цілому втратить свій політичний вплив, реноме впливового гравця на міжнародних ринках, буде відсторонена від досягнень науково-технічного прогресу.
Економіка. Тут, як мені видається, все зрозуміло. Росіяни натужно переносять наслідки західних санкцій. Міжнародний бізнес представникам Московії вести все складніше. Іноземні компанії йдуть із РФ, світ активно відмовляється від російських енергоресурсів, а про кредити та інвестиції з-за кордону Москва може забути. Так, і більше того. Заходи міжнародної реакції на злочини рашизму, зрощеного росіянами, провокують реальні санкційні утиски поданих Путіна у візовій сфері, можливості проживати за кордоном, володіти й розпоряджатися там майном. Зарубіжні капітали російських олігархів і зовсім конфіскують. Населення РФ буде зубожіти, а кількість робочих місць - невблаганно скорочуватися.
До того ж активна і постійно зростаюча військова допомога Україні з боку західних країн, що призводить до підвищеного рівня смертності громадян РФ на фронті, - помітна частина загального тягаря відповідальності за нацизм. Підсумкова ж перемога України - моральний катарсис для росіян, приречених на муки совісті і розставання з ілюзорною величчю.
Власне кажучи, ми вже, так чи інакше, торкнулися не тільки неформальних, а й безпосередньо юридичних нюансів колективної відповідальності громадян Росії. З огляду на те, що будь-які офіційні санкційні дії країн антипутінської коаліції обумовлені відповідними нормами права. Юридична площина такої колективної відповідальності опосередковано, через призму множинних злочинів Кремля, визначена насамперед закордонним для Росії законодавством. Хоча й стереотипно створене за західними аналогами "демократичне", але мертвонароджене право РФ цілком спроможне було б кваліфікувати діяння кремлівського карлика і його послідовників як злочини. Все питання в ідеологічному ракурсі інтерпретацій і збоченій казуїстиці. А на самовикриття імперських шовіністів розраховувати не доводиться. Утім, з погляду українського законодавства росіяни вчинили в рамках свого вторгнення сотні тисяч важких злочинів. Аналогічним чином справа йде і через призму міжнародного права. Що напевно не забудуть констатувати майбутні військові трибунали проти російських нацистів.
Логіка колективної відповідальності
Росіяни спільно несуть тяготи юридичних наслідків від злочинів своєї влади. Зокрема - у вигляді внутрішніх репресій з її боку: громадян "богообраної Русі" насильно мобілізують на кровопролитну війну або змушують поневірятися світом, утискають у цивільних правах і можливості вираження своєї волі. Фабрикують усілякі кримінальні справи, скорочують соціальні гарантії та робочі місця, позбавляють доступу до якісних продуктів, товарів і ресурсів зарубіжного походження, прирікають на бідність...
Зрозуміло, що якби народ реально не ніс відповідальність за дії своєї влади, то нічого подібного йому відчувати не довелося б. Часом кажуть, що в цьому немає логіки. Але вона - є, і вона - очевидна. Людина несе відповідальність за агресивність прирученого нею собаки або шкоду, заподіяну оточуючим її власністю. Відповідає за своїх неповнолітніх дітей і підопічних, за результати діяльності свого підприємства (нехай навіть у межах вартості акції або вкладу). Чому він не повинен нести відповідальність за найважливіше зі своїх породжень - сформовану ним і покірно підтримувану або переносиму владу? Люди несуть відповідальність за будь-які свої дітища та ініціативи. Бо тільки людина може бути джерелом і суб'єктом будь-якого цільового, творчого та емоційного творення. Продуктам своєї активності людина передає частину особистого статусу, волі та делегує відповідну частку споконвічних прав. Відповідно і відповідальність за функціонування власних творів людина несе повну - щодо недієздатних об'єктів або солідарну (чи субсидіарну) - щодо повністю або частково дієздатних об'єктів (крім повнолітніх дітей). Влада - той самий продукт, об'єкт потенційно підвищеної небезпеки, сконструйований із волі народу, його культури і сподівань. Її статус похідний від суверенного статусу населення. І саме народ покликаний контролювати і спрямовувати, змінювати або скасовувати своє політичне дітище в разі, якщо держава не відповідає його очікуванням або стає неадекватною. Не робить населення цього - значить його, як носія суверенної волі, все влаштовує. А якщо подібне відбувається в умовах очевидної злочинності влади, а народ із цим погоджується або нездатний чинити опір свавіллю, то він у сучасних реаліях просто недієздатний як істинний носій, виразник сенсу й реалізації колективної автономії. І суспільство, яке не може адекватно скористатися власною суверенністю, ставить під сумнів свою самобутність, незалежність, державотворчий статус. Створення таким суспільством обмежено дієздатної держави - потенційна загроза для оточуючих. Це подібно до того, як божевільному не слід обзаводитися зброєю або автомобілем.
Колективне політичне породження - держава, як публічна юридична особа для спільного представництва інтересів населення, зумовлює наявність у консолідованого творця - засновника колективної відповідальності за свавілля влади. Її загальний обсяг, стосовно кожного громадянина, розпадається на приватний формат, що відповідає ступеню вини тієї чи іншої особи. Звісно, безвідповідальність суспільства в межах делегування влади і транслювання в політикум соціальних запитів могла б бути дуже зручною для народів, схильних до екстремізму: вручають вони свою волю обранцям при владі, а якщо щось не так, то народ наче й ні до чого. А де ж тут фактор політичної зрілості, цивілізованості та просунутої культури? За їхню відсутність народ просто не може не відповідати. Це елементарна вимога логіки історичного процесу і специфіка споконвічного "колективного договору", на якому базуються витоки державного будівництва.
Резюмуючи, зазначу, що юридична природа колективної відповідальності населення РФ має кілька логічних акцентів, що випливають із традиційних постулатів, природи й аналогових традицій правового регулювання. Делегування злочинній державі волі, прав і соціальних запитів. Консолідоване представництво публічною владою колективної волі виборців. Охоплення злочинів рашизму колективним наміром як спільної мети (з ексцесом виконавця або без нього). Виконання злочинних наказів влади (дія) або мовчазна чи байдужа згода з ними (бездіяльність). Згода з поставленням у небезпеку жертви злочину і ненадання допомоги їй. Відсутність протидії тяжким злочинам (була б у майже 150-мільйонного народу до цього воля - ніякий "поліцейський режим" його б не зупинив). Колективна співучасть у злочинах путінського режиму. Спільне очікування "позитивних" іміджевих, політичних та економічних плодів можливого поневолення України. Прийняття суспільством мобілізації, як форми організації, стимулювання та участі у злочинній війні, - це механізм прямого долучення до вчинення злочинів і поділу відповідальності за них.
Ну і, як відомо, не знання, не розуміння або заперечення законів, цивілізованих цінностей людства, а також недалекість, безвольність, боягузтво або омана - не звільняють від відповідальності.
І останнє. Ні, звісно, не йдеться про те, що весь російський народ можна і потрібно "посадити до в'язниці". Бо суб'єктом саме кримінальної відповідальності передова частина міжнародного співтовариства в основному схильна сприймати індивідуальну особу. Хоча, повторимося, очевидні численні форми колективної відповідальності щирих неонацистів і раболіпних терпил із Росії, що розростається. Але потрібно визнати, що якби російський колективний суб'єкт у його нинішньому стані був би окремою особою, то, безсумнівно, його було б засуджено за злочини, скоєні ним за допомогою свого інституційного уособлення і знаряддя - російської держави. При цьому винуватість колективного злочинця формувалася б з урахуванням еклектичності його внутрішнього світу. Одна частина якого є жорстокою і навмисне спраглою української крові. Іншій властива злочинна байдужість. Третя - завмирає від боягузтва. І лише четверта марно намагається якось чинити опір маніакальному божевіллю. При цьому об'єктивне звинувачення ґрунтувалося б на фактах злодіянь вояків і найманців РФ в Україні за підтримки та сприяння імперського народу в самому Мордорі. А суб'єктивне звинувачення здатне безпомилково кваліфікувати сумний стан суспільної свідомості росіян. І лише формально-юридичний аспект відділяє російський народ від статусу махрового рецидивіста-вбивці і перспективи суворого кримінального покарання. Це - так ненависна Росії надмірна ліберальність прогресивного людства, що наполягає на персоніфікації кримінальної відповідальності. А може настільки віроломна й жорстока російська агресія в Україні свідчить про те, що неадекватні народи, які невмотивовано вчинили загарбницьку агресію проти мирних держав, не заслуговують на жодну лукаву поблажливість? А все-таки мають бути відкрито і без жодних застережень визнані злочинцями? Цілком можливо, що на міжнародне кримінальне право незабаром можуть очікувати серйозні трансформації.
Слава Україні! Героям Слава!
