Блог | Замість ефектного завершення "СВО" на росіян чекає найкривавіша м’ясорубка з невідомим результатом

Середина вересня. Загалом політичний сезон розпочався без несподіванок – з агресивної "переговорної" та "перемирної" риторики.

Зафіксуємо.

1. Росія посилює терор проти українських міст і розширює географію атак. Ворог підпалює АЗС у столиці та пункти пропуску на західному кордоні. Прем’єр Сергій Корецький заявляє про критичну ситуацію в державних фінансах. Про прифронтову зону (від Чернігова до Одеси) я взагалі мовчу, все на поверхні.

У Європі мало не щодня з’являються новини про російські диверсії. Водночас все голосніше звучать прихильники нормалізації відносин із РФ ціною здачі України.

США (Кушнер) відкрито пропонують віддати Росії Донбас. Лавров повторює іншими словами: якби США не відмовилися від "Анкоріджа" (примусу України до територіальних поступок), уже рік усі жили б у мирі. Мовляв, зробіть уже щось! Трамп наполегливо рекомендує припинити удари по російських НПЗ, щоб укласти "енергетичне перемир’я"… І т.д.

Якби світовий гегемон (США) вважався послідовним і надійним соратником України в боротьбі з несправедливою агресією, можна було б інтерпретувати сукупність зазначених обставин так: "хлопці, ви в надзвичайно скрутній ситуації, прогноз поганий, фіксуйте збитки, ми вас тут і тут підстрахуємо з безпеки, перепочиньте, відновлюйтеся, на наступному етапі повернете своє".

І, відповідно, ухвалити якесь рішення. Але оскільки ситуація інша, треба заглибитися в контекст.

2. Як виглядає картина, яку Путін подає широкому загалу та "продає" міжнародним партнерам?

Згідно з офіційними повідомленнями російського командування (які відображаються на публічних картах і оприлюднюються високопосадовцями), російські війська нібито успішно здійснюють обхід з флангів 4-х міст: Лимана, Слов'янська, Краматорська та Дружківки.

На лиманському напрямку нібито вже захоплено Святогірськ, водночас російські війська нібито активно просуваються на південний захід від Дружківки, маючи спільну для обох угруповань мету – "на Барвенкове" (Харківська область). Мета: перерізати постачання до Слов’янська та Краматорська.

У кращому випадку – змусити українські війська відступити, у робочому варіанті – до листопада вступити в міські бої, посилюючи політичний тиск (погрожуючи гуманітарною катастрофою в тилу, мільйонами біженців тощо) та підкреслюючи безглуздість оборони.

Що в передових російських галюцинаціях означає – до кінця року переможно завершити основну частину "СВО", дотискати переговорами та періодичними загостреннями.

Це мейнстрімова публічна картинка.

Наступний (більш прагматичний) варіант планів – до зими зламати українську оборону на підступах до зазначених міст і на зиму перейти до міських боїв, одночасно обрушивши атаки на системи життєзабезпечення Києва та низки інших великих центрів України. А також нарощуючи кількість диверсій у Європі. Щоб за підсумками зимових жахіть змусити Україну піти на поступки, зокрема – через зрив європейської підтримки.

3. Як це виглядає в реальності? Деталі ситуації на фронті (у т.ч. на Лиманському напрямку) читайте у Костянтина Машовця. Суттєвий виклад приблизно такий.

Ще до заяв генерала Андрія Білецького про деякі рухи української сторони в районі Лимана, з кінця серпня російську військову громадськість розривали тривожні повідомлення.

Не вдаючись у подробиці, хто і куди наступає/відступає, суть така: жодного оточення росіянами Лимана та Слов’янська з флангу наразі немає й не передбачається. Жодного Святогорська й близько не захоплено, це повна брехня.

Ситуація на південний захід від Дружківки залишається складною, проте українське командування вживає заходів, зокрема організаційних (про них повідомлялося).

Як наслідок – завідомо руйнується вся переможна конструкція, намальована Кремлем для своїх підданих та міжнародної аудиторії. Якщо не трапиться якихось екстремальних катаклізмів в українському тилу (а також у плані міжнародної підтримки), то російські війська не завершать свій маневр ні до листопада, ні до зими, ні до нового року.

Більше того: з високою ймовірністю українська армія залишить їм лише один варіант – штурмувати міста в лоб, причому – з зимових полів. Подивіться на карту: зберігаючи контроль над Лиманом і прикриваючись Сіверським Донцем, Сили оборони України атакуватимуть дронами по флангу росіян, які наступають у лоб на Слов’янськ.

Місія виглядає максимально кривавою для російських військ. Російські військові це точно усвідомлюють. Як воно буде в підсумку, ми зараз не знаємо. Наприклад, росіяни можуть посилити удари КАБами, а Україні не буде чим цьому протидіяти (хоча взимку є ймовірність появи перших "Гріпенів" з відповідними ракетами).

Внаслідок чого до весни зазначені міста перетворяться на купи щебеню. Але так чи інакше, найбільш реалістичний на даний момент (!) сценарій такий: багатомісячна виснажлива кампанія на підступах до міст і міські бої з неймовірно високою ціною для росіян у плані втрат.

Досягти успіху з наявним комплектом військ без дестабілізації українського тилу росіянам практично неможливо. Тобто, якщо виходити з суто військового завдання, Путіну необхідно розпочати примусову мобілізацію.

Але навіть якщо вона розпочнеться наприкінці вересня, то на фронті це дасться взнаки лише до нового року.

З огляду на те, що завдання не просто військове, а військово-політичне, примусова мобілізація, з одного боку, стане визнанням краху переможних планів.

А з іншого боку, поставить у дуже безглузде становище Трампа, який форсує "енергетичне перемир’я". Його опоненти ставитимуть логічне запитання: яке перемир’я, якщо Путін відкрито готує ескалацію?

Підсумок: замість ефектного завершення "СВО" на росіян щонайменше до весни чекає найкривавіша м’ясорубка з невідомим результатом. Бо успіх не гарантований анітрохи, занадто багато змінних.

Це якщо брати основну сюжетну лінію. Але ж є й не менш важливі. І там цікаво.

4. Вищі керівники економічного блоку РФ, які, за легендою, повинні виходити з переможної картини, вже ПУБЛІЧНО оголосили 2027 рік "вирваним роком" з точки зору економіки. Жодного позитивного орієнтира. Взагалі жодного. Як же так?

Міністр економічного розвитку Максим Решетніков на тлі спаду інвестицій на 10% за підсумками півріччя заявив, що зростання інвестицій до 2028 року не очікується.

Незважаючи на алармістські заяви голови "Сбербанку" Германа Грефа про необхідність знизити ключову ставку хоча б до 10–12%, Центробанк на своєму засіданні 11 вересня залишив показник на рівні 14%.

При цьому голова Банку Росії Ельвіра Набіулліна прямо заявила: "Будь-який додатковий рубль стимулювання попиту з боку держави віддаляє ЦБ від зниження ключової ставки". Тобто, доки не зміниться структура бюджетних видатків, гроші для російського бізнесу будуть дуже дорогими. А вона не зміниться.

На цьому тлі російські банки активно нарощують резерви під проблемні кредити, усвідомлюючи, що з ними не розрахуються. І Центробанк нервує, бо цих резервів недостатньо. Російські економічні оглядачі зазначають: уже середина вересня, але досі немає взагалі жодних натяків на те, яким буде російський бюджет на 2027 рік. У попередні роки вже були орієнтири, точилася якась професійна дискусія. Зараз є лише загальна установка, що до 2029 року бюджет залишиться дефіцитним. Які сюрпризи очікуються наступного року – досі неясно.

Є лише відчуття, що вони будуть неприємними. Про дефіцит російського бюджету, проблеми галузей тощо у нас говориться багато. Якщо підсумувати: на тлі переможної (!) військової риторики прогноз для російської економіки від самих росіян – вкрай тривожний.

А що буде, якщо скоригувати ці прогнози з урахуванням "реалій на землі": затяжної кривавої м’ясорубки в умовах обміну далекими ударами та ймовірних проблем у російському тилу, яких раніше й близько не було?

5. Коли "добрі" дрони почали демонтувати систему підтримки російської армії через маркетплейси, безліч російських емігрантів розповідала, що це, мовляв, лише згуртує населення навколо Кремля і проти України. Когось це, можливо, і згуртувало на словах. Є лайливі відео на кшталт "навіщо псувати відпочинок у Сочі?!".

Однак факт у тому, що росіяни в хороших машинах, чоловіки доглянутих громадянок Росії, які страждають на курортах і в чергах на АЗС, за гроші в армію вже не пішли. І добровільно не підуть. Прошарок тих, хто бажає йти на війну, не збільшується.

Вона перемалюється зі швидкістю 30+К на місяць. Казки про те, що дрібний бізнес усе кине й запишеться до штурмовиків, не підтверджуються практикою. Настрій "нехай усе це якось закінчиться" вже змінюється за градієнтом. Від "добийте вже цю Україну нарешті!" до "закінчуйте хоч якось швидше".

Підсумок.

Переможна військова концепція Росії є нереалістичною. Це факт. Руйнування цих ілюзій відбуватиметься взимку на тлі погіршення економічної ситуації.

6. Паралельно триває прихований розумовий процес в еліті та апаратні війни. Зокрема, днями з’явилася інформація, що зі своєї посади було усунуто голову Служби економічної безпеки ФСБ Сергія Алпатова. Злі язики кажуть, що причина – у професійній помилці, наслідком якої став необґрунтований наклеп на путінського приятеля Іллю Трабера та клан Ротенбергів. Для розуміння:

1) зазначена посада – сама по собі дуже значуща. Це контроль над усім бізнесом і державними коштами. Чинний голова ФСБ Олександр Бортніков очолював цю службу. Найвпливовіший на даний момент співробітник ФСБ – перший заступник голови служби Сергій Корольов – також піднявся з цієї посади.

2) Відхід Алпатова частина оглядачів інтерпретує як удар по перспективам Корольова, який набрав занадто великої ваги. У найближчі місяці очікуються ротації у ФСБ, ймовірний відхід Бортникова, Корольов був серед головних претендентів на його місце.

Наразі ФСБ об’єктивно є одним із реальних стовпів Росії.

Зазначені особи цілком здатні оцінити загальну ситуацію. Контроль над ФСБ – це надзвичайно важлива позиція в російській владі в період неминучої турбулентності. Тому боротьба за цю посаду, як очікується, буде серйозною. Будуть жертви та руйнування в усіх сенсах. Одночасно поширюється інформація, що міністр оборони РФ Андрій Білоусов поставив завдання зруйнувати непідконтрольний МО та Генштабу політичний контур навколо злочинного угруповання "Ахмат".

Особливість у тому, що в "Ахматі" є суто кадировське ядро і свого роду периферія, яка масштабувала ресурси дондона та його підручних. На ядро не наважуватимуться, але щупальця Кадирова за межами Чечні вкоротять, зокрема – обмежать можливість грабувати окуповані території та паразитувати на військовому бюджеті. Ці чутки з’явилися на тлі чергових вигадок про жалюгідний стан здоров’я Рамзана Кадирова.

У найгіршому випадку боротьба за реальні важелі влади в Москві може збігтися з моментом транзиту в Чечні. Це одна з тих змінних, яка додає тривоги та нестабільності… Список можна продовжувати.

7. Поки що найсильнішою "картою" Путіна є нечітка кампанія Трампа проти Ірану. Трамп уже "виграв" Росії 8 комфортних місяців.

Без цих маневрів ситуація на даний момент була б зовсім іншою. Але що є, те є. Якщо скласти ідеальну картину для Путіна та ситуативні інтереси Трампа, вони сходяться до листопада у форматі певного замирення на російських умовах.

Для чого немає реальних передумов. Щоб їхнє взаємне щастя настало, бракує одного елемента – певного акту (серії) тиску/залякування, який змусить Україну піти на поступки. Чого, в принципі, можна очікувати після виборів у Росії та зустрічі Трампа з імператором Сі. Нюанс у тому, що все це може не спрацювати.

І Росія (так само як і Україна) зіткнеться з перспективою вступу в надзвичайно складну зиму. І наслідки будуть настільки травматичними, що навіть гіпотетичний приз у вигляді руїн умовно уявленого Краматорська Кремль не врятує.

Загалом. Поки що базовий сценарій виглядає так: Україну намагаються зламати до зими – не виходить – усі вступають у важку зиму (у військовому плані, політично, економічно), з якої виходять розірваними на шматки, піднімаючи ризики дестабілізації до небес. Імовірність такого сценарію очевидна всюди. І він нікому не подобається.

Тому досі не виключений проміжний варіант: охолодження відносин за лінією зіткнення з якоюсь наростаючою дипломатією без драматичних поступок з боку України. Навпаки: із відступом РФ в обмін на економічну нормалізацію та під якусь переможну величну риторику.

"Переговори" в цьому напрямку тривають. Вчора вночі в них взяв яскраву участь НПЗ у Сизрані. До цього – "Тольяттикаучук". І т.д. Це без урахування військових об’єктів. Тому. Виключати перспективу важкої зими підстав немає.

Треба, наскільки це можливо, готуватися. Але ще півтора місяця будуть коливання. А там проясниться і з політичною реальністю у США, і з економічними контурами в РФ, і з об’єктивними (не)успіхами росіян на фронті. Розповіді про те, що у Путіна все добре і його все влаштовує – очевидне перебільшення. Не влаштовує. А тих, хто навколо, – тим більше. Навіть з урахуванням гіпотетичних перемог прихильників Путіна в Європі – це може погіршити ситуацію для України, але не поліпшити її для Росії.

Затягування з кожним місяцем стає дедалі травматичнішим. Стратегія затягування була досить ефективною кілька років тому, рік тому.

Зараз вона вже спричиняє не просто деградацію – а незворотні процеси відставання Росії та майбутні потрясіння.

Загалом, я поки що бачу підстави вважати (сподіватися), що рік закінчиться не так, як описує базовий сценарій. Шанси не втрачені.

Реальністю може стати похолодання у нас на тлі "розігріву" в Європі через інтенсифікацію точкових атак…

Ціна зволікання для України очевидна й жахлива. Насамперед – загинуть люди.

Хтось виїде. Хтось прийме остаточне рішення не повертатися.

Важливо пам’ятати, що на тлі об’єктивних труднощів і поневірянь будуть спроби перетворити/представити погані обставини як безнадійно апокаліптичні. Щоб перетнути межу між просто болісними рішеннями та процесом втрати державності. Не можна піддаватися.

Сил нам усім.