Відео дня
Блог | Як свого часу Україна й Росія ледь не опинилися разом у НАТО
Коли я вивчав за програмою кандидатського мінімуму філософію, яку в той час за традицією називали марксистсько-ленінською, але мій улюблений викладач був навіть тоді – у рік Андропова! – від цих умовностей вільним, я запам’ятав його геніально сформульовану пораду нам, молодим вченим, щодо якої й досі остаточно не визначився із своїм ставленням:
"Треба не щоб матеріал керував вами, а щоб ви керували матеріалом!"
Ну, не знаю. Хай там як, я цьому не навчився. Хоча, можливо, зберігаю об’єктивність (принаймні – намагаюсь) саме тому. Бо інакше може вийти вже за тезою-анекдотом:
"Якщо факти протирічать теорії, тим гірше для фактів".
Тож – вибачте, якщо тут замість традиційного [для мого блогу] стьобу буде власне "матеріал". З позастьобовими висновками.
Отже.
У американського президента-демократа Трумена було безліч цікавих своєю відвертістю висловлювань – наведу лише три:
"В дитинстві я мріяв працювати тапером у борделі або займатися політикою – різніця, щоправда, невелика."
"В кого є союзники – вже не зовсім незалежний."
"Якщо ми побачимо, що [Другу світову] війну виграЄ Німеччина, нам слід допомагати Росії [так тоді в Штатах називали СРСР], якщо Росія – нам слід допомагати Німеччині, й нехай вони якнайдовше вбивають одне одного, хоч я не хочу за жодних обставин бачити Гітлера переможцем."
(Останні слова з третьої цитати – починаючи з "хоч" – наводити не прийнято, адже вони дещо заважають цьому цинізмові бути вже зовсім голим, але ж вище я попередив.)
А тепер – щодо президента-демократа з минулого значно більш нещодавнього, а саме про Клінтона, який пропхнув та підписав від США той самий Будапештський меморандум, але на якого тепер ображається ще й Путін – мовляв, Клінтон в 2000 році під час візиту до РФ "з порога" не дозволив Росії увійти до НАТО.
Йдеться, таким чином, про клінтонівський візит на початку червня 2000 року, коли Путін не пробув на президентському посту (найпершого разу!) ще й повного місяця, але вже зробив тихесенько таку неочікувану [між іншим, антикитайську] пропозицію, – Клінтон від неї відмахнувся й спрямував (взагалі-то, на шляху до Японії) того ж дня на Київ.
В Києві ж він [немов би зокрема] повідомив Україну – саме тоді! – про відкриті для неї двері "до трансатлантичного товариства", принагідно похваливши президента Кучму й прем’єра Ющенка (якого звільнили з прем’єрства через три місяці після того, як до влади у Вашингтоні повернулися республіканці, які, до речі, до НАТО нас – на прохання настирливої німецької відьми – вже не пустили), але за тих дивних часів, коли Кучма замість Ющенка ще не призначив на його місце послідовно Кінаха й Януковича, він щодо цього питання тоді тільки крутив носом.
Історія, звісно, умовного нахилу не знає, але якби труменівський однопартієць, перебуваючи декілька годин у мордорі, та/або наш багатовекторний того ж цікавого дня в Києві повели себе інакше, це була б, як писали Стругацькі, вже зовсім інша історія…
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...