Блог | "Вісла" як державний злочин, або Сторінки української трагедії, які не вписуються в польський історичний міф

У роковини операції "Вісла" ми згадуємо одну з найбільш замовчуваних сторінок українсько-польської історії, про яку жоден польський політик сьогодні точно не згадає. Тому нагадаємо їм про злочини, які були скоєні їхніми попередниками в 1947 році.

Після Другої світової війни етнічні українські землі – Лемківщина, Надсяння, Холмщина та Підляшшя (історичне Закерзоння) – опинилися в кордонах Польщі. Цей кордон одноосібно накреслив Йосип Сталін за мовчазної згоди західних союзників. Передача Закерзоння польському комуністичному уряду була політичним хабарем Москви, щоб здобути лояльність до нового маріонеткового уряду у Варшаві. Мільйонне місцеве українське населення ніхто не питав. Їх позбавили права на самовизначення і прирекли на статус безправної меншини у державі, яка одразу взяла курс на побудову моноетнічної Польщі.

Щоб змусити українців "добровільно" виїхати до Радянського Союзу, у 1944–1946 роках польська влада та збройне підпілля створили для них нестерпні умови. Українців обкладали непосильними податками, грабували, позбавляли землі та медичної допомоги. Регулярні частини польської армії (Військо Польське), міліція та антикомуністичне підпілля (Армія Крайова, Батальйони Хлопські) систематично палили українські села.

Масштаби цього терору вражають, адже близько 480 тисяч українців під страхом смерті були депортовані до УРСР, а від 5 до 10 тисяч мирних жителів загинули. Історія зберегла десятки прикладів нелюдської жорстокості, які є беззаперечними воєнними злочинами:

Сагринь (березень 1944) – знищено понад 600 українців, село спалене вщент.

Павлокома (березень 1945) – підрозділ Армії Крайової розстріляв 366 українців (включно з жінками та дітьми), заганяючи їх до церкви, а потім вбиваючи на цвинтарі.

Піскоровичі (квітень 1945) – вбито понад 300 мирних мешканців, які зібралися у школі в очікуванні переселення.

Завадка Морохівська (1946) – регулярні частини польської армії атакували село тричі, вбиваючи людей штиками і сокирами, щоб не витрачати набої. Загинуло 73 українці, село було повністю знищено….Ті 140 тисяч українців – лемків, бойків, холмщаків, – яким вдалося пережити цей терор і залишитися на рідній землі, стали мішенню навесні 1947 року. Комуністичний уряд Польщі розпочав операцію "Вісла" – масштабну етнічну чистку. Офіційною метою називали ліквідацію УПА, але фактичною була остаточна примусова асиміляція. Людей виселяли на західні та північні "Повернені землі", розпорошуючи так, щоб в одному селі було не більше 10% українських родин.

Символом цієї каральної операції став Центральний табір праці в Явожні – колишній філіал нацистського Аушвіцу, який польська влада перепрофілювала для українців. Туди без суду і слідства кидали місцеву інтелігенцію, священників та всіх запідозрених у симпатіях до підпілля.

Через Явожно пройшло майже 4 тисячі українців (з них понад 800 жінок).

Людей піддавали тортурам і тримали в нелюдських умовах.

Понад 160 українців загинули там від катувань, хвороб та виснаження.

Це прямий доказ того, що операція базувалася на принципі колективної відповідальності та мала саме каральний характер.

Сьогоднішнє замовчування та маргіналізація операції "Вісла" в польському суспільно-політичному дискурсі є не випадковістю, а наслідком кількох глибоких історичних, політичних та економічних причин.

Насамперед ідеться про страх перед руйнуванням міфу про виключне мучеництво. Сучасна польська історична пам'ять фундаментально спирається на концепт нації-жертви, яка століттями потерпала від зовнішніх ворогів. Беззастережне визнання "Вісли" етнічною чисткою і державним злочином вимагає від суспільства прийняти надзвичайно незручну правду, що поляки здійснювали терор проти мирного населення і бути катами. Щоб уникнути цього когнітивного дисонансу, застосовується зручне виправдання. Навіть ті польські діячі та історики, які побіжно згадують про депортацію, свідомо маніпулюють фактами, називаючи її "суворою воєнною необхідністю" або прямою відплатою за Волинську трагедію. Така риторика дозволяє психологічно та політично перекласти провину за етнічну чистку на самих українців.

Крім того, такий підхід дозволяє накопичувати політичний капітал. На розпалюванні історичної травми Волині та демонізації українців політики ефективно заробляють рейтинги, успішно мобілізуючи правий та консервативний електорат. Натомість щире покаяння за концтабір у Явожні, спалені лемківські села та зламані долі сотень тисяч депортованих не принесе жодних електоральних дивідендів, а лише викличе критику.

Зрештою, існують цілком конкретні та прагматичні майнові наслідки, яких польська держава намагається уникнути. Повне юридичне та політичне визнання операції "Вісла" злочином на офіційному рівні неминуче відкриє правовий шлях до реституції – підніметься питання повернення незаконно відібраних українських земель, лісів та будинків на території Закерзоння або ж виплати масштабних фінансових компенсацій нащадкам жертв.

Ще у 1990 році Сенат Польщі засудив операцію "Вісла", але в сучасній Польщі цей дискурс згорнувся. Більше того, в 2023 році польський Інститут національної пам'яті зазначив, що операція Вісла була гуманним актом і це переселення тільки пішло українцям на користь.. Тому абсолютно не варто дивуватися всім тим речам, які зараз відбуваються у шовіністичному польському середовищі під керівництвом Навроцького. Формула примирення "прощаємо і просимо прощення" не може працювати в один бік. З огляду на таку свідомо польську позицію, українська держава більше не має права залишатися в позиції того, хто лише виправдовується. Українському інституту національної пам’яті (УІНП) та Міністерству закордонних справ України (МЗС) необхідно набагато активніше і системніше піднімати питання операції "Вісла" та репресій на Закерзонні на міжнародній арені. Україна повинна твердо захищати власну історичну правду та офіційно вимагати від польської влади державних вибачень за ці злочини, етнічні чистки і трагедію Явожна