
Блог | Унікальний момент: люди, які були частиною системи грабунку державних монополій, хвалять антикорупційні органи
Віртуальний меморіал загиблих борців за українську незалежність: вшануйте Героїв хвилиною вашої уваги!

Україна сьогодні спостерігає унікальний момент політичного цинізму: люди, які роками були частиною системи прихованого грабунку державних монополій, раптом хвалять антикорупційні органи за те, що ті піднімають на поверхню бруд їхнього ж періоду влади.
Соратник Зеленського Сергій Лещенко, який шість років поспіль виправдовував будь-які провали влади й таврував критиків як "агентів впливу", сьогодні аплодує НАБУ за "якість розслідування" у справі Міндіча.
Це той самий Лещенко, який підміняв журналістику піаром і намагався створити образ "чесної команди", попри те що державні монополії стрімко втрачали прибутки, перетворюючись на корито для обраних кешменів.
Енергоатом, Укрзалізниця - ідеальна ілюстрація того, що відбувалося
Усі ці роки держава бачила дивну картину: компанії, які традиційно генерували чистий прибуток і підтримували бюджет, раптом почали деградувати.
Енергоатом - із потенційного флагмана ядерної енергетики - доведений до межі фінансового колапсу.
Укрзалізниця - гігант, що мав стабільний потік доходів, - за кілька років перетворений на чорну діру, де кожен напрямок, кожен контракт, кожен тендер ставав способом перекачувати кошти в кишені обраних.
І все це робилося руками людей, набраних не за компетенцією, а "за фейс і паспорт". Лояльність замість професіоналізму, покірність замість відповідальності - ось кадрова політика Зеленського і його неформальних рішал.
НАБУ сьогодні - це архів, який відкриває найстрашніше питання: хто крав і хто покривав
Якщо Національне антикорупційне бюро підійшло до розслідування Міндічгейту серйозно, то їхні записи, матеріали, свідчення - це не просто справа про окремий злочин.
Це ключ до всієї схеми:
- як розподіляли тендери,
- які офшори використовувалися,
- кому заносили і хто давав відмашку,
- чому рекордні прибутки державних підприємств раптом опинилися в кишенях кількох "недоторканних" із Банкової.
І якщо НАБУ справді розкрутить цей клубок, то стане зрозуміло: корупція 2019–2025 років була не хаотичною, а системною. Це була не хвороба, а модель управління.
І тут з’являється Лещенко - із похвалою
Іронія долі в тому, що саме люди з найближчого оточення Зеленського сьогодні намагаються привласнити собі роль "союзників антикорупції".
Лещенко каже: "Президент і суспільство - союзники НАБУ".
Але суспільство бачить інше:
- союзником корупції були мовчання і виправдання;
- союзником розкрадань були піар-кампанії, що приховували катастрофу;
- союзником знищення державних монополій була заміна професіоналів на персональні кадри Банкової.
І тепер, коли НАБУ дісталося до самого серця схем, коли нитки ведуть до людей Зеленського, ті, хто роками прикривав цю систему, раптом починають говорити про боротьбу.
Можливо, саме тому їм так "потужно"
Бо коли хвалиш НАБУ, ти ніби намагаєшся стати поряд із переможцями.
Але суспільство чудово пам’ятає: не НАБУ довело Енергоатом до колапсу.
Не НАБУ знищило Укрзалізницю.
Не НАБУ набирало кешменів Зеленського за лояльність.
Це робили ті самі "союзники", що сьогодні аплодують розслідуванню, яке загрожує їм самим.
Висновок
Те, що відбувається, - це момент політичного оголення.
Тіні виходять на світло.
І якщо НАБУ справді має записи, документи, свідчення - то дуже скоро стане зрозуміло:
хто саме за шість років перетворив державні монополії з прибуткових гігантів на виснажені корупцією руїни.
А хвалити розслідування можна скільки завгодно - але відповідальність все одно прийде.










