Українська армія переможе російське зло

4 хвилини
40,4 т.
Українська армія переможе російське зло

Життєвий досвід останніх днів несподівано нагадав мені про один із улюблених німецьких фільмів недавнього минулого – "Життя інших" Хенкеля фон Доннерсмарка із класичним сюжетом соціалістичного минулого. Співробітник східньонімецької спецслужби Штазі капітан Герд Віслер отримує завдання стежити за драматургом Георгом Драйманом та його подругою, відомою актрисою Крістою-Марією Зіланд.

Відео дня

Це довга і заплутана історія, у тому числі і про страждання самого капітана Віслера, який потроху приходить до висновків про марність і порочність власного заняття. Але чим займається Віслер, цей безперечний професіонал стеження та розшуку після зникнення НДР? Працює простим листоношою. ФРН просто ліквідувало Штазі, як й інші установи комуністичного режиму. Послуг чиновників, які робили аморальну за визначенням кар'єру, німецька держава не потребувала. І тим більше не потребувала послуг співробітників спецслужб. Тому що професіоналізм це, звичайно, добре. Але моральність – головне.

Мені скажуть, що ФРН мала достатньо можливостей замістити чиновників і тим більше співробітників спецслужб у колишній НДР кадрами із західних земель Німеччини і просто новими людьми. Але подивимося на три колишні радянські республіки, яким вдалося вступити до ЄС та НАТО – Латвію, Литву та Естонію. Ще до зникнення Радянського Союзу в усіх трьох країнах почалося формування нових силових структур, які ніяк не були пов'язані із КДБ СРСР або Генеральною прокуратурою Радянського Союзу.

А після краху Радянського Союзу КДБ на території Латвії, Литви та Естонії був заборонений, його співробітники не могли розраховувати на роботу у нових спецслужбах, його агенти – на політичну діяльність. Викриття у зв'язках із КДБ було рівносильне політичному вироку. Те саме сталося із армією. Латвія, Литва та Естонія домоглися виведення Радянської Армії зі своєї території. Вони сприймали її як російську армію та домовилися із президентом Росії Борисом Єльциним, що військових буде виведено на територію цієї країни. Я проводжав президента Естонії Леннарта Мері з Кремля після підписання угоди з Єльциним. Єльцин нещадно його накачував алкоголем після церемонії – як, втім, будь-якого іншого свого співрозмовника.

Але Леннарту, здається, того вечора було вже зовсім байдуже, скільки він там з Єльциним випив. Він сказав мені, що це був найважливіший день його життя, що більше російських солдатів в Естонії ніколи не буде. Він був щасливий, а я заздрив білою заздрістю і йому, і естонцям. Бо що відбувалося у моїй власній країні?

А нам вдалося досягти приголомшливого, як тоді багатьом здавалося, успіху – обхитрити росіян і привести до присяги Україні військовослужбовців радянських військових округів, розташованих на нашій території. Чи була ця армія українською? Звичайно ж – ні. Це була та сама багатонаціональна Радянська Армія, по суті – російська армія. Так, звичайно, в ній служили й українці, але українці всюди служили, для них це була звична імперська робота.

І все ж таки навіть з етнічної точки зору, з точки зору територіального походження це була саме російська армія, яка присягнула Україні. Чому присягнула? Та зрозуміло чому.

По-перше, все руйнувалося, а робота була потрібною. По-друге, мрією кожного радянського офіцера, якого відправляли служити в Україну, було в Україні і залишитися, а не потрапити потім на Далекий Схід чи Сибір, та ще й перед пенсією. А тут пропонувалася служба якраз у бажаних географічних межах – огірочки, помідорчики, садок вишневий коло хати. По-третє, тоді мало хто, тим більше в армії, сприймав розлучення всерйоз і розраховував, що скоро всі знову з'єднаються, а він – бо пощастило – так в Україні й залишиться.

Чи могла така армія захистити Україну – питання риторичне. Президенту Леоніду Кравчуку часто дорікають, що він побоявся конфлікту з Єльциним і не привів до присяги весь Чорноморський флот, не прийняв його командувача Ігоря Касатонова, якому довелося терміново перекваліфікуватися у російські патріоти.

Але ж погляди цих людей зрозумілі. Ну, присягнули б вони, щоб залишитися в Криму – і зрадили б за першої нагоди. До речі, росіяни не були настільки наївними. Українців, які служили на високих посадах у ракетних військах, вони просто вигнали.

Ну й Комітет державної безпеки УРСР. Він не був знищений, його співробітникам не заборонили працювати у спецслужбах та займатися політичною діяльністю. Його просто перейменували – зі структурного погляду це було навіть більшою мірою нереформоване відомство, ніж ФСБ Росії.

Але при цьому працівники ФСБ мали чітку і зрозумілу мету – прийти до влади в Росії і виправити помилку 1991 року, ліквідувати державність колишніх радянських республік. Співробітники ФСБ нікому не переприсягали, для них Радянський Союз і був Росією.

А чим був Радянський Союз для співробітників КДБ УРСР – не для окремих людей, яким вдалося змінитись, а для всієї системи загалом? Якщо людина за радянських часів зробила вибір на користь КГБ, це не було випадковістю, зовсім ні, адже це був вибір пекла. І тому цей перейменований комітет почав займатися тим, чим умів і бажав – обслуговувати владу, "нагинати" бізнес і співпрацювати зі старими друзями в Москві, а не думати про безпеку держави.

Знадобився 2014 рік, щоб ми зрозуміли, що нам потрібна справжня армія та справжні спецслужби. Те, що Українська держава з такими силовими структурами взагалі проіснувала до 2014 року – це результат навіть не наших зусиль, а виключно російської дурості та самовпевненості.

Вони настільки були впевнені, що зможуть захопити нас без війни – а після 2014 року без великої війни – що просто проґавили момент зміни поколінь та початку формування нової, вже нерадянської ідентичності. У тому числі й у Збройних силах. У тому числі й у спецслужбах. Наша армія – вона виникає саме сьогодні і вона захистить державу і народ, незважаючи на всі ті найтяжчі випробування, які нам ще доведеться пережити. І нашим спецслужбам доведеться ще стати новими спецслужбами.

Наша армія не повинна мати нічого спільного з тими радянськими військовими округами. А СБУ та розвідка – нічого спільного з КДБ. Тому що якщо ти наступник пристосуванства та аморальності, ти обов'язково програєш сильнішому наступнику пристосуванства та аморальності.

Наступнику з імперського центру, а не з підкореної провінції. Перемогти зло можна лише із чистим сумлінням.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...