Блог | Україна та НАТО – не членство, а партнерство та лідерство
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
УКРАЇНА НЕ ЧЛЕН НАТО, А ЛОКОМОТИВ
Україна та НАТО – не членство, а партнерство та лідерство. МОК відновив членство Олімпійського комітету Росії – незадоволені і Україна, і російські "зет-патріоти". Чому в Росії є влада, але немає управління – на прикладі ролей Новака та Сєчіна.
Мабуть, головна подія сьогодні – перший день саміту НАТО. Дуже важливого саміту, бо він відбувається в принципово новій ситуації для Північноатлантичного альянсу, для України, для Європи, та й для Америки теж. Сьогодні зустріч Зеленського з Трампом на полях саміту НАТО.
Трамп, ну не знаю, мене багато хто вмовляє не цитувати Трампа, не звертати уваги на те, що він каже, але, на жаль, це важливо. Тому він, як і раніше, продовжує лаяти Європу й останнім часом дуже сильно хвалить турецького диктатора Ердогана. Сказав, що єдина причина, через яку він приїхав на цей саміт, – це зустріч із поваги до Ердогана. Ну і зняв з Туреччини всі санкції, зокрема ті, що пов’язані з купівлею російської зброї.
Сьогодні офіційне засідання. Програма цього саміту дуже скорочена. Як зазначають коментатори, це зроблено для того, щоб підлаштуватися під Трампа.
Вчора відбувся форум оборонної промисловості напередодні саміту НАТО. І був досить яскравий виступ президента України Зеленського, який пояснив, чого, власне кажучи, досягла Україна. Дійсно, є що розповісти європейським партнерам – не тільки європейським, а й загалом партнерам по НАТО, бо ситуація змінилася.
Україна довго стукала у двері НАТО. А у мене таке відчуття, що сьогодні вже якось не дуже й стукає. Хоча Зеленський говорив про це, але ситуація дуже різко змінилася. Зокрема, коли президент України говорив про досягнення насамперед у сфері безпілотників, про те, що Україна зараз фактично вивела з ладу всі провідні російські НПЗ і домоглася збиття практично 100% безпілотників типу Shahed, він поставив запитання: ви справді вважаєте, що країна з такими оборонними можливостями має бути поза межами Альянсу?
Тобто більш-менш зрозуміло, про що йдеться. Буквально щойно було завдано ударів по Омському НПЗ – це 2500 кілометрів. Вже доходять майже до Новосибірської області, це вже близько 4000 кілометрів. Я думаю, що останній із більш-менш великих російських НПЗ, який ще залишається, хоча він приблизно удвічі менший за потужністю, ніж Омський, – це Ангарський НПЗ в Іркутській області. Це далі, ніж Новосибірська область, як ви знаєте. Це десь уже 4,5–5 тисяч кілометрів від кордонів України. Але я думаю, що й його теж буде ліквідовано. Мабуть, не відразу, але тим не менше.
Трамп у своєму виступі сказав, що перед самітом НАТО йому зателефонував Путін і що після цього дзвінка у нього виникло не відчуття, а підстава вважати, що кінець війни ближче, ніж хто-небудь може собі уявити. Ну і до того ж виголосив дуже дивну фразу: сказав, що, за його оцінкою, Путін перебуває під тиском. Хто тисне на Путіна, як тисне – незрозуміло.
Зеленський у своєму вчорашньому виступі говорив про угоди щодо дронів, в результаті яких партнери України можуть отримувати українські безпілотники в обмін на допомогу в їхньому виробництві. Ось така схема сьогодні існує з цілою низкою європейських країн. Зокрема, щойно було підписано саме таку угоду – українські безпілотники в обмін на допомогу у їхньому виробництві – з прем’єр-міністрами Естонії та Нідерландів. Мені здається, це дуже вигідна угода.
Ну і, звичайно, головне питання – це засоби для знищення російських балістичних ракет, насамперед зенітні протиракетні засоби. Це справді біда, бо під час останнього масованого, чергового рекордного удару по Києву, в ніч на 6 липня, Збройним силам України не вдалося збити жодної балістичної ракети. Очевидно, це нестача протиракет для Patriot.
Безумовно, керівництво України використовуватиме цей саміт НАТО для укладення двосторонніх угод. Зокрема, відбулася зустріч із прем’єром Норвегії, під час якої він оголосив, що виділяє ще 3 мільярди норвезьких крон – це понад 300 мільйонів доларів – саме на зенітні ракети для України.
Вже відомий зміст резолюції саміту НАТО. Вона готується заздалегідь. І все те, про що у нас було кілька ефірів – зокрема й із гостями, і мої ефіри на українських каналах, – весь час поставало питання: чого я чекаю від саміту НАТО? Я говорив банальні речі. Чого я чекаю? Зброї та грошей на зброю.
І, принаймні, у тій резолюції, яка вже зараз відома, ці очікування цілком виправдалися. Північноатлантичний альянс ухвалює резолюцію, в якій зазначено, що на 2026 рік буде виділено військову допомогу в розмірі 70 мільярдів євро. У резолюції зазначено, що й на наступний, 2027 рік, там буде, здається, приблизно така сама допомога. Але щодо 2027 року є проблеми. Зокрема, Італія не готова погодитися на такі кошти на 2027 рік. Ну і, звісно, Словаччина: Роберт Фіцо дуже спокійно на це відреагував, сказав, що він взагалі не підтримує подальше надання фінансової допомоги Україні. Власне кажучи, навряд чи хтось очікував іншого.
Тепер на хвилинку перенесемося до Росії. І тут я хочу навести аргументи на підтвердження тієї своєї думки, яка викликала в коментарях деякі заперечення, глузування тощо. Я говорив і продовжую стверджувати, що влада в Росії є, і вона на сьогоднішній день досить стійка. Перш за все тому, що Путін контролює силові структури. А ось управління немає. Його просто немає.
Управління – це здатність вирішувати поточні завдання за допомогою визначення проблеми, розробки плану для її усунення, прийняття рішень, розбиття на певні конкретні блоки, підготовки ресурсів. Коротше кажучи, все те, що називається управлінням. Є цільова функція, є змінні, які впливають на параметри цієї цільової функції. Все за законами, вибачте за вираз, кібернетики або теорії систем. Ось нічого цього в Росії немає.
І я можу навести конкретний, якраз найактуальніший приклад – дефіцит бензину. Анатомія цього явища, коли влада є, а управління немає, якраз на прикладі бензинової кризи дуже добре простежується.
Бензинова криза є. Це системна криза, бо це не просто паливна криза, це ще й цінова криза: природно, ціни будуть зростати. І надалі ця бензинова криза поглиблюватиметься. Бо зараз уже є підтвердження, що внаслідок позавчорашнього удару по Омському НПЗ він таки призупинив свою діяльність. Це найбільший НПЗ у Росії, і він призупинив свою діяльність, тому що там пошкоджено дві установки. Установка первинної переробки – коротше кажучи, пошкоджено понад 70 % потужностей цього заводу.
Вже відомо, що Омський НПЗ припинив постачання оптових партій бензину на міжнародну товарно-сировинну біржу. Коротше кажучи, криза повномасштабна. Тепер далі. Хто відповідає за цю кризу? Добре відомі численні заяви про те, що за управління бензиновою кризою відповідає віце-прем’єр російського уряду Олександр Новак. Чудово. Абсолютно нічого не робиться. З боку Новака не вживається жодних реальних заходів.
Але є інша людина. Управлінський контур у Росії складається з двох рівнів: офіційний уряд і клуб друзів Путіна. Хто під ким – очевидно й зрозуміло. Я не знаю, чи може Новак просто підняти слухавку й зателефонувати Путіну або зайти до нього в кабінет. Я не настільки обізнаний, але, думаю, що ні. Гадаю, що, найімовірніше, ні. Це ціла процедура.
А ось інша людина, яка теж відповідає за паливний сектор, – це Ігор Сєчін. Ось він може. Зрештою, є офіційна державна структура – уряд, який формально відповідає за все. А є клуб друзів Путіна, які в різній мірі мають вплив. Є Ковальчуки, є Ротенберги. Зараз, начебто, Ротенберг трохи хитається. А є Сєчін. Є ціла низка інших людей. Це те, що раніше називалося "кооператив Озеро". Зараз це просто клуб друзів Путіна. Тобто мафія, яка стоїть над урядом.
І Сєчін дуже зацікавлений у бензиновій кризі, бо Сєчін у шоколаді. Країна в дупі, Сєчін у шоколаді. Його компанія "Роснефть" володіє 49% акцій одного з найбільших нафтопереробників Індії. І досі в них були проблеми. Ну, просто він же не сам по собі, він же друг Путіна. І Путін каже: давай нафту в Індію.
Індія розраховувалася за сиру нафту дерев’яними рупіями. Куди їх подіти – придумати неможливо. Вони застрягають в індійських банках, і їх неможливо ніяк витягнути. Тобто фактично виходить, що Сечін постачав сиру нафту безкоштовно. А тепер усе чудово. Тепер, виявляється, ці самі дерев’яні рупії можна використовувати для того, щоб у себе, в Індії, закупити бензин і отримати його в Росії. Тобто майбутня поставка до Росії індійського бензину – це, можна сказати, порятунок Сечіна.
Сечін дуже зацікавлений у тому, щоб бензинова криза тривала. Він дуже зацікавлений у тому, щоб жоден російський нафтопереробний завод не був відновлений. І щоб інтерес до закупівлі індійського бензину в Росії тривав. Для Сечіна настають щасливі часи.
Крім того, Сечін зацікавлений не лише в цьому, не лише в тому, щоб, крім усього іншого, розоряти російські автозаправки й надалі їх скуповувати. Це теж ще один бонус бізнесу Ігоря Сечіна. Але є ще й інша річ. Справа в тому, що відносини між клубом друзів Путіна, які фактично поставлені над офіційними урядовими структурами, складаються не дуже добре. Я, знову-таки, не кремлінолог. Я не дуже добре розбираюся у внутрішніх справах, у деталях не розбираюся. Але добре відомо, що у Сечіна складні стосунки з Новаком.
І Новак зараз, з огляду на те, що він явно не справляється з дорученими йому завданнями, стає вразливим. У Сечіна неодноразово виникало завдання звільнити Новака і поставити на його місце когось зі своїх людей. Думаю, зараз такий шанс з’явився. Будемо стежити за новинами.
Ось це один із яскравих прикладів того, як працює, точніше, не працює управлінський контур Росії. Через те, що він складається з кількох рівнів, і один із цих рівнів явно дбає про власні інтереси. Точно так само у всіх інших галузях: і у військово-промисловому комплексі, і в нафтовій, і у фінансовій теж.
Насправді протиріччя між клубом друзів Путіна та урядом, який реально відповідає за вирішення питань, лише посилюватиметься. З огляду на те, що клуб друзів Путіна має набагато більший владний потенціал, ніж реальний уряд. На прикладі Новака і Сечіна: чи може Сечін домогтися відставки Новака? Гадаю, так. Чи може Новак домогтися відставки Сечіна? 100% ні. Тому проблеми лише поглиблюватимуться. Це один із прикладів того, як це відбуватиметься.
Ну і не можу не торкнутися ще однієї теми. Міжнародний олімпійський комітет відновив членство Олімпійського комітету Росії. Тобто це фактично відкриття шляху. Російські спортсмени тепер можуть брати участь у міжнародних змаганнях. Ну, не безпосередньо: там ще федерації мають ухвалювати рішення. Але, тим не менш, якщо є політичне рішення Міжнародного олімпійського комітету, то зрозуміло, що шлях російським спортсменам на міжнародні змагання відкритий.
Виникають гігантські питання. Наскільки я розумію, якщо Міжнародний олімпійський комітет, що називається, повернув Російський олімпійський комітет, то це означає, що російські спортсмени виступатимуть під своїм прапором і під своїм гімном. Ну, напевно. У цій ситуації участь України в міжнародних змаганнях стає не те що під питанням її просто не буде. На знак солідарності з Україною. Тобто Міжнародний олімпійський комітет створив ще одну кризу.
Невдоволення цим рішенням вже висловили і Україна, з одного боку, і російські патріоти – з іншого. Справа в тому, що приводом для такого рішення стало те, що Олімпійський комітет Росії більше не включає до свого складу спортивні організації на окупованих територіях, тобто ті, що перебувають у юрисдикції Національного олімпійського комітету України.
І це страшенно обурило ура-патріотів. Я виявив у одного з них приблизно таку думку: справа не в тому, що міжнародні спортивні чиновники почали потихеньку дружити зі здоровим глуздом, а в тому, що Олімпійський комітет Росії відмовився вважати Крим, ДНР, ЛНР, Херсонську та Запорізьку області частиною єдиної російської спортивної сім’ї. Іншими словами, він визнав спортивну юрисдикцію України над регіонами, внесеними до Конституції Росії.
На практиці це означає, що спортивні федерації цих регіонів разом зі спортсменами юридично визнаються Олімпійським комітетом України і більше не входять до Олімпійського комітету Росії. Ну і далі ура-патріот робить висновок: "Якби ганьба мала ім’я…" або "Є така професія – торгувати Батьківщиною".
Тобто незадоволена Україна, незадоволені російські "з-патріоти". Дуже задоволений міністр спорту Росії та за сумісництвом голова Олімпійського комітету Росії Михайло Дегтярьов. Пам’ятаєте такого "банного хлопчика" Жириновського, якого згодом відправили до Хабаровська, звідки його фактично вигнали під вигуки хабаровчан? Зараз він працює у сфері спорту. Він страшенно задоволений, щасливий і так далі.
Я не знаю, чи є фінансова складова у цьому рішенні. Швидше за все, є. Але Міжнародний олімпійський комітет вкотре вчинив щось схоже на проведення Олімпіади 1936 року в Берліні. Ну, не зовсім, але рух у цьому напрямку.
Загалом, ось так виглядає сьогоднішній порядок денний. Але головне – це, звичайно, саміт НАТО, за яким ми й надалі стежитимемо, бо найголовніші події тут відбудуться сьогодні.
