Відео дня
Тиск на Росію: що принесе зустріч Трампа й Зеленського та чи схвалить екстрене засідання НАТО "історичне рішення", яке вже давно назріло. Інтерв’ю з Шамшуром
Європейська комісія оголосила про запровадження нового масштабного пакета санкцій проти Росії, який погоджено зі США, котрий охоплює заходи щодо низки китайських компаній, заявила голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, підкресливши, що в такий спосіб ЄС також робить дипломатичний крок назустріч президентові США Дональду Трампу, виконуючи його побажання та завдаючи удару по Пекіну.
Ключові заходи 19-го пакета санкцій:
– стеля цін на російську нафту в розмірі 47,60 дол. за барель;
– заморожування активів компаній, пов'язаних із Росією;
– нові заходи проти "тіньового флоту";
– ЄС планує прискорити заборону імпорту російського ЗПГ, зсунувши термін його повного набрання до кінця 2026 року.
Європейські лідери заявили, що продовжуватимуть чинити тиск на Москву, щоб змусити її припинити війну проти України. Однак найсерйозніший ефект можливий лише при підключенні США з їхніми жорсткішими економічними обмеженнями та механізмами контролю. Але чи приєднається Трамп, попри свої заяви, все ж невідомо.
Так, президент США раніше заявив, що погодиться на запровадження "великих" санкцій проти Росії, якщо країни НАТО повністю припинять закупівлю російської нафти, а під час нещодавнього державного візиту до Великої Британії повторив свою позицію. Та чи дійсно він готовий "зрушити" з місця чи все ще прагне, як напередодні зазначив міністр закордонних справ РФ Лавров, "якнайшвидше прибрати тему України з порядку денного, щоб усунути перешкоди для нормальних економічних відносин із Росією"? Поки що це питання залишається відкритим.
Дещо спрямувати позиції американського лідера й отримати відповіді щодо антиросійських санкцій та гарантій безпеки матиме змогу президент України Володимир Зеленський який підтвердив, що зустрінеться з Трампом під час Генасамблеї ООН у Нью-Йорку.
Ще одне питання, на яке намагається дати відповідь Європа, – як реагувати на вже відкрито-агресивні провокації Росії. Російські літаки Міг-31, які можуть бути носіями добре відомої українцям гіперзвукової ракети "Кинджал", вторглися у повітряний простір Естонії і перебували у ньому цілих 12 хвилин. Це вже четверте порушення повітряного простору Естонії російською військовою авіацією за останній час. Але вперше літаки, які відправлялися в бік естонської столиці Таллінн, пробули у повітряному просторі країни так довго. Ці дії уряд у Таллінні назвав "частиною ширшої російської кампанії з перевірки рішучості Європи й НАТО". Естонія вже застосувала статтю 4 договору НАТО, яка ініціює консультації та може відкрити шлях до скоординованих дій союзників.
Головне питання для Альянсу полягає у тому, де він готовий провести межу, якщо вторгнення продовжаться. На нього представники країн НАТО мають дати відповідь на засіданні, 23 вересня, коли вони зберуться для обговорення порушення Росією повітряного простору Естонії. Союзникам по НАТО треба вирішити, чи буде Альянс готовий ужити заходів щодо збивання російських літаків, якщо вторгнення у повітряний простір триватимуть.
Прецедент вже є: у 2015 році турецький винищувач збив російський літак після того, як той проігнорував кілька попереджень і зайшов у повітряний простір Туреччини, як і численні заклики європейських політиків до такого кроку.
Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився надзвичайний і повноважний посол України в США та Франції Олег Шамшур.
– Розпочнемо з Євросоюзу. Новий пакет санкцій представила, як завжди, президентка ЄК Урсула фон дер Ляєн. Вона наголосила, що санкції поширюються і на китайські компанії, які заплямували себе співпрацею з Росією у військовій сфері. І назвала це, цитую, "кроком назустріч Дональду Трампу". До цього додали ще кілька важливих пунктів: стелю цін на російську нафту знижено, а Європа прискорює відмову від російського скрапленого газу. На вашу думку, Трамп отримує те, чого хотів? Чи цього йому вистачить? І головне – чи приєднається він до цих санкцій? Адже європейці прямо кажуть: ми готові тиснути, але без США ефективність буде неповною.
– У цій історії є цілий набір проблем. Я спробую виокремити кілька головних моментів. По-перше, 19-й пакет санкцій – крок у правильному напрямі. Він важливий для посилення тиску на Росію. Але разом з тим – явно недостатній. Особливо якщо говорити про відмову від скрапленого газу: чи це кінець 2026-го, чи початок 2027 року – це, у кращому випадку, післязавтра. А ситуація вимагає рішень уже сьогодні.
По-друге, мене відверто бентежить ця "гуманізація" фон дер Ляєн – крок назустріч Трампу. Усе це треба було робити давно й без огляду на Трампа. І тут важливий момент: санкції дійсно можуть бути ефективними тільки тоді, коли є синхронність дій між Європою та США. Але чи задовольнить це Трампа? Питання відкрите. Він завжди знайде аргумент, щоб пояснити, чому не запроваджує жорсткі санкції проти Росії. Один з його улюблених прийомів – "Європа купує у Москви енергоресурси, чому я маю тиснути?". І це, до речі, правда: винні не лише Словаччина чи Угорщина.
При цьому Трамп цілком свідомо шукає зачіпки, щоб уникнути кроків, які реально били б по Кремлю. Адже його стратегія полягає в іншому – відокремити тему двосторонніх відносин США–РФ від війни в Україні. Він хоче говорити з Путіним "як із партнером" і мріяти про якісь фантомні економічні мегапроєкти. Недарма російські пропагандисти в унісон повторюють: так, Трамп мислить у тому ж ключі, що й Москва.
До тих пір він залишатиметься у ролі "директора Всесвіту" – багато гучних заяв, погроз, демонстративних жестів, але мінімум дій. Якщо йдеться про зброю, то він сам визнав: це бізнес, США заробляють. І тут ідеться не про альтруїстичну допомогу, а про торгівлю. Добре, що вона є та працює, але це теж показник, у якій парадигмі Трамп мислить. Отже, новий пакет санкцій – це плюс, і не тільки "крок до Трампа", а крок для посилення тиску на Росію. Але Європа намагається виставити його як щось велике, тоді як насправді це лише частина шляху.
– Повертаючись до Трампа. Він останніми днями говорить про нафту: мовляв, зниження ціни й обмеження експорту змусить Путіна замислитися про завершення війни. Але є й інший нюанс: Лавров відверто натякнув, що адміністрація Трампа прагне якомога швидше прибрати тему України з порядку денного, аби розчистити шлях для нормальних економічних відносин із Росією. Тобто саме це і є зараз ключовою позицією Трампа?
– Саме так, це підтверджує те, про що ми говорили. І не випадково ви згадали про цей момент. Зверніть увагу: на нещодавньому прийомі у Віндзорському палаці сидів Стів Віткофф, один із найближчих до Трампа у зовнішньополітичній команді. Попри відсутність реальних успіхів у будь-якому напрямі, він продовжує бути ключовим комунікатором, і саме він просуває ідею "переформатування" відносин із Москвою. А якщо врахувати інтереси найближчого оточення Трампа – включно з його старшим сином, який також активно "грає" на цьому полі, – то стає зрозуміло: ідея суперпроєктів із Росією, відокремлення війни в Україні від двостороннього діалогу, – це не випадковість, а стратегія. Причому стратегія, яка відповідає і особистим, і клановим інтересам Трампа.
– А на кого розраховані ці постійні погрози Трампа: "я незадоволений Путіним, ще трохи – і пекельні санкції знищать економіку РФ" та інші подібні меседжі?
– Насамперед – на американську аудиторію. Трамп прекрасно розуміє, що Путін не виправдовує тих очікувань, які він, Трамп, покладав. Він думав, що домовленості працюватимуть, що Кремль буде більш зговірливим. Але цього не сталося. І тепер Трамп не може не бачити, що йдеться вже не лише про репутаційні ризики, а про реальні втрати для нього особисто.
Отже, йому треба демонструвати, що саме він головний – у США, у світі, а бажано ще й у всесвіті. Для цього й існує театр страшних облич і страшних заяв. Проблема у тому, що за цими заявами нічого немає. Конкретних дій не видно. Навіть продаж зброї, про який я вже згадував, – це правильний і необхідний механізм. Але він ідеально вписується в трампівську доктрину America First. Бо це не "допомога союзникам", а звичайна торгівля, яка поповнює американську казну. Жодної безвідплатної, благодійницької складової тут немає.
– Президент України Володимир Зеленський повідомив, що, ймовірно, зустрінеться з президентом США на полях Генасамблеї ООН. Він прямо заявив, що хоче запитати у Трампа, чи той за антиросійські санкції, чи готовий надавати гарантії безпеки, і якщо так – то які саме. На вашу думку, що дасть ця зустріч?
– Я б не ставив таких високих очікувань. Очевидно, президент має більше інформації та постійно перебуває у контакті з американцями. Але, як на мене, нічого принципово не зміниться, доки – і якщо – сам Трамп не вирішить, що його політика зазнала краху, що репутаційні втрати занадто великі, і що треба робити якісь кроки щодо посилення санкцій. А я вважаю це малоймовірним. Тому розраховувати на радикальні зрушення від цієї зустрічі не варто. І, думаю, у Зеленського та його радників теж немає ілюзій. Проте відмовлятися від діалогу не можна: говорити з Трампом треба. Інша справа, що не варто виставляти надто завищені рамки, аби потім не було глибокого розчарування.
Є ще один момент. Треба весь час пам’ятати: головне завдання будь-якої зовнішньої політики щодо Трампа – не образити його. І складається враження, що цим керуються не тільки українці, а й практично всі, хто з ним має справу. Якщо Трамп почувається комфортно, якщо він не робить якихось вибухових заяв – це вже вважається дипломатичним успіхом.
Тому результат зустрічі потрібно буде подавати дуже обережно. Формулювати меседжі у стилі: "ось це вдалося, це – ні", але без надмірних оптимістичних заяв про "конструктив і прорив". Бо ми маємо справу з Трампом – людиною, чия політика будується на заявах, які змінюються залежно від моменту. Іноді складається враження, що нам потрібен окремий "дешифрувальник" його фраз – аби розуміти, що ховається за кожним словом. Але це абсурд: світова безпека та війна з Росією – не той контекст, де можна дозволити собі жити у режимі вгадування настрою однієї людини.
– Давайте спробуємо дешифрувати ще одну заяву Трампа. Він мав телефонну розмову з лідером Китаю Сі Цзіньпіном. І за її результатами президент США заявив: "Думаю, Сі працюватиме разом зі США, щоб допомогти припинити війну між Росією та Україною". Як ви дешифруєте цю заяву?
– За прикладом цієї абсолютно порожньої балаканини дуже показово те, як західні медіа аналізували розмову: майже консенсусно дійшли висновку, що головною темою були торгівля й економічні відносини. А українське питання явно було десь у хвості порядку денного. Більшість коментарів Трампа – це вже його післясмак, висловлювання в інтерв’ю, які важко співвіднести з реальною вагою української проблематики в тій розмові. І тут не треба себе обманювати – роль цієї теми була мінімальною.
Що ж показала ця розмова? По-перше, Трамп зрозумів, що його гучні тарифи проти Китаю можуть боляче вдарити й по самих США. Звідси й пішли "послаблення", фактичний мораторій на нові митні заходи. І телефонний дзвінок ще раз підтвердив: він намагається домовитися з Сі, а не сваритися. По-друге, якщо дивитися крізь призму наших інтересів, то стає очевидним: будь-які фантазії Трампа про великі "вторинні санкції" проти Китаю за допомогу Росії – це з тієї ж серії, що його "пекельні санкції" проти Москви. Риторика без практики. Тим більше, що й Індія після розмови Моді з Трампом прямо заявила: закупівлю російських енергоносіїв не лише продовжить, а й нарощуватиме. Тобто – жодних реальних плюсів для України.
Що ж до ілюзії ніби Китай допомагатиме у завершенні війни з урахуванням українських інтересів – це повний абсурд. Пекін відкрито заявив, що не може допустити поразки Росії. І ця позиція стабільна настільки, наскільки вигідно самому Китаю. А Трамп? Він діє за своїм сталим принципом: будь-яка поразка подається як перемога і доказ його "магічної сили" перемовника. Хоча незбройним оком видно: реальність цьому повністю суперечить.
– Тобто чекати, що Сі реально й активно приєднається саме до мирного врегулювання, не варто?
– Приєднається – але на російських умовах. Він і сам казав, що головне – це "першочергові питання та інтереси усіх сторін". А ми чудово розуміємо, що за цими словами ховається: фактично вимоги, які дорівнюють капітуляції України. Так, на таких умовах війну можна було б закінчити ще у 2022 році, якби Київ погодився скласти зброю. І саме так бачить перспективу Китай. До того ж Пекін зацікавлений у тому, щоб війна тривала. Бо чим довше Захід відволікається на Росію, тим більше простору для маневру отримує сам Китай.
– І наостанок – про нову провокацію Росії. Російські МіГ-31 вторглися в повітряний простір Естонії. Раніше подібне вже траплялось, але вперше літаки були спрямовані на столицю Естонії і так довго, 12 хвилин, перебували у зоні. Естонія скликає екстрений саміт НАТО, знову згадується стаття 4, знову – "розмови про розмови". Польща говорила щось подібне раніше. Трамп пообіцяв захищати Польщу, але про Естонію чомусь нічого не сказав. Чи це ознака того, що провокації посилюватимуться й серйозної реакції не буде?
– На жаль, виглядає, що саме так. Хотілося б помилитися – але на жаль. Поясню, чому це небезпечно. По-перше, такі інциденти – не просто окремі провокації. Вони слугують сигналом від Кремля: можна перевіряти межі реагування Заходу, робити "реальне" перетворення цього у норму. Якщо на ці провокації відповідь буде символічною або обмежиться гучними заявами, у Путіна з’являтиметься стимул робити їх ще нахабнішими.
По-друге, повторні порушення повітряного простору й демонстративні польоти у напрямку столиць – це вже зовсім інша якість загрози. Це підвищує ймовірність ескалації: від ще більшої серії повітряних інцидентів до можливих операцій з боку ДРГ або навіть локальних ударів по прикордонних районах. Ми вже бачимо – масштаб і тривалість таких дій зростають.
По-третє, і це найнебезпечніше: постійні "тести" позицій НАТО підривають віру в Альянс. Якщо держави-члени сумніваються, чи спрацює стаття 5, ці сумніви самі по собі становлять стратегічну перемогу для Москви. Слабкість у репутації колективного захисту набагато серйозніша за будь-яку окрему провокацію – це шлях до ослаблення самого НАТО.
– Сьогодні відбудеться екстрений саміт НАТО щодо порушення Росією повітряного простору Естонії. Чи можна чекати на проривні рішення – наприклад, ухвалення політики "збивати літаки", як пропонують деякі політики у Литві, Чехії, і навіть у Німеччині? Чи знову будуть лише політичні заяви?
– Я боюся, що переважатимуть політичні заяви та декларації про наміри. Можливі такі результати: оголошення заходів щодо посилення готовності й спроможностей (додаткові патрулі, поліпшення ППО, краща координація). План підвищення швидкості реагування й підготовки алгоритмів дій на майбутні інциденти. Політичні заяви про солідарність і застосування "усіх відповідних засобів". Але радикальних, односторонніх рішень типу "збивати без додаткових узгоджень" я очікую мало – поки що. Головний фактор – позиція США. Якщо американська позиція залишається невизначеною або прагматичною (баланс інтересів, уникнення прямого конфлікту), то європейцям важко ухвалювати автономні й дуже жорсткі рішення. Інша річ – якщо Брюссель і європейські столиці свідомо перейдуть до деякої автономної логіки без постійної оглядки на Вашингтон – тоді можливі швидші й рішучіші кроки. Але на сьогодні такої єдності й рішучості не бачу.
– Отже, чи вбачаєте ви, що європейці без американців не готові ухвалювати рішення щодо збиття порушників?
– На цьому етапі – малоймовірно. Політично це надзвичайно складно: збиття літака міжнародних сил має серйозні наслідки й вимагає чіткого правового й політичного мандату. Проте логіка подій підштовхує європейців до того, що потрібно зміцнювати власні оборонні механізми й алгоритми реагування, щоб діяти швидко й впевнено у разі повторення провокацій. Якщо цього не станеться – наслідки можуть бути катастрофічними. Адже інциденти в Естонії і Польщі підсилюють агресивність Москви, бо вона бачить відсутність жорсткої реакції. А ризик послаблення довіри до статті 5 вже очевидний. Ключова загроза: якщо сумніви поширяться, це серйозно підірве всю систему колективної безпеки Заходу.