Виступ Надзвичайного і Повноваженого посла України у Великій Британії і Північній Ірландії, Головнокомандувача ЗСУ (2021–2024 рр.) Валерія Залужного у Королівському Коледжі Лондона, 25 березня 2026 року, опублікований у Apostrophe.ua.

Відео дня

Події, що розвивалися у світі після виступу президента Росії Володимира Путіна на Мюнхенській конференції 2007 року, аж до конфлікту на Близькому Сході, абсолютно логічно призвели до безпрецедентного процесу трансформації геополітичного простору.

Сьогодні ця трансформація ще не має формальних наслідків на політичній карті світу, проте процеси, що були запущені в серпні 2008 року в Грузії, не мають жодних ознак  до зупинки, і як наслідок – продовжують остаточне руйнування старого світового порядку. 

Фактично, ми бачимо процес зіткнення двох геополітичних систем. Де одна система — назвемо її сьогодні системою невдоволених своєю геополітичною вагою країн з ознаками авторитарного устрою, інша — це система демократій, що вибудувала своє положення унаслідок зникнення Радянського Союзу та привілейованого становища у економічному та безпековому просторі.

Це зіткнення має багато причин. Проте якщо розглядати усе це з військової точки зору, ми справедливо побачимо, що основною причиною стала безкомпромісна віра саме цієї демократичної системи у постійність миру без необхідності застосування сили стримування. А також абсолютно логічне використання цієї помилки іншою стороною, яка врешті, користуючись цим, вдалася до силового просування власних інтересів.

До речі, ця ситуація згодом наздогнала ще одну країну, яка вирішила застосувати силу на Близькому Сході і замість очікуваної підтримки отримала все ту ж до відчаю знайому Україні "стурбованість". 

Це зіткнення проявляється у порушенні так званої глобальної рівноваги, де правила, хоч якими б вони несправедливими не були для деяких країн, що регулювали безпеку, глобальну торгівлю, інвестиції та інші сфери у глобальному вимірі, більше не діють. Або поки ще діють, проте глибоко трансформуються на наших очах.

Вже сьогодні можна з впевненістю казати про те, що практично до руйнації цієї геополітичної формації залучені Росія, Китай, США та Іран. 

Звісно, абсолютно точно, кожна з цих країн робить виклик існуючому порядку по-своєму, маючи лише свої можливості та інтереси.

Наприклад, Китай поки що будує свій власний вплив: від Африки до Далекого та Близького Сходу, використовуючи свої економічні можливості, інфраструктурну та технологічну присутність. Китай не вдається до військової сили, проте, як і США в епоху індустріалізації початку 20 століття, невпинно розвиває військову могутність, підтримуючи війну Росії з Україною.

США намагаються перешкодити таким діям Китаю, відмовляються від власної геополітичної позиції вже старого світу – спочатку через митні і торговельні війни і врешті застосовують силу у Венесуелі та на Близькому Сході. 

Росія, обмежена економічними можливостями і відсутністю технологій, слідуючи своїй власній історичній логіці, використовуючи демографічні можливості, вдається вчергове до  територіального відновлення імперії.

Проте для Росії імперії замало, їй потрібен вплив через страх сусідів, тому паралельно з війною за імперію Європа отримує від Росії міграційний тиск, дезінформацію, енергетичний шантаж та ознаки розколу у самій Європі.

Сьогодні немає сенсу обговорювати події на Близькому Сході. Ці події лише підтвердили руйнацію міжнародного права і остаточне неприйняття дипломатії як інструменту владнання міжнародних спорів. А отже, процес руйнації світового порядку продовжується і вже демонструє відсутність базового поняття міжнародної безпеки. Війна в Перській затоці підтвердила, що наявність кордонів вже не означає суверенітет. Суверенітет — це сила, яка захищає. Найголовніше питання: що ж це за сила? І що робити, щоб наступним був не ти і твоя держава? 

Спочатку суто технічне питання 

Перш за все, швидкий розвиток технологій — ось що впливає і буде впливати на характер міжнародної безпеки. Я без зупинки майже два роки тут, у Британії, пояснюю, що це таке. Проте саме бойові дії на Близькому Сході підтвердили ще одну аксіому, про яку дуже "стурбована" колишня сила не хотіла бачити в Україні. 

Ця аксіома полягає в тому, що у війні на виснаження відносно дешеві, доступні будь-якій країні чи організації та при бажанні масштабовані дронові системи можуть завдавати дуже великих втрат економіці, особливо через удари по енергетичній інфраструктурі. При цьому слід зауважити, що захисту від таких систем, як і на полі бою, сьогодні не існує. А якщо існує, то приводить до наступного висновку – що це найдоступніший інструмент зробити економіку війни наддорогою і неможливою для подальшого продовження таких дій. Врешті, сьогоднішня протиповітряна оборона не здатна гарантувати захист, наприклад, від комбінованих атак.

Той же досвід Близького Сходу показує, що, поки США, слідуючи застарілій доктрині, наносять удари дорогою високоточною зброєю по військових об’єктах, Іран вміло застосовує комбіновані атаки на інфраструктуру. Саме цю інфраструктуру сьогодні абсолютно неможливо захистити. А отже, для того, щоб, наприклад, контролювати потоки енергетичних ресурсів, сьогодні вже не потрібно мати заводи Круппа (німецька компанія важкої промисловості Friedrich Krupp AG) та наддорогі повітряні та ракетні сили, великий флот. Чи не лякає вас це сьогодні? Мабуть, ні.  

Тоді я ще раз повернуся до доступу до цих технологій та можливостей знищувати або тероризувати, наприклад, енергетичний сектор. 

Чи не здається вам, що зовсім скоро з’являться не тільки держави, а й, наприклад, міжнародні терористи, які захочуть скористатися цими можливостями. Час глобальних змін і нерозуміння цього колишніми великими акторами найбільш вдалий для цього.

Що ж тоді потрібно робити?

Треба прийняти важку правду для себе, перш за все. Незнаходження в епіцентрі бойових дій — вже не означає перебування у безпеці. Наявність кордонів і власної економіки — це лише ціль, а не захист. Рано чи пізно хтось буде вимагати заплатити данину.

Негайний перегляд архітектури безпеки, без стурбованостей і модернізації чогось у складі вже непрацюючого механізму — єдина запорука безпеки. 

Поняття система безпеки і маркетинг та девелопмент озброєнь чи технологій - не одне й те ж, вони не можуть підміняти одне одного. Система безпеки — це політика, доктрини  і стратегії реалізації. Системи озброєнь і технології — це інструменти, що змінюють способи досягнення мети на полі бою. Саме їх розвиток має слугувати укріпленню системи безпеки, а не навпаки.

Отже, з технічної точки зору, сподіваюся, все зрозуміло. Проте це ще не все.

Наявність нової зброї зовсім не гарантує автоматично наявність усе тієї ж сили, що фіксує незалежність. 

Річ у тім, що якщо ми ведемо мову про силу, яка здатна захистити або упередити, то ця сила має бути здатною воювати. Але воює не тільки зброя, а й люди, які врешті-решт до сукупності бойових спроможностей відносять і системи управління, і логістики, і підготовки, і готовності усієї держави до війни. Це означає готовність політиків ухвалювати непопулярні рішення та готовність суспільства їх підтримати.

Ось тут починаються головні проблеми, що почалися ще далекого 2008 року.

Саме тому дефіцит політичної волі з одного боку і залежність від електоральних настроїв з іншого перетворили військову перевагу на рішучу і тривалу "стурбованість" і, як наслідок, призвели до руйнації світового порядку і загрози світової війни. 

До речі, така ж біда в фіналі може впливати і на хід війни, де постійне звертання до суспільних настроїв неминуче призводить до помилок, які можуть стати фатальними.

Але усе це вже трапилося. Ми ж ведемо мову про майбутнє і що тепер робити.

Щоб відповісти на це питання, необхідно знову повернутися до руйнації світового порядку як факту зіткнення двох систем. Бо дякуючи Україні і Богу, демократії поки не воюють між собою, але демократіям все ж таки доведеться воювати за себе. Як не людьми, то технологіями.

Але саме у демократії військова сила, про яку ми ведемо мову і яка, сподіваюся, все ж трансформується, не є відокремленою. Вона функціонує абсолютно залежачи від політичної легітимності, електорального циклу, бюджетного компромісу і суспільного консенсусу. 

Звісно, ніхто не применшує важливість тієї допомоги, яку Європа та Британія надають Україні. Проте питання безпеки стоїть глобальніше.  А отже, будь-яка "рішучість" без  внутрішнього консенсусу та ефективних рішень – не більше ніж та сама "стурбованість".

Враховуючи усе це, урядам необхідно відкинути рейтинги і вдатися до пояснення, навіщо такі непопулярні кроки потрібні. Це стосується усіх без винятку країн, які відносять себе до демократій.

Чи не найважче у цьому питанні Європі та Британії. Бо якщо ми ведемо мову про саме суспільство і суспільний консенсус та маємо на увазі соціальну згуртованість, сформовану на поясненні, то давайте скажемо чесно, що прийнявши у себе мільйони культурно і релігійно інших громадян, важко навіть уявити, про яку згуртованість йдеться.

Звісно, глобальна нестабільність на фоні світової дестабілізації та гібридних атак знову може наблизити нові хвилі міграції.

Росія сьогодні — очевидний ворог для Європи. Проте і ознаки розбіжностей всередині НАТО, їх доктринальна і технічна відсталість і позиція США досі не надали Європі необхідного імпульсу для формування власної сили, що підкріплює кордони та захищає інфраструктуру. Європа і Британія не формують поки бачення майбутньої відповіді на загрози. Ніяка промислова революція тут не допоможе.

Разом з тим, Європа все ще залишається консолідованим центром сили, хоча  деструктивні процеси вже наявні. Сила Європи в єдності: лише разом з Україною вона здатна захиститися.

Інша ж сторона зіткнення цих двох систем — цей механізм чудово розуміє. Ця сторона, звісно, поступається демократіям технологіями, рівнем життя, але вона має стратегічну перевагу.

Такі авторитарні режими майже не залежать від суспільного схвалення. Для обґрунтування обмежень і врешті застосування сили немає потреби нічого пояснювати для суспільного консенсусу. Достатньо простого рішення.

Отже, демократіям необхідно швидко знайти відповіді на усі ці загрози. 

Усі ці процеси створюють нові виклики для держав, суспільств та міжнародних інституцій, вимагаючи переосмислення підходів до стримування, оборони, союзництва та стратегічних рішень. Це треба було робити ще на вчора.  Проте втрачений час — це ще не втрачені можливості.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...