Спартц проти спартанців та стокгольмський синдром для українців

9 хвилин
54,2 т.
Спартц проти спартанців та стокгольмський синдром для українців

Стрімка Вікторія

Відео дня

Чесно зізнаюся, особисто мене дещо збентежив недавній критичний демарш конгресвумен Вікторії Спартц щодо функціонерів Офісу президента України, який видався багатьом спонтанним, несподіваним і навіть недоречним.

Мушу, до речі, відзначити, що персонально мені не до вподоби сучасні американські республіканці. Рівно в тій мірі, в якій їхній недавній ексцентричний і непослідовний висуванець - Дональд Трамп, коли був президентом США, був схильний з надмірно примхливим нігілізмом і чи не з проросійським цинізмом розхитувати сучасний геополітичний порядок, непристойно відкрито симпатизував Путіну. І навряд чи зараз, будучи главою своєї держави, він настільки масштабно підтримував би Україну, як це робить нинішній президент від демократів - Джо Байден.Абсолютно точно, що при Трампі в Овальному кабінеті термін "ленд-ліз" щодо України не був би навіть згаданий - що вже там говорити про реалізацію повномасштабної військово-економічної допомоги з метою протидії навалі путіноїдів, які здичавіли!

А депутат Палати Представників від штату Індіана – етнічна українка, у дівоцтві – Вікторія Кульгейко, як відомо, є членом саме республіканської партії США. Але на відміну від безшабашного Трампа вона не так і мало зробила для України. Системно акцентуючи на своїй "малій батьківщині" та її сучасній трагедії увагу в американському політикумі, ініціюючи відповідні обговорення у Конгресі США, лобіюючи українські інтереси та досить сміливо відвідуючи нашу країну у такий складний та небезпечний для неї час. А також відкрито підтримуючи справедливу боротьбу України, називаючи російську агресію "військовим злочином" та "божевільним геноцидом українського народу". І при цьому часом критикуючи очевидні прорахунки української влади.

Ми, будемо відверті, вже добряче відвикли від того, що конструктивна професійна критика в державі, що розвивається, реформується завжди корисніше, ніж лестощі або прісна демагогія, а в умовах демократії ігнорувати обґрунтовані претензії на свою адресу влада просто не має права. На жаль, у сучасній Україні все ще до кінця не вивітрилася архаїчна культура побудови влади, характерна для "російського світу": заснована на чинопочитанні, не розумінні сутності політичного альтруїзму, а також на такій соціальній "канонізації" вождів, що ідеалізуються і незмінно прагнуть абсолютизації влади. Вибачте, навіть без логічних посилань до війни: правда – є правда. Лукавити немає сенсу – це безплідне, деструктивне заняття. Та й в умовах сучасних розвідувальних технологій навряд чи можна обдурити будь-яких зарубіжних партнерів. А у відкритому інформаційному суспільстві розсудливі громадяни й самі спроможні сприймати незалежні дані та робити адекватні висновки.

Як би не були рішучі та доблесні у протидії рашизму сучасні українські лідери (а це – абсолютна правда!), у викоріненні деструктивної спадщини "совка" та токсичного "рашизму" вони не дуже досягли успіху. Навіть в умовах поточного героїзму свого народу Україна "зі скрипом" набула статусу кандидата до складу ЄС. Саме через недосконалість національних демократичних інститутів, які все ще не подолали неповноцінного спорідненого зв'язку з гниючими стандартами облаштування соціуму, властивими для "великої" (як з'ясовується з одкровень окремих популярних оракулів) російської культури.

Спартц проти спартанців та стокгольмський синдром для українців

По секрету всьому світу

Чому ж звинувачення та аргументація Спартц видаються набагато резонанснішими, ніж безліч аналогічних інформаційних приводів, які періодично виникали і всередині України до війни, але мовчазно ігнорувалися чи досить безапеляційно "затиралися" високопосадовцями? Справа не лише в тому, що зараз війна. Хоча й у цьому також. І важливо все це не через американське походження претензій. Втім, і це досить показово.

Просто, давайте будемо відвертими: США – не та країна, в якій такі гучні та знакові заяви можуть бути проголошені офіційною особою (якщо тільки не йдеться про шоумена Трампа) без попередньої консультації зі спецслужбами та у форматі, що не відповідає національним інтересам США – світового геополітичного лідера Інакше, ми були б свідками принизливого скандалу на офіційному рівні та безжального цькування фігуранта з антиамериканською позицією у ЗМІ. Деякі дебати у стінах Конгресу були, але скільки-небудь жорстко негативної реакції на позицію уродженки Носівки з Чернігівської області не було на рівнях ні Конгресу, ні адміністрації Президента, ні силових структур США. Більше того, викривальниця "сірого кардинала" української політики та інших її вад послідовно розвинула свої погляди у новій порції виступів та інтерв'ю українським та американським медіа.

Здається, Штати хотіли щось озвучити в напівофіційному форматі, що не травмує Україну, вони це проголосили, попередньо обравши для цього максимально відповідного спікера: жінка, українка, республіканка, патріотично налаштована по відношенню до України і просто – розумниця (як її ще можна охарактеризувати з урахуванням настільки вражаючої кар'єри у США?). І не варто нести нісенітницю, що її мовляв би хтось "неправильно" налаштував із числа українських опозиціонерів. Зробіть відсилання до освіти, досвіду, професіоналізму, знання питання та, ймовірно, доступу до секретних матеріалів Вікторії. Чому ми так часто схильні вважати себе розумнішими за інших, особливо – коли не йдеться про творення та його практичні результати?

Впевнений, що всі багаторазові візити Вікторії Спартц до України, характер її поведінки в цьому контексті і тональність заяв були предметом попередніх консультацій на рівні ЦРУ. І хоча відповідні звинувачення, що пролунали з вуст "українського" члена Конгресу, приписуються її ж незалежній думці та деякій позиції "трампівського" крила республіканців, насправді більшість нюансів озвучених тез турбувала Білий дім, американський політикум, систему національної безпеки та громадська думка і раніше . Всі ці перипетії формування багатостраждальних антикорупційних органів в Україні, "дивна" специфіка функціонування системи правосуддя, безглузда кадрова політика та різні конфігурації взаємодії Офісу президента з олігархом Коломойським, який нині заліг на дно, і пов'язаними з ним людьми...

Та й нескінченні умовляння Заходу про необхідність посилення в Україні масштабів протидії корупції... У той час, як більшість місцевих посадових осіб у період виконання офіційних повноважень у країні з досить низьким рівнем доходів населення дивним чином набули значного достатку. Обростаючи багатими та талановитими родичами-бізнесменами, набуваючи найнесподіваніших джерел доходів на професійних фінансових ринках або отримуючи незвичайні роялті за "літературні бестселери" та "винаходи" (привіт, неупередженому проникливому декларуванню доходів!).

Ті ж гучні скандали з приводу "вагнерівців", торгівлі посадами, ігнорування люстраційних вимог щодо колишніх чиновників команди Януковича, безглуздих кримінальних проваджень щодо 5 президента, усіляких давніх російських зв'язків деяких відомих нині впливових функціонерів… Що з цього не було відомо раніше? Які з цих питань можуть бути байдужі Америці, яка зараз вкладає в український опір і становлення демократії величезні кошти? А наша демократія, треба визнати, абсолютно безпрецедентно розвинена за пострадянськими мірками, проте за 30 з лишком років незалежності все ніяк не може набути форм, що відповідають хоча б мінімальним цивілізованим стандартам.

Тому, відверто кажучи, особливо не викликає подиву, що Україна бореться за європейські цінності (але насамперед – для себе, друзі, а не для благополучної Європи – давайте це визнаватимемо), а Молдова, на відміну від нас, отримує той самий статус кандидата у члени ЄС без особливих нарікань з боку розвинених країн Європи. Запитань щодо корупції та деструктивного впливу олігархів там значно менше. Принаймні першу обставину можу підтвердити особисто: у дисертаційних процедурах у Молдові вже давно забули, що таке "підмазування" наукових рад, вчених секретарів, офіційних опонентів, накриття столів… У нас же… Можете самі поцікавитись у мерзенного неадеквата Киви та деяких подібних йому депутатів чи чиновників – скоростиглих "вчених"...

Що стосується питань підготовки України до війни, переговорів з агресором та нюансів швидкого захоплення росіянам Херсона, порушених Вікторією, то для їхнього розуміння явно недостатньо аналізу відкритих фактів, і тому міркування щодо цього – неминуча доля майбутнього…

Лишимо лише спартанський дух

Одним словом, перш, ніж у чомусь обвинувачувати конгресвумен Спартц, слід, мабуть, віддати належне роздумам про те, чому її відомі заяви були озвучені, кому це було вигідно і які наслідки вони повинні спричинити і реально матимуть?

Чому? Ну не хоче Вікторія, вважаю – весь американський політикум у своїй більшості, та й, здається – сам український народ, щоб Україна стала такою собі сучасною Спартою. Войовничою, відважною і переможною, але псевдодемократичною, по суті – аристократичною олігархією, що є, з двома архагетами на чолі, які обиралися шляхом ворожіння по зірках. Так, військова відвага, мобілізація всіх сил в ім'я перемоги – це важливо. Але доступні сили мають бути мобілізовані дійсно всі – в тому числі – чиновників і олігархів. А однієї лише перемогою над ворогом на полі бою європейської цивілізованості не набудеш…

Власне, в чомусь Вікторія таки досягла очевидного результату. Андрій Єрмак та Олег Татаров очікувано залишилися на своїх місцях, а ось у Генеральній прокуратурі та СБУ відбулися знакові звільнення. Важко оцінити такого роду обмін, та й особливого бажання немає. До того ж президент України нарешті заявив про необхідність закінчити епопеї, що ганьблять країну, з призначенням керівників антикорупційних органів. Не беруся стверджувати про відповідні кадрові рішення, але зрушення зі справедливим призначенням керівника САП, якщо така подія відбудеться, є однозначним позитивом для країни.

У всьому іншому знову повторюся: ну немає для передових розвідок світу жодних секретів. Рано чи пізно дійсний стан речей у частині зради, корупції чи зловживань, якщо такі мали місце у діях ключових фігурантів української політики, стане відомий громадськості та отримає об'єктивну оцінку правовою системою нової – сильної та оновленої, європейської демократичної України, яка перемогла ворога.

Знову дружба братніх народів?

І ось що. Декілька слів про те, що конкретно спонукало мене висловитися на настільки неоднозначну і конфліктну тему. Анітрохи не звеличую свою думку - вона рівно для тих, кому може здатися цікавою. Не більше того. Але знаєте, є "грішок" – як і багато хто часто засинаю під міркування деяких популярних ютубівських відеоблогерів. І ось один з них, який мовить напівофіційно представляючи Офіс президента, щоразу вихваляє свого шефа і проголошує дуже дивні речі... Які часом, здавалося б, досить разюче контрастують із очевидним змістом справжнього українського патріотизму та завданнями сумлінної державної служби. Втім, ця "розмовляюча голова" дуже розумна, безсумнівно начитана, але особисто мені видається неабияк самозакоханим носієм такою собі потаємної істини в останній інстанції навмисне екстравагантного штибу. І ось, на думку цього оратора, ймовірно не просто розкрученого владою, незважаючи на відносно недавню опозиційність їй (до того ж - того, хто мовить навіть із прасок і дуже надихається мільйонами своїх підписників у соціальних мережах), багато українських патріотів – зовсім не патріоти. І громадські активісти – непоказні, і українська культура – ​​замала буде. А, мовляв, "велика" російська культура, незважаючи на тотальну націленість її натхненника та носія – російського народу на підтримку Путіна, зовсім не така вже й погана. Заслуговує злитися в братських обіймах з українським аналогом. І Радянський Союз – найкраще, що було створено нашими пращурами. І інше, і інше - у контексті пишномовних роздумів про євразійську натурфілософську всеєдність. І ось недавнє одкровення – ми маємо відмовитися від ненависті до росіян: їх треба перемогти, але, якщо ненавидітимемо, у них, мовляв, з'явиться не надуманий, а реальний привід воювати з нами…

Дуже хитромудро, чи неправда. Я, звичайно, розумію: творчість, ексклюзивність, артистизм, одкровення згори, самозакоханість і таке інше. Велика ймовірність, що я просто обмежений у здатності усвідомлювати такі хитросплетіння сутності буття. Може росіяни – дебіли і тому їх треба зрозуміти та пробачити? Чи українці повинні відмовитися від тверезого мислення і гідності, щоб не побачити в натовпах жорстоких дикунів, що покірно мліють перед Путіним, соціальне середовище російського фашизму? Нам потрібно вкинутися в перекручені глибини стокгольмського синдрому і перейнятися щирою симпатією до свого споконвічного мученика, представники якого нині вбивають, ґвалтують, катують українців? Це - що: роблять лише вихідці з кремлівських коридорів або цілком репрезентативно покликані на бузувірську "спецоперацію" уродженці російської глибинки? Чи, можливо, мільйони росіян активно опираються режиму свого божевільного царька? Та й кому потрібна їхня ущербна культура багатовікового животіння на задвірках цивілізації?

Але все ж: невже позиція офісу президента, покликаного за визначенням відображати узагальнену думку населення України, яке страждає від садизму і лицемірства московитів, настільки ж парадоксально калейдоскопічна? Принаймні офіційних спростувань будь-яких з подібних пророчих одкровень чути не доводилося. Хоча самому автору піднесено-філософських тез в інтелектуальному польоті красномовної спритності все ж пару разів виправдовуватися довелося. До того ж потік вичурних тлумачень не вичерпується і, ймовірно, викликає задоволення на Банковій. Тому залишається сподіватися, що команда президента чітко знає, що саме робить і подібні ідеологічні наративи принесуть реальну користь Україні.

Слава Україні! Героям Слава!

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...