Блог | Синоп – піррова перемога

Так називається моя книга, яка з осені 2023 року – до 170-річчя початку Кримської війни – публікується на порталі "7 мистецтв". Можна без хибної скромності і анітрохи не перебільшуючи сказати, що це перша об'єктивна книга про важливу битву. Синоп послужив casus belli для вступу Англії та Франції у війну проти Росії і став останньою великою перемогою російського флоту.

Відео дня

Написати книгу мене спонукала характерна особливість російської історіографії взагалі і військово-морської зокрема, її сумна - гм, як би висловитися делікатніше? - недостовірність. А віддати публікувати до "7 мистецтв" змусили дві обставини. По-перше, даний портал (настійно рекомендую ознайомитися з ним) – це одне з найсолідніших і найпопулярніших російськомовних видань за кордоном, він відзначений Беляєвською премією.

Друга обставина полягає в тому, що зараз у Росії сферою історії заправляє Мединський, одіозний радник Путіна: він очолює впливове Російське військово-історичне суспільство, видає, редагує та переписує підручники, просуває ідейно близьких людей до керівництва вищих навчальних закладів тощо. загалом диригує державним ідеологічним оркестром.

Ну а сам Путін 8 травня 2024 року підписав указ №314 "Про затвердження Основ державної політики Російської Федерації в галузі історичної освіти". У якому вказав, що історична освіта – це регульована державою діяльність, а всі інститути, що ведуть таку, включаючи наукові та освітні організації, академічні та університетські центри, організації культури та мистецтва, засоби масової інформації тощо є суб'єктами державної політики, спрямованої на формування особистості на основі властивої російському суспільству системи цінностей та любові до Батьківщини.

Зрозуміло, що указ означає цензуру, зрозуміло, що він неминуче торкнеться видань та видавництв, до того ж у першу чергу. Оскільки властива російському суспільству система цінностей давно й добре відома – хоча б за реакцією на агресію проти України, – то я, передбачивши це (та що там передбачивши, вже відчувши на собі!), віддав книгу в "7 мистецтв". У Росії після 24 лютого 2022 її опублікувати неможливо.

Втім, там і до Мединського, за винятком тридцятирічного періоду, який закінчився 2022 року, об'єктивний підхід до історії не процвітав, і в передмові до книги я пояснюю причини, з яких узявся за перо. Воно було написано ще до російсько-української війни, коли не було виключено можливості видання книги в Росії і тому витримано у стриманому тоні. Зараз я написав би жорсткіше.

"Три смужки на широких відкладних комірах-гюйсах російських матроських "форменок" нашити на честь трьох головних перемог російського флоту, серед яких і Синопська вікторія. Але з того часу минуло 170 років, про битву написано чимало книг та статей, а об'єктивна її історія так і не створена. Багато що підлягає уточненню, виправленню – та критиці.

Причини зрозумілі: історія в Росії завжди була інструментом ідеології, і цензура, самоцензура, хибно зрозумілий патріотизм, заангажованість чи страх заважали неупередженому аналізу. До того ж, справа стосується такої чутливої теми, як нищівно програна Кримська війна. У спробах скрасити гіркоту поразки історики з одного боку йшли на замовчування і навіть спотворення незручних фактів, з другого боку на непомірні вихваляння. Микола Лаврентійович Кладо, історик і теоретик російського флоту, який отримав почесне прізвисько "російський Мехен", недарма писав: "звеличуючи Синоп, ми прийшли до Цусіми".

Але об'єктивний аналіз необхідний, хай і запізнілий. Бо Синоп не випадково став не лише причиною Кримської війни, а й поворотною віхою в історії російського флоту. Баталія ця стала його останньою великою перемогою, причому пірровою перемогою, хоча втрат у кораблях ескадра Нахімова не зазнала. Проте пожежа Синопу призвела до власноручного потоплення Чорноморського флоту Росії, до облоги Севастополя і в результаті "битва славна, вища за Чесму і Наварин" ознаменувала початок низки поразок, увінчаних Цусімою.

Оскільки ж всерйоз аналізувати Синопський бій у Росії охочих немає, на відміну від оспівувачів перемог, то візьмемося до вивчення проблеми самі..."

Мої військово-морські студії

Ось і зайнявся вивченням проблем російської військово-морської історіографії. Ця робота і призвела мене до написання книги "Синоп – піррова перемога". Передбачаю питання: а чи достатньо автор кваліфікований і авторитетний, щоб ставити під сумнів загальноприйняті уявлення?

Думаю, достатньо. Хоча з військово-морським флотом не був пов'язаний, якщо не вважати того, що в одному закритому інституті починав тему РЕБЗ авіаносного з'єднання, яка призвела до створення системи "Спис" для ТАВКР (важкий авіанесучий ракетний крейсер) "Адмірал Кузнєцов".

Справа в тому, що історією флоту цікавлюся з дитинства, прочитав безліч книг на цю тему, непогано її вивчив, і в результаті моїй книзі передувало безліч вагомих публікацій, у тому числі на сайтах ВМФ РФ, ВМФ України, у відомому військово-морському збірнику "Гангут ", у газеті вчених "Троїцький варіант - Наука" та в газеті "Незалежний військовий огляд", у журналах "Знання-Сила" та The Artilleryman Magazine та в багатьох інших виданнях України, Росії, США та Канади, включаючи київські "Дзеркало тижня" та Oboz.UA.

Також на моєму рахунку глава про військово-морську доктрину Німеччини перед Першою світовою війною у тритомнику "Невідома війна" (2014) видавництва "Знання-Сила". Посилалася і Вікіпедія на мої роботи, їх високо оцінили турецькі історики Джандан Бадем (Candan Badem) та Емір Єнер (Emir Yener), їх читають фахівці в Academia.edu.

Отже, кваліфікації для написання книги на цю тему мені вистачає. Вважаю також у зв'язку з цим (думаю, що багатьом це цілком зрозуміло), що для виявлення неточностей, умовчань і навмисних спотворень фактів в історіях воєн і битв не потрібно бути полководцем, адміралом чи професійним істориком, достатньо добре володіти загальними знаннями по темі, корпусом першоджерел (це головне), мати здоровий глузд і критичне мислення. І, звичайно, вміти писати і бути незалежним від російської державної машини.

Для історії Кримської війни першоджерела – це рапорти, повідомлення, накази, звіти та інші військові документи, протоколи нарад, тексти договорів, маніфестів, дипломатичне листування, а також листи та спогади учасників подій. Їхнє уважне вивчення і дозволяє дійти висновку про недостатню об'єктивність наявних робіт про Синопську битву та загалом про Кримську війну, хоча таких за 170 років написано чимало. Свіжим прикладом такого роду ідеологічної сміттєвої літератури може служити історичний роман "Синоп" (2020 рік) плідного та популярного в Росії автора, капітана 1 рангу В. Шигіна. За сумісництвом він махровий антисеміт, про що я писав на порталі "Нотатки з єврейської історії" у статті "Єврейські герої Синопу".

Зрозуміло, до першоджерел відносяться і повідомлення преси того часу, але до цього джерела слід ставитися критично, як, втім, і до всіх перелічених. Так, у моїй книзі наведено яскравий приклад дезінформації газети "Північна бджола", яку видавав Фаддей Булгарін, агент ІІІ відділення ЙІВ канцелярії (політичний розшук та проросійська пропаганда, у тому числі за кордоном). Її дешева портова плітка стала основою сміховинного твердження російських істориків про те, що бравим пароплавом "Таїф" командував англієць Слейд.

Цей доблесний корабель здійснив справжній подвиг, прорвавшись у Синопі крізь стрій російських лінійних кораблів, з боєм обігравши два фрегати, а потім після гарячого бою відірвавшись від трьох пароплавів Корнілова. Командував їм (і як бачимо, командував блискуче) єгипетський binbaşi (лейтенант-командор) на турецькій службі Араб Ях'я Бей. Це не так вже й важко було з'ясувати, проте в Росії буквально всі історики прийняли безглузду і явно брехливу версію про британця, представника ненависних "освічених мореплавців" на капітанському містку "Таїфа". Там досі повторюють вигадки про боягузтво Слейда, про те, що він у найвідповідальніший момент битви зрадив бойових товаришів і за їхніми спинами втік від ворога.

І якби це була єдина підміна фактів домислами, ні, таких випадків достатньо! Так, здебільшого історики працювали не так грубо, набагато частіше вони воліли замовчувати незручні факти або інтерпретувати їх у потрібному світлі. Недарма саме в Росії популярний вислів, що історія не наука, а мистецтво трактувань. У книзі я наводжу багато прикладів тому. Їх так багато, що читачеві доведеться погодитися з моїм твердженням, що це перша об'єктивна книга про Синопську битву та загалом про Кримську війну на Чорноморському театрі воєнних дій.

Так, у жодній із робіт не проаналізовано грубих помилок начальника штабу Чорноморського флоту адмірала Корнілова під час його виходу в море в листопаді 1853 р., коли російські ескадри з його вини не зуміли перехопити у відкритому морі турецьку ескадру, яка й сховалась у Синопі ( англійська версія статті про це вийшла у The Artilleryman Magazine). Ніхто не звернув уваги на неймовірну скорострільність гармат кораблів Нахімова в Синопській битві, на разючу розбіжність реальної ролі адмірала Нахімова в обороні Севастополя з тією сусально-героїчною, яку приписують йому російські історики та письменники. Приклади можна множити і множити, і я розбираю їх у книзі. Буду радий, якщо ви з нею ознайомитеся.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...