Блог | Що буде – "порятунок імперії" чи "повний крах режиму", але Путіна вже ніхто не врятує

Обʼєктивний аналіз поточної ситуації вказує на те, що  Путін опинився в пастці створених ним механізмів війни, вихід з якої несе для нього екзистенційні ризики. Можна відзначити кілька ключових факторів, що роблять його становище безвихідним.

1)Путін не може зупинити війну, так як це призведе до невдоволення  значної частини населення в середині країни, а продовження війни веде до колосальних втрат і економічного виснаження, може призвести до різкого спаду виробництва, аналогічного катастрофічного сценарію 1990-х років. 

2)Війна створила нову еліту (військові командири, промисловці ВПК), яка втратить все (статус, гроші) при припиненні конфлікту. Це створює ризик розколу еліт і може спричинити надзвичайно негативні наслідки.

3)Сотні тисяч військових, що повертаються з фронту, з досвідом бойових дій і зброєю можуть стати джерелом нестабільності. 

Таким чином, Путін загнав себе в ситуацію, де будь-який результат - і продовження, і припинення війни - несе загрозу його режиму.

Разом з тим, ми вже звикли до того, що як тільки Трамп вдруге зайняв Білий дім, він постійно вчиняє дії і приймає рішення, які в значній мірі допомагають путіну продовжувати несправедливу війну проти України, зокрема він і його адміністрація вчиняють безпрецедентний тиск на Україну, щоб задовольнити бажання Путіна окупувати повністю Донбас, тобто Україна повинна капітулювати.

У статті The Wall Street Journal (WSJ)  оглядач Голман Дженкінс-молодший (Holman W. Jenkins, Jr.) висловлює побоювання, що тиск на Україну з метою примусити її до мирної угоди може фактично стати інструментом для порятунку режиму  Путіна. 

Автор зазначає, що Росія виснажена війною, має проблеми з мобілізацією та втратами, а постійні удари українських дронів підривають стабільність внутрішньої влади. На думку WSJ, нинішні зусилля з переговорів можуть бути спрямовані на те, щоб допомогти Путіну уникнути подальшого послаблення його режиму. Існують побоювання, що західні партнери можуть схиляти Україну до поступок окупованими територіями, що врятує режим Путіна від краху. Згадується позиція Дональда Трампа, який намагається виступати нейтральним посередником, хоча критики закидають йому надто м'яке ставлення до РФ.

Публікація підкреслює, що Україна зараз перетворюється на ключовий елемент європейської безпеки, і питання поступок є критичним для майбутнього обох країн

Зважаючи на ситуацію, яка зараз склалася в російсько-українській війні, а також приймаючи до уваги внутрішньополітичну ситуацію в Росії і її роль та місце в міжнародних справах, можна прийти до висновку, що у путіна  не залишилося шансів на порятунок. Крах путіна  і його режиму, який він вибудовував протягом більше ніж четверть століття, є неминучим.

Зараз важко спрогнозувати,  коли прийде кінець і путіну,  і його режиму, оскільки це може відбутися несподівано і надзвичайно швидко, а може ще його агонія тривати деякий час, але це обовʼязково відбудеться до проміжних виборів в США. В результаті цих виборів багато що зміниться як в Сполучених Штатах, так і у світі.

Але, давайте повернемось до краху Путіна і його режиму. Чому я вважаю, що він неминучий і що є головним каталізатором тих колосальних змін, які відбудуться і у російсько-українській війні і, взагалі у світі.

Відбудуться два потужних тектонічних зсувів, які  кардинально змінять ситуацію не тільки у війні, але й у світі:

1).Проміжні вибори в США, в результаті яких Трамп втратить контроль над Конгресом і його влада буде істотно обмежена.

2).Крах путіна і його режиму. Завершення війни і мирний договір.

Якщо коротко відповісти на це питання, то головним каталізатором цих змін є - Україна!  Її героїчні Збройні Сили України і увесь багатостраждальний український народ.

Ефективні  удари ЗСУ по території Росії, включаючи дальні удари безпілотниками по  важливій інфраструктурі, стали фактором, який серйозно підриває стабільність режиму путіна. Страх, викликаний цими ударами, вважається однією з причин можливого його краху з таких причин: Руйнування міфу про безпеку і силу російської армії. 

Удари по Москві, російським НПЗ, складам боєприпасів і аеродромів у глибині РФ (атаки на НПЗ в Рязані, іншим обʼєктам в глибині Росії) ) демонструють нездатність російської ППО захистити навіть особливо важливі обʼєкти.  Це прямо б'є по его Путіна і підриває його імідж "сильного лідера". Спричинені  економічні збитки і дестабілізація,  теж є один із важливих факторів. Системні атаки на російську нафтогазову інфраструктуру (нафтобази, НПЗ у Туапсе) паралізують економіку, скорочують експортні доходи і створюють дефіцит палива. Страх замахів і перевороту  вимушують путіна посилювати  особисту охорону. Перебої в логістиці та зв'язку на фронті, викликані ударами, посилюють напруженість усередині силових структур. Параліч системи управління стає все більш виразнішим. Відчуття вразливості змушує Кремль відволікати ресурси з фронту для захисту тилу, що знижує наступальний потенціал РФ.

Все це призводить до зростання  внутрішнього невдоволення: Постійні атаки в тилу, які, незважаючи на замовчування пропагандою, стають відомі населенню, підривають моральний стан росіян. Таким чином, страх перед ефективними ударами ЗСУ змушує Кремль приймати поспішні рішення, приховувати реальний стан справ і нервово шукати переговори, що свідчить про наростаючу слабкість режиму.

Як пише Atlantic Council в матеріалі "Українські далекобійні безпілотники перетворюють розмір Росії на слабкість" - "Протягом століть колосальні розміри Росії широко вважалися її найбільшим надбанням. Від Карла XII Шведського до Наполеона Бонапарта та Адольфа Гітлера, довга низка потенційних завойовників вторгалася до Росії, але їхні армії були поглинуті неосяжністю країни. Зараз Україна намагається перевернути цю військову логіку з ніг на голову за допомогою стратегічної бомбардувальної кампанії, метою якої є використання неосяжності Росії та перетворення її з ключової сили на фатальну слабкість.

Поточна стратегія глибоких ударів Києва відображає зміну технологічних можливостей сучасної війни. Колись величезні розміри Росії робили її практично неможливим завоювання, але в епоху, коли далекобійна високоточна зброя стає все більш доступною, режим Путіна тепер виявляє, що ця ж сама характеристика робить країну надзвичайно важкою для захисту.

З початку повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року українські політики визнали важливість перенесення війни додому, в Росію. Водночас вони не мали жодних ілюзій щодо глибокого небажання союзників України санкціонувати удари по цілях у Російській Федерації з використанням західної зброї. Це залишило Києву мало іншого вибору, окрім як надати пріоритет розробці вітчизняних безпілотників та ракет далекої дальності, здатних проникати глибоко в Росію.

Протягом перших двох років повномасштабної війни програма України з розробки озброєнь далекої дальності дала лише скромні результати. Хоча атаки проводилися спорадично, ці ранні удари носили здебільшого символічний характер, а відеозаписи окремих вибухів підвищували моральний дух українців, не завдаючи реальної шкоди військовій машині Кремля.

Однак, останнім часом удари України далекої дальності стали набагато масштабнішими та суттєвішими.

Зростаючий вплив стратегічної бомбардувальної кампанії України зумовлений модернізованим арсеналом далекої дальності, який тепер містить велику кількість моделей безпілотників разом зі зростаючою кількістю крилатих ракет вітчизняної розробки. В останні місяці Київ використав цю посилену вогневу міць для проведення масштабних атак на російські військові виробничі об'єкти та енергетичну інфраструктуру, включаючи численні цілі, розташовані на відстані понад тисячу кілометрів від українського кордону. Ця розширена дальність означає, що близько чверті всієї сухопутної території Росії та понад 70 відсотків населення Росії зараз знаходяться в межах досяжності, повідомляє Bloomberg.Українські атаки на російську нафтову промисловість виявилися особливо ефективними.

 Навесні 2026 року серія видовищних ударів безпілотників по портових терміналах успішно зірвала російський експорт, тоді як атаки на нафтопереробні заводи призвели до повідомлень про значне зниження потужностей. Українські чиновники вважають, що, атакуючи російську енергетичну промисловість, вони можуть позбавити Кремль життєво важливої ​​економічної артерії, яка фінансує поточне вторгнення.

Україна має амбітні плани щодо ескалації своєї стратегічної бомбардувальної кампанії. Це включає розробку балістичних ракет, які стануть важливим доповненням до ударних можливостей Києва. Хоча повідомлення про прогрес у програмі балістичних ракет України ще не отримали незалежного підтвердження, прогрес країни в розробці інших видів зброї великої дальності та довга історія виробництва ракет означають, що розмови про майбутній балістичний прорив слід сприймати серйозно.

Зростаючий арсенал України створює величезні дилеми для Кремля. Російські чиновники давно знають, що їхня країна вразлива до високоточної зброї великої дальності, і наполегливо працюють, щоб позбавити Україну таких можливостей. Неодноразово з 2022 року, коли партнери Києва, здавалося, були близькі до постачання Україні ракет великої дальності, Путін втручався з ледь завуальованими погрозами та попередженнями про жахливі наслідки.

Так само, під час переговорів щодо можливої ​​мирної угоди, російські переговірники неодноразово наполягали на обмеженні асортименту зброї, яку дозволено  Україні мати в своєму розпорядженні.

Вразливість Росії є надто очевидною.

Навіть за найсприятливіших обставин Кремлю буде надзвичайно важко організувати справді ефективну загальнонаціональну мережу протиповітряної оборони.

Вторгнення в Україну загострило цю проблему. З 2022 року значна частина російських систем протиповітряної оборони була розгорнута на передовій для захисту військ та логістичних центрів. Тим часом українські оператори безпілотників надали пріоритет знищенню засобів протиповітряної оборони, що ще більше посилило проблеми Кремля з постачанням.

На внутрішньому фронті зростаюча загроза українських авіаударів по цілях у Росії змусила Кремль зосередити обмежені ресурси протиповітряної оборони країни навколо цінних місць, таких як Москва та Санкт-Петербург, одночасно захищаючи палацові резиденції Путіна та його поплічників. Це неминуче створює прогалини в інших частинах інфраструктури протиповітряної оборони Росії, які може використовувати Україна.

Навіть якби Кремль якимось чином зміг різко збільшити кількість систем протиповітряної оборони, що є в його розпорядженні, сумнівно, що цього було б достатньо для захисту численних військових виробничих об'єктів країни та розлогої інфраструктури енергетичної промисловості від повітряних атак. Маючи повітряний простір, який охоплює одинадцять часових поясів і майже в тридцять разів більший за український, Росія просто занадто велика, щоб її можна було всебічно охопити.

Путін чітко розуміє масштаб загрози та висловив свою зростаючу тривогу на початку травня, знизивши масштаб щорічного параду Перемоги в Москві через побоювання щодо можливих ударів українських безпілотників. Рішення кремлівського диктатора скоротити парад, який довгий час служив символом його особистої влади, було широко розцінено як доказ того, що Росія намагається впоратися з ескалацією повітряного наступу України.

Малоймовірно, що ця траєкторія зміниться найближчим часом. Навпаки, оскільки далекобійний арсенал України ще більше розширюється, а протиповітряна оборона Путіна стає все менш розтягнутою, російський колос стане ще більш вразливим до атак згори.

Як зазначає  Carnegie Politika  у своєму матеріалі, "Справжніми винуватцями зміни настроїв у Росії є не служби безпеки, бунтівні впливові особи чи раціональні елементи всередині режиму. Здатність українських збройних сил завдавати нищівних ударів по нафтопереробних заводах, сховищах та інших об'єктах майже по всій Росії змусила російський режим порушити умови своєї угоди з лояльною більшістю, яка готова ігнорувати війну.

Запеклий опір України в поєднанні з новою військово-промисловою революцією створив військовий глухий кут і перетворив фронт на зону вбивства. Навіть найбільш "патріотичні" провоєнні російські блогери перестали закликати до загальної мобілізації, оскільки це означатиме більше вбитих безпілотниками людей.Так само стійкість цивільного населення України зруйнувала надії Росії на перемогу за лінією фронту, бомбардуючи енергетичну інфраструктуру України, щоб заморозити населення до покори. Замість того, щоб вийти на вулиці, щоб повалити президента Володимира Зеленського, українці зосередилися на закупівлі генераторів.

Розрахунок Москви на те, що західна економіка першою зазнає краху в лобовому зіткненні, також виявився хибним. Сама та арена, на якій Росія готувалася продемонструвати свої переваги — військову перевагу та економічну стабільність — стала вітриною її вразливостей. Російський уряд тепер помітно мотивований страхом. Спочатку війни у ​​2022 році різні елітні групи довелося об'єднатися, щоб вижити. Тепер невизначеність щодо результату війни викликає тріщини в фундаменті та стелі режиму, і вся конструкція осідає. Навіть якщо вона виживе, вона вже не виглядатиме так, як раніше.

Дослідники сутінкових епох політичних періодів в історії розпізнають те важкоописне відчуття згасання, коли стара влада ще не зникла, але перестала сприйматися як природна чи самоочевидна.

Тим часом влада поспішає показати, що все гаразд, і при цьому робить все більше помилок і відступає назад, як машина, що застрягла в багнюці. Система залишається на місці, але її зміщують і більше не сприймають так, як колись. Починається зміна суспільних настроїв, що відкриває найнесподіваніші можливості, водночас привабливі та жахливі. 

Захід почав втрачати  страх перед Путіним, перш за все, із-за усвідомлення реальної слабкості російської армії, яка не змогла досягти швидких успіхів в Україні, а також із-за серії стратегічних прорахунків  Кремля. Довгий час страх базувався на уявленні  про Росію як  про наддержаву  з непереможною армією, але затяжний конфлікт показав, що це "колос на глиняних ногах".

Атаки ВСУ  перевели війну в Росії з абстрактного "телевізійного" стану в повсякденну реальність для населення  в європейській частині Росії, руйнуючи відчуття  безпеки та  значно збільшуючи психологічне навантаження на населення, спричиняють значний стрес для російського суспільства, економіки та політичної системи

Страх охоплює все більше і більше російського населення. На тлі затяжної війни, економічних труднощів і репресій він є ключовим фактором, який одночасно утримує владу Путіна і створює ризики для її стабільності. Страх є потужним, але крихким механізмом. Він ефективний лише для придушення .Економічна стагнація та затяжна війна, потужні удари ВСУ по усе більшій території  вглиб Росії  роблять цей механізм ненадійним у довгостроковій перспективі, створюючи ризики  бунтів чи перевороту.

Таким чином, Удари ВСУ, особливо далекобійні по тиловим районам Росії, далеко від кордонів з Україною, підривають образ влади як всесильної і захищаючої громадян, вони змінюють свідомість росіян, змушуючи їх відчувати наслідки війни на собі, що систематично послаблює здатність режиму підтримувати високий рівень лояльності.

А саме головне, у значної частини російського населення зʼявився страх і він наростає з кожним новим ударом ВСУ. Війна реально прийшла на європейську частину Росії.

Путін перетворився на "диктатора страху", де репресивний апарат жорстко придушує будь-які спроби протесту. режиму. Проте, як свідчать данні через тривалу війну, вичерпання резервів та економічний тиск, стійкість російського режиму суттєво зменшилася, і за певних умов — наприклад, серйозної військової поразки чи критичного економічного колапсу — страх населення може стати каталізатором серйозних внутрішніх потрясінь, що може призвести до краху режиму.

Зміна режиму путіна в Росії справді з більшою  вирогідністю відбудеться в результаті внутрішнього державного перевороту, викликаного катастрофічними наслідками війни, а не в результаті повстання народу.

Успішні та ефективні дії ЗСУ особливо із застосуванням дронів для ударів по інфраструктурі виступають головним каталізатором зміни режиму в Росії. Це призводить до економічних проблем і зростання невдоволення всередині еліт. Вже зараз  назріває думка в еліті, що для "порятунку імперії" необхідно прибрати Путіна.: Поразки та затягування війни загострюють відносини Путіна з оточенням. Успіхи ЗСУ дратують "яструбів", які критикують керівництво Міноборони, що послаблює систему зсередини.

Експерти вважають більш вірогідним сценарію краху путіна  і його режиму є не організований "військовий переворот" (заколот генералів), а "повний крах режиму", викликаний сукупністю військових поразок, економічного тиску (санкції, продаж золотих резервів) і соціального невдоволення і страху, який з кожним успішним ударом ЗСУ тільки збільшується.