Блог | Саарський урок для України: чому кожен рік війни погіршує умови миру

Коли йдеться про війну, найбільшою ілюзією часто стає віра, що завтра умови миру будуть кращими, ніж сьогодні. Історія вчить протилежного: затяжні конфлікти рідко винагороджують сторони за впертість, зате майже завжди підвищують ціну домовленостей.

Є думка, яку українські політики воліють не озвучувати вголос: кожна наступна можливість завершити війну для України буде гіршою за попередню. І за кожен втрачений шанс ми вже заплатили кров’ю.

Саарський прецедент

Дискусія про майбутнє окупованих територій України сьогодні зайшла в глухий кут. Але історія знає випадки, коли, здавалося б, нерозв’язні територіальні конфлікти вирішувалися не через капітуляцію однієї зі сторін, а через міжнародну процедуру.

Саме так сталося із Сааром — стратегічним регіоном на кордоні Німеччини та Франції.

Після Першої світової війни Франція прагнула отримати контроль над Сааром, однак регіон передали під управління Ліги Націй на 15 років. Після завершення цього періоду відбувся референдум, на якому мешканці самі визначили майбутнє території, вирішивши повернутися в політичне лоно Німеччини.

Після Другої світової війни історія фактично повторилася. І саме остаточне врегулювання саарського питання стало одним із кроків до примирення між Францією та Німеччиною, яке згодом лягло в основу об’єднаної Європи.

Головний урок Саару для нас полягає не лише в результатах голосування, а у механізмі.

Міжнародне управління дозволило:

• уникнути формальної капітуляції будь-якої зі сторін;
• винести найгостріше питання за межі війни;
• дати часу зробити те, чого не могла зробити зброя.

Чи можливий такий підхід для України

Саарська модель не означає визнання анексії.

Теоретично вона могла б означати передачу окупованих територій під тимчасове міжнародне управління із відкритим питанням суверенітету та відкладеним на 10–15 років рішенням щодо їхнього майбутнього.

За цей час може змінитися багато чого. Повертаються люди. Зникає вплив воєнної пропаганди. Відновлюється економіка. Змінюються покоління.

А головне — припиняється кровопролиття.

Чому це важливо саме зараз

Скажу прямо: кожна наступна можливість зупинити війну для України виявляється гіршою за попередню.

Після Мінських угод Донбас юридично залишався частиною України. Умови були болючими й викликали обурення, але питання суверенітету не ставилося під сумнів.

Навесні 2022 року під час переговорів у Стамбулі пропонувалася інша модель: відкласти вирішення долі Криму та Донбасу на багато років і повернутися до нього шляхом переговорів, а не війни.

Сьогодні вимоги Кремля вже інші. Москва домагається не відкладеного вирішення, а негайного юридичного визнання російського суверенітету над українськими територіями.

Не через 15 років. Зараз.

Не через процедуру. Через примус.

І немає жодних підстав вважати, що через рік чи два ці вимоги стануть м’якшими.

У цьому і полягає жорстока математика війни: кожен місяць бойових дій поступово погіршує стартові позиції для майбутніх переговорів.

Тому саме саарський сценарій добре підходить Україні. Але історія Саару доводить: між війною і капітуляцією іноді існує третій шлях. І його підтримає міжнародна спільнота, спонукаючи Росію також пристати на нього.

Іноді рішення, які сьогодні здаються неприйнятними, через кілька років виглядають мудрими. Питання лише в тому, чи здатні ми побачити цю різницю вчасно.