Блог | Путін і Гітлер: чому керівник Росії є таким небезпечним
Останні тижні продемонстрували нам зовсім іншого Володимира Путіна. Сьогодні це вже не людина, яка зустрічається з рідкісними відвідувачами за довгим білим столом і бере участь в офіційних церемоніях на самоті. Путін відвідує одну нараду за іншою, виступає з промовами, вручає нагороди. Це Путін "до пандемії", який, здається, цілком упевнений у тому, що перемога над Україною та осоромлення Заходу – лише питання часу. І російського президента зовсім не цікавить той факт, що реальність не відповідає його очікуванням. Путін – з тих політиків, хто вважає, що якщо реальність не відповідає його планам, тим гірше для реальності.
Впевненість Володимира Путіна може спантеличити. Але ми повинні пам’ятати, що маємо справу з людиною, яка воліє жити у своєму власному світі. У цьому світі не існує інтернету та соціальних мереж. Путін, схоже, досі сприймає інтернет як "білий шум" і вважає за краще працювати з документами так, як це робили його радянські попередники до появи всесвітньої павутини.
Wall Street Journal реконструює порядок отримання Путіним інформації про війну. Військові адресують свої доповіді не особисто Путіну, а керівництву Федеральної служби безпеки Росії. Співробітники ФСБ, у свою чергу, знайомлять із доповідями представників адміністрації президента Росії. І вже в адміністрації складаються остаточні варіанти звітів, які не повинні вивести російського президента з рівноваги.
В авторитарній системі винним виявляється той, хто приносить погані звістки. Отже, доповіді складаються таким чином, щоб перебільшити ефект успіхів та применшити значущість поразок. Зрозуміло, що ключові події цієї війни від Путіна все одно не можна приховати. Але їх можна інтерпретувати як частину загальної картини. А найзагальнішу картину подати як частину великого плану знищення України. Не вийшло за три дні? Вийде за три роки!
Гітлер не міг повірити у поразку Німеччини майже до останніх днів
Таким чином, нічого надзвичайного у такій поведінці Путіна немає. Будь-який авторитарний лідер бореться за здійснення своїх планів до кінця. Історики Третього Рейху розкажуть вам, що Адольф Гітлер не міг повірити у поразку Німеччини майже до останніх днів.
Союзники вже були на території Німеччини, Берлін був зруйнований бомбардуванням, а фюрер все будував плани реваншу та відплати. І, між іншим, забороняв своїм найближчим соратникам навіть думати про мирні переговори. Отже, всі мирні ініціативи, які виходили з вищих кіл нацистів у останні місяці війни, приховувалися від Гітлера і висувалися всупереч його волі.
Самогубство Гітлера – найкращий доказ того, що він так і не визнав поразки.
Але як Гітлер працював з інформацією? Практично так, як із нею сьогодні працює Путін. Блискучий мітинговий оратор та ідеологічний фанатик, Гітлер не терпів жодних інтерпретацій реальності, які не відповідали його уявленню про те, що має відбуватися. Чиновники, які намагалися надавати рейхсканцлеру інформацію, що дратувала Гітлера, негайно відсікалися і самим фюрером, і апаратом партії та держави.
Гітлер фактично ізолював свого найближчого соратника та офіційного наступника Германа Герінга, коли той вирішив розповісти фюреру про ситуацію на фронті. Звичайно, таке ставлення до правди породжувало нездорову конкуренцію. Вигравав той, хто потурав амбіціям та вигадкам Адольфа Гітлера, а не той, хто міг поінформувати главу Рейху про справжню ситуацію і, таким чином, сприяти ухваленню реалістичних рішень.
"Людина у футлярі"
Ситуація із ухваленням рішень у Росії дивовижно нагадує Рейх. Апаратна логіка під час ухвалення рішень. Відсутність конкуренції думок. Змагання чиновників за прихильність першої особи.
Все це робить Володимира Путіна не "людиною у бункері", а "людиною у футлярі". І багато в чому пояснює ті разючі помилки та прорахунки, які Путін зробив у своїй боротьбі з Україною. Він ніколи, практично ніколи, не розумів, з чим насправді має справу і ніколи не отримував – і не хотів отримувати – адекватної інформації про те, що відбувається.
І саме тому Путін є таким небезпечним. Ця людина не може ані перемогти, ані погодитись із власною поразкою. Такі люди не вірять ані у переговори, ані у компроміси, ані у перемир’я. Вони вірять лише у розгром ворога, але не допускають власний крах.
