"Я хочу конкретну дату" – ця фраза з уст президента України Володимира Зеленського звучить уже не як дипломатичний жест, а як політична вимога держави, що платить кров’ю за право бути частиною Європи. Після повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року євроінтеграція України перестала бути технічною процедурою для Європейського Союзу. Вона стала геополітичним маркером: чи здатна Європа підтримати державу, що захищає ті самі цінності, про які Брюссель говорить у деклараціях.

Відео дня

Київ називає 2027 рік як орієнтир: не обіцянку, а дедлайн, який має змусити систему рухатися швидше. Логіка проста і жорстка: без конкретної дати Москва шукатиме слабкі ланки в ЄС, працюватиме з окремими урядами, підштовхуватиме нові блокування на кшталт позиції прем’єра Угорщини Віктора Орбана. Фіксована дата в міжнародному документі не вирішує всіх проблем, але зменшує простір для політичного торгу, де Україна часто стає розмінною монетою.

У Брюсселі відповідають стримано. Після дискусій на Мюнхенській конференції з безпеки дипломати повторюють формулу: реформи, критерії, консенсус. Президент Латвії Едгарс Рінкевичс говорить, що дати поки немає, головна дипломатка ЄС Кая Каллас нагадує про правила, а канцлер Німеччини Фрідріх Мерц застерігає від завищених очікувань. Усі визнають: вступ України – питання політики, бюджету й безпеки водночас. Але в кулуарах уже обговорюють політичну арифметику: чи може мирний план, який просуває Дональд Трамп, передбачати "бонус" у вигляді швидшого вступу до ЄС. Навіть єврокомісарка з розширення Марта Кос визнає, що нинішні правила не дозволяють зробити це без радикальних змін.

Членство України в ЄС – це не календарна дата, а тест для самої Європи. Чи зможе Союз змінитися під тиском війни, чи залишиться клубом процедур, де геополітика поступається бюрократії? Для Києва це спроба зафіксувати майбутнє країни в системі безпеки Заходу, щоб після припинення війни Україна не опинилася знову між обіцянками й паузами. Бо питання звучить просто: якщо Європа не готова назвати дату державі, що воює за її кордони й цінності, то чи готова вона взагалі бути політичним союзом, а не лише економічним клубом із довгими протоколами й короткою пам’яттю.

Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився експерт Європейського політичного інституту в Києві Андреас Умланд.

– У роковини початку повномасштабного вторгнення Росії з боку Володимира Зеленського знову пролунала дата 2027 року як політичний орієнтир вступу України до Європейського Союзу. Київ просить хоча б чіткий дедлайн, що надасть впевненості українцям. Водночас європейські дипломати уникають конкретної дати, говорять максимум про 2030 рік як попередній орієнтир. Як ви бачите ситуацію з датою вступу України до ЄС? Чи можемо ми говорити про щось конкретне?

– По-перше, щодо цієї нової дати й дискусії про 2027 рік. Йдеться про можливий частковий вступ України до Європейського Союзу. Усі розуміють, що повністю підготувати Україну до повного членства так швидко не вдасться. Але геополітична ситуація змінилася, і зараз обговорюють зміну методології розширення Союзу – створення статусу часткового члена Європейського Союзу, щоб пришвидшити процес і дати Україні місце в Брюсселі ще до повного виконання всіх умов щодо законодавства й державних інституцій. Це довгий процес, він завжди був довгим, і для України також. Але часу зараз немає, є політичний тиск, тому обговорюють зміну методології. Що саме це означатиме на практиці – поки не зрозуміло. Ідея доволі абстрактна, але, на мій погляд, корисна.

– Сама дата 2027 року з’явилася невипадково. Нібито вона наявна в мирній формулі Дональда Трампа щодо завершення війни в Україні. Логіка проста: Київ іде на болючі поступки, натомість отримує щось, що ці поступки компенсує. Це гарантії безпеки, яких поки що немає, і прискорений вступ до Європейського Союзу. Наскільки така формула виглядає реалістичною? Адже рішення ухвалюватимуть не американці, а насамперед держави ЄС, більшість з яких не в захваті від такої ідеї.

– Поки що важко сказати, чи це спрацює. Але мені здається, тут є певний збіг інтересів Сполучених Штатів і України. Навіть часткове членство вже наступного року – це в інтересах Києва, і, в принципі, можна лише вітати цю ідею Вашингтона.

Якщо для Білого дому це принципова ідея, то виникає певний тиск на Брюссель погодитися на нову формулу вступу України до Європейського Союзу, щоб не втратити Сполучені Штати як гаранта європейської безпеки – роль, яку Америка виконувала майже 80 років після Другої світової війни. Зараз триває велика дискусія про те, чи збережеться ця конструкція. Є страх перед Росією, страх перед конфронтацією без підтримки Вашингтона. Тому США мають вплив на процес між Європейським Союзом і Україною.

Для України ця ідея виглядає доброю, але для Європейського Союзу вона незручна, бо суперечить традиційній методології розширення. Водночас держави Союзу певною мірою залежать від Сполучених Штатів, тому не можуть просто відмовитися від цієї ідеї, сказати "нам це нецікаво", адже тоді реакція Вашингтона може торкнутися не лише України, а й безпеки самих членів об’єднання.

– Тобто ви вважаєте, що Штати можуть натиснути – і натиснуть – на болючі точки Європи щодо прискореного вступу України до Європейського Союзу?

– Так. Просто така ситуація в Європі, що європейська безпека поки що не функціонує без Америки. Спроможності європейських держав у сфері власної оборони обмежені, бо десятиліттями головну роль відігравали саме Сполучені Штати. Вони добровільно взяли на себе цю роль після Другої світової війни – так історично склалося. Тому в Європейського Союзу є великий інтерес зберегти партнерство зі Сполученими Штатами. І саме тому Вашингтон має можливості тиснути на Брюссель, щоб створити нову формулу вступу України до ЄС.

– Водночас європейці певним чином готуються до різних сценаріїв, адже те саме часткове членство у Брюсселі обговорюють цілком серйозно. На вашу думку, цей варіант життєздатний? Чи можна швидко ухвалити рішення, враховуючи, що процедури розширення Європейського Союзу історично складні, довгі? Єврокомісарка із розширення Марта Кос визнає: чинна процедура не дозволяє вступ у 2027 році без зміни правил. Тобто натяк очевидний: правила можуть змінюватися. Чи бачите ви, що Європа може піти на такий крок?

– Так, у Брюсселі обговорюють безпрецедентний варіант – прискорене, але часткове членство України в ЄС вже до 2027 року, тобто ще до завершення всіх необхідних реформ. Я думаю, це можливо. Ідея передбачає, що Україна отримає місце за столом ЄС та поетапний доступ до прав та обов'язків, продовжуючи реформи вже у статусі "всередині процесу". Наприклад, Київ спочатку не матиме звичайного права голосу на самітах лідерів та зустрічах міністрів, отримає поступовий доступ до єдиного ринку, фондів і субсидій. Такий підхід неформально називають "зворотним розширенням" – вступ на початку шляху, а не наприкінці. Фактично це означає перегляд моделі розширення, затвердженої ще у 1993 році.

Багато залежатиме від розвитку євроатлантичних відносин, тобто відносин між Європейським Союзом і Сполученими Штатами. Якщо вони розвиватимуться добре, то збережеться запит із Вашингтона, і Брюссель намагатиметься реагувати. Адже навіть за політичної волі Брюсселю це непросто вирішити: потрібна згода всіх 27 держав – членів Європейського Союзу. Це буде нова процедура і нова ситуація, бо статус часткового члена ЄС взагалі не передбачений. Але якщо всі погодяться, це можливо. Є й держави, які бачать у цьому власний інтерес і теж хочуть прискорити вступ України до Європейського Союзу. Тож у цьому напрямі є сенс працювати.

– Які головні причини обережності Європейського Союзу щодо прийняття такої великої країни, як Україна? Це те, що війна ще триває і ЄС боїться "імпортувати" війну всередину? Чи це втома від розширення? Чи бюджетні наслідки? Які фактори ви б виділили?

– Усі перераховані вами фактори дійсно впливають на європейців. ЄС дуже боїться імпортувати війну всередину, а за будь-якого варіанта членства України ця проблема геометрично зростає. Існує втома від розширення: деякі країни ЄС, зокрема Нідерланди, Австрія, Данія, побоюються нового великого раунду розширення. Окрім того, вступ великої держави, що воює, – це новий тягар для бюджету ЄС. Особливо для аграрних субсидій та фондів розвитку. Україна стане найбільшим отримувачем субсидій на розвиток. Наявна і інституційна проблема – деякі країни вимагають, щоб спершу реорганізувати сам Євросоюз: реформа Ради, голосування, розширення бюджету, а вже потім брати нових членів. Та я вважаю, що проблемні наслідки прискореного вступу якраз і обмежуватимуться умовами часткового членства. Тобто питання в тому, що саме означатиме "частковий".

По-перше, навіть частковий вступ можливий лише після стабільного перемир’я між Україною і Росією, а ще краще – після реального мирного договору. По-друге, можуть бути обмеження найімовірніше, що будуть, наприклад, щодо аграрного експорту України чи інших сфер до Союзу.

Такі обмеження існували й під час попередніх розширень. Коли вступали Болгарія та Румунія, були тимчасові обмеження на працевлаштування громадян цих країн в інших державах Європейського Союзу.

Крім того, вже є Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, яка частково інтегрує Україну, так само як Молдову і Грузію. Після 2022 року було ухвалено низку рішень ЄС, які додатково інтегрують Україну – у сфері торгівлі, мобільності громадян тощо. Тому насправді це може бути не таким уже різким кроком. Головне питання – яке представництво Україна матиме в інституціях Європейського Союзу: у Європейському парламенті, у Європейській комісії, у Раді Європейського Союзу. Де саме ухвалюватимуться рішення і які права матиме Україна. І я, на жаль, побоююся, що у разі часткового членства ці права будуть обмежені.

– Тобто часткове членство – це більше політичне рішення, символ, а економічну інтеграцію відкладуть на роки. Так виходить?

– Це просто безпрецедентна ситуація, якої ще ніколи не було. І треба чесно сказати: зараз ми багато в чому спекулюємо, бо не маємо досвіду й емпіричної бази. Але я припускаю, що лобістські групи — наприклад, аграрні групи в Польщі чи у Франції — намагатимуться максимально обмежити доступ українських аграрних компаній до своїх ринків. На жаль, це майже неминуче. Втім навіть такий варіант, на мою думку, кращий за традиційну процедуру вступу, яка може тривати роками, а то й десятиліттями.

– Переходимо до інших застережень європейців. Ключовим аргументом з боку України зараз називають статтю 42.7 Договору про Європейський Союз — положення про взаємну допомогу. Формально воно передбачає, що в разі збройної агресії держави-члени зобов’язані надати допомогу всіма наявними засобами. Українців це надихає дивитися на членство оптимістичніше, а європейців, здається, навпаки – лякає. Як ви оцінюєте це питання? І наскільки ця стаття взагалі дієва?

– Це парадоксальна ситуація. Європейський Союз створювався передусім як економічний союз, а не оборонний. Але в Лісабонському договорі є ця стаття, яка в певному сенсі навіть конкретніша за статтю 5 Вашингтонського договору НАТО. Я боюся, що саме ця норма може стати проблемою для часткового вступу. Деякі країни можуть сказати: ми не готові поширювати її дію на Україну. І тоді часткове членство можуть оформити так, щоб ця стаття не діяла.

Або ж доведеться шукати іншу систему гарантій безпеки для України – наприклад, через членство в НАТО чи через окремі угоди. Бо інакше країни ЄС боятимуться, що нова ескалація після перемир’я між Україною та Росією автоматично втягне їх у війну.

– Внутрішні проблеми України, на які вказують європейці. Корупція, судова реформа, імплементація євростандартів?

– Так, це ключові питання. Судова реформа, боротьба з корупцією, впровадження стандартів ЄС – саме це буде умовою повного членства. Це типові проблеми для країн-кандидатів, які обговорювалися і 20 років тому. Єврокомісія зазначила, що вже є покращення в цих сферах, що для України є добрим знаком.

– Чи не може прискорений вступ стати більшою проблемою, ніж звичайна процедура? Бо ми отримуємо певний "скелет" без м’язів, які потім складно буде "наростити".

– Знову ж таки, моя відповідь частково спекулятивна: навіть часткове членство було б кроком уперед. Маленьким, не фінальним, але в правильному напрямку. Традиційна процедура може тривати дуже довго. Ми маємо досвід балканських країн, які вже понад 20 років ідуть до вступу й досі не стали членами Європейського Союзу. Те саме з Туреччиною, яка ще з 1980-х років на цьому шляху й формально залишається кандидатом. Тому нова процедура навіть часткового вступу для України може бути кращою.

– Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан роками блокує рішення – і щодо України, і щодо внутрішніх питань ЄС. Чи готовий Європейський Союз до кардинальних реформ, наприклад до обмеження права вето, адже завтра Орбана може не бути в політичному сенсі, але з’явиться інший чи інші?

– Це дуже складно, бо реформа ЄС можлива лише за згодою всіх держав-членів. І ті країни, які блокують політику ЄС, матимуть право вето і щодо реформ. Колись я навіть пропонував радикальний варіант – створити новий союз без таких держав. Але це радше теоретична ідея. Реальніше сподіватися на зміну уряду в Угорщині або на сильний зовнішній тиск, наприклад з боку Сполучених Штатів, якщо вони підтримають швидший вступ України.

– Москва трактує євроінтеграцію України як загрозу. Чи стане це проблемою для Європи?

– Вплив Росії сьогодні менший, ніж раніше. У Європейській комісії та в національних урядах створено структури, які протидіють російській пропаганді. Недовіра до Москви велика. Росія може діяти лише приховано. Якщо її роль стає очевидною, це дискредитує такі спроби. Тому я думаю, що російський вплив не стане вирішальним фактором у питанні вступу України до Європейського Союзу.