Блог | Податковий прес і комунальний зашморг. Чи послабляться вони з новим урядом?

Кабінет Міністрів України пішов у відставку, і найближчим часом країна побачить новий склад уряду. Проте ключове питання полягає не в прізвищах, а в основі державної економічної політики. Наразі немає підстав очікувати її принципової зміни: публічно анонсовані підходи свідчать про ймовірне збереження курсу, за якого скорочення соціального захисту та перекладання фінансового тягаря війни на громадян залишаються системними елементами. Відповідальність за формування і реалізацію цієї політики лежить передусім на Кабінеті Міністрів як вищому органі у системі виконавчої влади, який зобов’язаний звітувати перед суспільством за її результати.

Натомість очікувано уряд буде і надалі перекладати фінансовий тягар війни, економічної кризи та бюджетного дефіциту на плечі власних громадян. Підвищення податків, зростання комунальних платежів, нові правила адміністрування та збільшення місцевих зборів – кожне окреме відомче рішення уряд намагається виправдати "вимогами часу". Проте їхній сукупний, кумулятивний ефект ставить під загрозу головне: виконання державою своєї базової конституційної функції – соціального захисту людини.

Останніми роками фіскальна функція держави повністю поглинула соціальну. Наповнення бюджету будь-якою ціною стало головним і єдиним критерієм економічної політики Кабміну. Фінансування оборони є безумовним пріоритетом, але воно не може здійснюватися за рахунок тотального знекровлення внутрішнього споживчого ринку та знищення залишків платоспроможності населення.

Стаття 1 Конституції України визначає нашу державу як соціальну і правову, а Стаття 3 проголошує людину, її права і гідність найвищою соціальною цінністю. Це не декларативні гасла, а імперативні норми прямої дії. Вони означають, що будь-які рішення економічного блоку уряду мають оцінюватися не лише за тим, скільки мільярдів вони номінально принесуть до скарбниці, а й за тим, як вони вплинуть на реальну якість життя людей.

На практиці ми бачимо зворотне. Рішення про податки, тарифи та обов'язкові платежі ухвалюються різними відомствами ізольовано одне від одного. Але для пересічного громадянина вони складаються в єдине, непомірно високе фінансове навантаження, яке оплачується з одного сімейного бюджету. Кабмін зобов'язаний оцінювати сумарний ефект своїх фіскальних ініціатив: чи залишаються у людей після сплати податків і комунальних кошти на ліки, харчування та інші базові потреби? Баланс між інтересами держави та реальними можливостями громадян є основою конституційного ладу. Коли цей баланс порушено, руйнується сама сутність соціальної держави.

За офіційними даними Пенсійного фонду, середній розмір пенсії в Україні становить близько 5,5 тисяч гривень. Водночас мільйони українських пенсіонерів вимушені виживати на виплати рівня 3–4 тисяч гривень, а іноді й менше. Констатуємо очевидне: за нинішньої вартості життя людина з таким доходом фізично не здатна безперебійно оплачувати комунальні послуги, лікуватись і купувати ліки, повноцінно харчуватися і при тому не накопичувати борги.

Уряд поставив мільйони українців перед абсурдним вибором, якого в принципі не може існувати в цивілізованому правовому полі: заплатити за газ чи купити медикаменти? Оплатити воду чи придбати базові продукти? Для малого бізнесу цей вибір звучить не менш драматично: сплатити черговий податок чи виплатити заробітну плату працівникам, щоб зберегти робочі місця? І коли громадянин чи підприємець більше не здатні виконати всі фінансові зобов'язання одночасно, держава має ставити питання не про їхню відповідальність, а про відповідальність уряду, який створив такі умови.

Широкий суспільний резонанс викликала історія 76-річного киянина Івана Берестецького, чию єдину квартиру було продано через багаторічну заборгованість за житлово-комунальні послуги. Формально виконавчі дії відбулися в межах чинного законодавства. Але з погляду права цей кейс оголює значно глибшу проблему – пряме порушення конституційного принципу пропорційності.

Стягнення та продаж єдиного житла літньої людини за комунальні борги (особливо коли частина нарахувань пов'язана з технічними втратами мереж чи загальнобудинковими втратами) є очевидно надмірним і неспівмірним заходом. Таке втручання держави у майнові права особи під час війни не є розумним чи необхідним. Воно позбавляє людину даху над головою, перетворюючи її на безхатька, що прямо суперечить Статті 47 Конституції України. Це вже не просто питання виконання судового рішення, це індикатор деформації всієї державної філософії, де інтереси монополістів і фіскальних органів ставляться вище за базові права людини.

Коли уряд звітує про "боротьбу з тіньовою економікою", він свідомо ігнорує першопричину явища. Масовий відхід бізнесу та громадян у тінь – це не наслідок браку патріотизму чи небажання підтримувати державу. Це природна реакція економічного організму на надмірний податковий прес і комунальний зашморг. Люди і дрібні підприємці йдуть у тінь не задля надприбутків, а тому, що офіційної легальної діяльності за нинішніх фіскальних умов недостатньо для фізичного виживання. Тінізація в даному випадку – це вирок економічній політиці уряду. Кабмін намагається лікувати симптоми репресивними методами адміністрування, замість того щоб усунути причину – штучне руйнування купівельної спроможності та фінансової спроможності населення.

Ми не маємо права аналізувати окремо кожен тариф, податок чи рівень інфляції. Для міністерств це різні графіки та звіти, а для громадянина – це один-єдиний гаманець. І якщо після сплати всіх вимог держави у цьому гаманці не залишається коштів на гідне життя, така політика є антиконституційною за своєю суттю.

Сильна держава – це не та фіскальна машина, яка здатна витиснути останні ресурси з бідного населення та малого бізнесу ради балансування бюджетних показників. Сильна держава – це та, яка забезпечує життєздатність свого суспільства. Бюджетні дірки можна перекрити різними фінансовими інструментами та реформами управління, але втрачену довіру громадян повернути практично неможливо. Економічний курс уряду потребує негайного переосмислення із поверненням до жорсткого дотримання конституційних засад, де людина, її безпека та її добробут є головним орієнтиром.