Після ударів по Москві та візиту до Китаю Кремль готується відігратися: що може вчинити Путін та які має варіанти? Інтерв’ю з Безсмертним

Черговий, між іншим, вже 25 за рахунком візит Володимира Путіна до Китаю вже давно перестав бути звичайним дипломатичним ритуалом. Російський диктатор опинився у ситуації, коли характер відносин між Пекіном і Вашингтоном напряму впливає на його перспективи як у війні проти України, так і в економічно-політичному виживанні загалом. Після переговорів Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна у Кремлі явно нервують, адже РФ ризикує остаточно перетворитися для КНР виключно на інструмент великої гри зі США.

Додаткової нервозності Кремлю додають останні удари по Москві та російській інфраструктурі. Вони стали не лише військовим, а й політичним сигналом. Росія поступово втрачає образ недосяжної та повністю захищеної держави навіть для власних союзників. Тобто, Путін приїхав до Пекіна у момент, коли, якщо використовувати улюблену риторику американського президента, "карт" у Кремля поступово стає все менше. Москва вже не може диктувати умови так, як намагалася робити раніше. Санкційний тиск накопичується, витрати на війну ростуть, а залежність від Китаю тільки зростає.

При цьому, хоча Китай залишається головною економічною опорою РФ, Пекін не демонструє готовності жертвувати власними глобальними інтересами заради Москви. Для Сі Росія важлива доки вона корисна у протистоянні зі Штатами та не створює надмірних ризиків для китайської економіки через масштабну ескалацію.

Своїми думками щодо цих та інших питань у ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.

– Путін у Сі після Трампа. Для того, щоб більш детально зрозуміти, що можливо буде обговорюватися у Пекіні, давайте повернемося до результатів зустрічі, яка відбулася кілька днів тому – Сі Цзіньпін і Трамп.

– Думаю, всі помітили, що після повернення Трампа, особливо в інтерв’ю Fox News, він виглядав дуже розгубленим, навіть втраченим. Погляд у простір, сонливість, втома. Було видно незадоволення результатами, які він привіз із Пекіна. Є ще одна важлива річ. Зверніть увагу на це сповільнення і певну паузу в Перській затоці, незважаючи на те, що надійшла чергова пропозиція, яку відхилили. Потім пролунало звернення лідерів країн Перської затоки. Тут виникає питання: чи була ця ініціатива взагалі? Але очевидно, що Трамп очікує завершення візиту Путіна до Сі.

Треба також зазначити, що Сі Цзіньпін говорив не лише від себе. Він говорив і від Путіна, і від Хаменеї. Тому ще раз хочу наголосити: якщо виходити з реального перебігу подій, а не з описів, які, на мою думку, багато в чому надумані, результати є дуже скромними, якщо це взагалі можна назвати результатами. Їхня суть полягає у певних комерційних угодах, які не впливають ні на регіональну політику, ні на континентальну, ні на геополітичну ситуацію. Це лише збереження наявного стану. Моя позиція полягає в тому, що це абсолютно не змінить ситуацію. Більше того, можу сказати, що цей неприємний фінал зустрічі Сі Цзіньпіна і Трампа явно грає на користь зміцнення осі зла – Пекіна, Москви та Тегерана.

У цій ситуації очевидно, що Трамп змушений буде шукати вихід із тупика, у який потрапив. І не тільки в Перській затоці. Навіть якщо зараз він не переключиться на тему російсько-українських переговорів, життя змусить його повернутися до неї через два тижні або через місяць. Усе чіткіше стає зрозуміло: вирішення проблеми Ормузької протоки, Оманської протоки та загалом ситуації в Перській затоці лише зменшує напругу, але не розв’язує проблему.

Проблема вирішується через відповідь на питання російсько-української війни. Однак ні в двосторонній розмові між Трампом і Сі Цзіньпіном, ні в подальших заявах цьому не приділили належної уваги. Те, що зараз пишуть і ще писатимуть, лише підтверджує: у геополітичних розкладах саме російсько-українська війна є визначальною. І це вже час зрозуміти всім. На жаль, Трампу до цього ще дуже далеко.

Що стосується нинішньої ситуації, то, на моє переконання, позиція Путіна буде дуже жорсткою. Постачання зброї Китаєм і Росією до Ірану продовжиться. Нарощування експорту іранської нафти збільшиться як до Китаю, так і до Росії. Фінансування військово-промислового комплексу – і російського, і іранського – також зростатиме. Однак це не змінить ситуацію. Пояснюю ще раз: доля світу вирішується саме в ході російсько-української війни, а не в ситуації навколо Перської затоки.

– Чи не здається вам, що ще одним наслідком дещо провальної зустрічі з Сі стало те, що Трамп усе ж починає розуміти: європейські союзники потрібні Сполученим Штатам? По-перше, зазначається, що на борту літака, повертаючись назад, Мерц телефонував Трампу щодо результатів зустрічі. І, як повідомляють ЗМІ, вони обговорили узгоджену позицію Вашингтона і Берліна перед самітом НАТО щодо України. І це вперше за останні місяці, зважаючи на риторику Трампа щодо Мерца, НАТО і власне України. По-друге, Трамп нарешті згадав Стармера і заявив, що його відставка була б негативним розвитком подій, мовляв, він підтримує британського прем’єра.

– Ви праві майже в усьому. Але є один нюанс. Мерц не погоджував із Трампом рішення НАТО щодо України. Він лише інформував про те, як Європа співпрацює з Україною. Більше жодних погоджень чи звітів із цього питання Європа Сполученим Штатам не надаватиме. Більше того, після тих провальних речей, які дозволив собі Дональд Трамп щодо Європи, вона фактично ігнорує його в питаннях ситуації в Перській затоці. Зверніть увагу: без реакції залишилася його остання ініціатива щодо створення коаліції в Ормузькій протоці. Європа свого часу пропонувала допомогу, але він від неї відмовився. Повторення вже не буде.

Саміт НАТО буде зовсім скоро. І очевидно, що там говоритимуть про взаємодію між Україною та НАТО, між Європою та НАТО, між Німеччиною та НАТО. І тепер уже ніхто не погоджуватиме з Трампом формат співпраці з Україною. Усі ці угоди, які зараз підписують європейські країни з Україною – спільне виробництво, спільне фінансування – лише підтверджують це.

Ще рік тому я говорив, що ми дійдемо до моменту, коли кожна європейська країна прагнутиме окремої угоди з Україною. Так зараз і відбувається. І це не лише фактор тиску на Дональда Трампа. Рубіо просто визнав факт. Реальний факт. Навчання, які проходили в Європі, це підтвердили. І в цьому питанні з Трампом уже ніхто радитися не буде.

Пам’ятаєте, що Трамп говорив про Мерца? Скільки негативу вилив назовні. Тепер же коли Німеччина фактично перевела свою індустрію на оборонно-промисловий комплекс, коли навіть Deutsche Telekom долучився до оборонних проєктів, німцям стало байдуже, яку позицію займає Трамп. Тепер вони диктуватимуть ситуацію і вестимуть за собою Європу.

Німеччина набирає обертів і стає очевидним лідером Європи. Велика Британія формує власний оборонно-промисловий комплекс, виходячи з інтересів Європи. А що в цей час має Дональд Трамп? Замість того, щоб ще кілька місяців тому говорити про формування коаліції, він провалив це питання і потрапив у пастку в Перській затоці.

– Якщо говорити про візит Путіна до Сі. До речі, це вже 25-й візит, як підрахували китайські ЗМІ. Що дуже показово. Що може стати ключовою темою переговорів цього разу? Наскільки Китай зацікавлений у завершенні війни проти України і у недопущенні її неконтрольованої ескалації? І що означає повідомлена FT фраза Сі про те, що Путін пошкодує про війну проти України?

– Те, що Путін пошкодував, зрозуміло вже давно. Це секрет Полішинеля. Усі чудово розуміють, що це не просто помилка, а злочин, який для самого Путіна став і особистою, і політичною катастрофою.

– Але ж коли такі слова звучать на найвищому рівні від твого найближчого союзника, чи може це свідчити про зміну акцентів і самого сприйняття війни у КНР?

– У цьому випадку риторика Сі Цзіньпіна під час зустрічі була побудована винятково під Дональда Трампа. І фраза про те, що Путін пошкодував, також була адресована Трампу, який намагається укласти угоду з Путіним, щоб відірвати його від Сі Цзіньпіна. Але Трамп помилково думає, що про це не знає Китай. Сі Цзіньпін і Путін постійно обговорюють такі речі.

Тепер до теми Путіна і Сі Цзіньпіна. Кремлю потрібне збільшення фінансування військово-промислового комплексу, зброя, ресурси, сировина і технології. І Сі Цзіньпін діятиме так, щоб утримувати Путіна у війні проти України, не дозволяючи йому програти. Тому варто очікувати, що допомога Китаю Росії зростатиме. Але водночас Сі Цзіньпін чудово розуміє: Трамп – людина непередбачувана. Він може бути м’яким, а потім раптово ухвалити дуже жорсткі рішення. Тому Китай не перегинатиме палицю допомоги на російському напрямку.

Уся нинішня політика Пекіна і Москви значною мірою базується саме на не прогнозованості Дональда Трампа. Їм вигідно тримати його у стані розгубленості, коли він не здатний адекватно оцінити ситуацію і не розуміє, що робити далі. Тому вони й надалі підтримуватимуть Іран – економічно, фінансово, військово і політично. Їм потрібно, щоб Трамп залишався втягнутим у проблеми Близького Сходу і не міг вийти з цієї пастки.

Вони чудово розуміють, що Трампу зрештою доведеться повертатися до переговорів між Росією та Україною і через цей процес відновлювати відносини з Європою. Але тепер роль України вже інша. Це видно і з поведінки президента Зеленського, і з поведінки Буданова, і з дій Офісу президента. Інше питання – як розвиватиметься ситуація всередині країни. Тому так, Китай підтримуватиме Росію, але не дозволить їй "виростити крила". Нинішня ситуація – шанс для України.

– Після візиту Трампа до Сі американці й китайці все ж досягли принаймні тимчасове перемир’я з багатьох питань. Чи може це якимось чином позначитися на двосторонніх відносинах Пекіна і Москви? Можливо, Сі Цзіньпін стане прохолодніше ставитися до забаганок Путіна? Чи жодних змін узагалі не буде?

– Китай і Росія не повторять ситуацію, яку свого часу розіграв Кіссінджер. Ні в прямому, ні в зворотному сенсі цього не буде. Росія, якщо виникне така необхідність, готова буде віддати хоч території за Уралом. І Путін зробить це лише заради того, щоб утриматися при владі. Він торгуватиме територіями, ресурсами, цінами – чим завгодно. Але розриву між Китаєм і Росією не буде. Нехай про це не мріють ні США, ні Європа.

У цій ситуації є лише одна відповідь – повна поразка Росії у війні проти України. І, на мою думку, навіть Китай у певний момент це прийме, коли зрозуміє, що Росія стає для нього непосильним тягарем. Ситуація рухається саме в цьому напрямку. У Пекіні рано чи пізно зрозуміють, що нескінченно тягнути Москву вже не вийде. Просто не буде за що. Але нині жодного розриву не буде. Це немислимо. Тому що і в Пекіні, і в Москві чудово пам’ятають історичний урок часів Мао Цзедуна і Хрущова, коли Кіссінджер разом із Ніксоном фактично переграли їх. Повторення такого сценарію вони не допустять. Інша справа, що війна та витрати Москви можуть досягти такого рівня, який навіть Китай не зможе тягнути. Те, що зараз витрачає Путін на війну, вже співставне з масштабами Другої світової війни. І очевидно, що для Китаю це ставатиме дедалі дорожчим.

Тепер щодо здатності Дональда Трампа впливати на цю ситуацію. Його вплив зменшуватиметься. Ставлення до нього буде приблизно таким: "говори собі далі". Його прийматимуть, тиснутимуть руку, але реальні рішення ухвалюватимуть без нього. Усі бачать, що його вплив падає. І особливо це стане очевидним, якщо Америка дистанціюється від НАТО, виведе війська з Європи, а Україна фактично частково замістить цей безпековий вакуум.

– Чи змінюють масовані удари по Москві та області стратегічну картину? Чи додають вони Україні переговорних "карт" в очах США, з урахуванням риторики Трампа про відсутність у Києва важелів? І чи можуть такі атаки вплинути на сприйняття Росії та Путіна з боку Китаю?

– Скажімо чесно: 120 безпілотників – це ще не 300 і не 500. Бо якщо навіть просто подвоїти цю цифру, це вже буде катастрофа для РФ. І що важливо – міф про "непробивну" російську ППО дедалі більше руйнується. А руйнування цього міфу – найнебезпечніше для Кремля.

Чи впливає це на позицію Сі Цзіньпіна? Безумовно. Але впливає не в сенсі відмови від підтримки, а в сенсі бажання допомогти Росії посилити оборону. Проте виникає інше питання: чи існує сьогодні система ППО, здатна гарантовано захиститися від таких технологій? Подивіться, якою траєкторією заходив український безпілотник під час удару по нафтобазі. Він кілька разів змінював напрямок руху і буквально "обманював" усі спроби його збити. Це означає, що на борту вже використовуються елементи штучного інтелекту, здатні самостійно аналізувати ситуацію і реагувати на загрози. А тепер уявіть масовану атаку. Це означає, що ми бачимо кризу всієї системи російської протиповітряної та протиракетної оборони. І саме тому ці удари руйнують міф не лише про силу російської армії, а й про самого Путіна як керівника, здатного контролювати ситуацію. Фактично ці атаки продемонстрували слабкість усієї системи, яку він будував роками.

– Чи будуть політичні наслідки для режиму?

– У цій ситуації очевидно, що навколо Путіна почнуться внутрішні бродіння. Такі процеси були й раніше, але вони не мали того масштабу, про який багато писали. Тепер же наслідки цих атак проявлятимуться вже всередині самої путінської системи. Вони впливатимуть і на міжнародні відносини. Ставлення до Путіна, до Росії, до російської армії буде погіршуватися. Оцінка їхньої сили падатиме. А це означає, що довіра до переговорів із Путіним і його оточенням також буде фактично обнулятися.

– Чи можна розглядати останні кроки Кремля - спрощене громадянство для Придністров’я, зміни щодо використання армії за кордоном і фактор Білорусі – як підготовку до ширшої ескалації? Чи стоїть Путін перед вибором між переговорами та новою фазою мобілізації і масштабного збільшення тиску на Україну?

– Повноцінна мобілізація в Росії фактично неможлива. Тому що це напряму загрожує внутрішнім бунтом. Так, Путін і далі підвищуватиме ставки, але переважно через ескалацію риторики і тиску. Реально дієвим інструментом для нього залишаються диверсії. І такі дії проти Європи та України можуть лише посилюватися.

Що стосується Білорусі, то їй просто нічим воювати. Розмови про вступ Лукашенка у війну – значною мірою порожні. Армія Білорусі – приблизно 46 тисяч осіб, переважно строковики. Із них лише кілька тисяч – сили спеціальних операцій. Такою армією вести масштабну війну неможливо.

Що стосується навчань із ядерною тематикою, то це здебільшого командно-штабні ігри. Мета таких заходів – перевірка процедур ухвалення рішень, а також інформаційно-психологічний тиск. Реального переміщення чи підготовки до застосування ядерної зброї там немає. Максимум, на що зараз може розраховувати Москва через Білорусь – використання її території для диверсій або локальних операцій. Але сценарію великого наступу з білоруського напрямку зараз не видно. Для цього немає відповідного угруповання військ. Тому значна частина нинішньої риторики – радше спроба створити атмосферу страху.

– Якщо подивитися на ситуацію очима Путіна чи його оточення. Україна демонструє дедалі більші можливості ударів. Європа виділяє нові кошти. Ситуація зі США вже не така зрозуміла для Росії. І навіть умовний "дух Анкоріджа" значною мірою зник. Чи не може Путін думати, що "вікно можливостей" все ж зачиняться і саме зараз – момент для максимальної мобілізації і спроби досягти цілей так званої "сво"? Бо далі проблеми лише зростатимуть.

– Якби цей сценарій був реалістичним, мобілізація вже давно б відбулася. Але Путін не може піти на такий крок. Тому що це ризик масштабного внутрішнього бунту. Росія завжди мала такі внутрішні процеси. Якщо Москва оголосить масштабну мобілізацію, це лише прискорить кризу. Ресурс ув’язнених уже значною мірою використаний. Кількість засуджених у колоніях різко скоротилася за останні роки. А цвинтарі, які розростаються по всій країні, лише посилюють напругу. І це поступово формує масове неприйняття Путіна. Навіть соціологія вже показує погіршення ставлення до нього. Тому будь-які нові жорсткі рішення тільки поглиблюватимуть кризу.

– Тобто, на вашу думку, у РФ вже немає серйозних інструментів для різкого посилення війни?

– Податки вже підняті. Мобілізаційний ресурс значною мірою вичерпаний. Будь-які нові радикальні кроки лише прискорять внутрішню дестабілізацію. Залишається просити допомогу в Китаю або КНДР. Але навіть із північнокорейським контингентом стало зрозуміло, наскільки це проблемно. Тому різкі кроки можуть не посилити Росію, а лише пришвидшити агонію режиму. Так, Путін продовжуватиме війну і намагатиметься підвищувати ставки. Але на радикальні рішення він, найімовірніше, не піде.