Блог | "Небезпечні друзі США". Чим Тайвань нагадує Україну?

Під час виступу на останній пресконференції перед нинішніми президентськими виборами на Тайвані кандидат партії Гоміньдан, мер Нового Тайбея Хоу Юї цитував статтю, опубліковану Eurasia Group. У цьому тексті наголошено, що "трьома небезпечними друзями Сполучених Штатів є премʼєр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу, президент України Володимир Зеленський та віцепрезидент Тайваню, кандидат у президенти від Демократичної прогресивної партії Лай Цинде", пише Віталій Портніков для radiosvoboda.org.

Відео дня

"А я можу бути регіональним миротворцем і відігравати важливу роль у сприянні миру у всьому світі. Я – не небезпечний друг", – зазначив кандидат від Гоміньдану Хоу Юї.

Ці слова дуже красиво й промовисто звучать, якщо виголошувати їх у Тайбеї. Але ми в Україні добре памʼятаємо, що Володимир Зеленський під час своєї передвиборчої кампанії, схоже, не бажав стати так званим "небезпечним другом Сполучених Штатів". Передвиборча риторика Зеленського тоді була подібною на риторику Хоу Юї, а в ролі "небезпечного друга" енергійний телевізійний актор та більша частина українського суспільства сприймала попередника Зеленського Петра Порошенка.

Зеленський йшов на вибори із очевидним бажанням припинити війну, яка тривала між Росією і Україною з 2014 року. Після тріумфального обрання президентом Зеленський із завзяттям почав виконувати свої обіцянки й налагоджувати контакти із президентом Російської Федерації Володимиром Путіним.

Команда нового президента України добилася й відновлення самітів у "нормандському форматі" – під час першого і єдиного такого саміту за участю Зеленського відбулася і його зустріч із російським колегою.

Так що важко запідозрити Зеленського в тому, що він бажав війни й хотів стати "небезпечним другом Сполучених Штатів". Але Путін сприйняв його бажання домовлятися за слабкість, а не за прагнення миру. Російський президент, а зовсім не його український колега, пішов шляхом війни.

Те ж саме можна сказати і про ізраїльського премʼєра. Досвідчений політик Беньямін Нетаньягу вірив у свою здатність бути "диригентом" конфлікту із організацією "Хамас", яку в США та ЄС визнали терористичною.

Ба більше – ізраїльський премʼєр був впевнений у тому, що покращення економічної ситуації в Секторі Гази переконає уряд "Хамасу" в ризикованості й навіть непотрібності великої конфронтації з єврейською державою. Саме тому уряд Нетаньягу видавав тисячі дозволів на роботу в Ізраїлі для мешканців Смуги Гази.

Але такі дії ізраїльського уряду створили у лідерів "Хамасу" впевненість, що вони мають справу із слабким противником. Так світ виявився втягнутим у ще одну війну, але її розпочав не Нетаньягу.

Розчаруванням для таких, як Путін чи лідери "Хамасу"

Хоу Юї став, таким чином, заручником небезпечної для політиків у демократичних суспільствах ілюзії – віри в те, що лідери авторитарних держав теж вважають, що переговори кращі, ніж війна і силовий тиск. Однак авторитарні лідери розмовляють тільки тоді, коли вони відчувають силу своїх співрозмовників. А коли вони бачать у руці опонента оливкову гілку, це сприймається як ознака слабкості. А на слабкого не гріх і напасти, чому б ні.

І коли виявляється, що мова йшла не про слабкість, а про бажання знайти мирний вихід, це стає великим розчаруванням для таких, як Путін чи лідери "Хамасу".

Якщо кандидат на посаду президента Тайваню від партії Гоміньдан переможе на виборах, він може стати саме таким "небезпечним другом Сполучених Штатів", як і Зеленський та Нетаньягу. Його "небезпечність" буде повʼязана саме із бажанням домовитись і оберігати мир, що головою КНР Сі Цзіньпіном буде розцінено як ознака слабкості й можливість посилити тиск. І як не парадоксально, кандидат від правлячої на Тайвані партії може стати навіть більш "безпечним", бо щодо його позиції у Пекіні, принаймні, немає жодних сумнівів.

Так що безпека – це не тільки про бажання зберегти мир, але насамперед про правильне розуміння небезпеки. Й тайванці це прекрасно зрозуміли, коли висловлювали свою підтримку Україні й прикрашали вулиці своїх міст українськими прапорами.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...