Навіщо Росії "референдуми" на окупованих територіях

5 хвилин
19,5 т.
Навіщо Росії 'референдуми' на окупованих територіях

"Референдуми" як аргумент торгу в розмовах про припинення вогню

Відео дня

У РФ вкотре порушили тему "референдумів" на окупованих частинах Запорізької та Херсонської областей. Конкретну дату не називають, але повідомляють про початок роботи "виборчих комісій" та можливі терміни – вересень 2022 року. Тема "референдумів про приєднання до Росії" звучить не вперше, попередні дати кілька разів переносилися. Але хвилі таких повідомлень мають одну спільну особливість — про приєднання до РФ через "волевиявлення громадян" у Кремлі згадують у періоди дипломатичних консультацій (як, наприклад, щодо зернової угоди) або на тлі заяв політиків про доцільність зустрічі Путіна і Зеленського, результатом якої може стати припинення вогню.

Ключові події

У період з 26 до 30 серпня 2022 року відразу кілька російських ресурсів повідомили про "підготовку до референдуму":

– 26.08 РИА "Новости" розмістило матеріал про активну роботу "виборчої комісії" у Запорізькій області.

– 28.08 РБК цитує Сергія Кирієнка, який заявив, що нібито "більшість мешканців Запорізької та Херсонської областей за входження до складу РФ".

– 30.08 Радіо "Спутник" подає матеріал із заголовком "Херсон никогда не вернётся под контроль Киева", в якому спирається на заяви представників окупаційної адміністрації.

– 31.08 "мер" (керівник окупаційної адміністрації) Бердянська О. Сауленко заявив про швидке проведення референдуму, щоправда, підкресливши, що не може "назвати конкретної дати". Його слова цитує ТАСС.

Минулого разу тема "референдумів" порушувалася на тлі "човникової дипломатії" Ердогана: зустрічей із Путіним та Зеленським. Так, наприклад, 8 серпня Пєсков заявив, що переговорний процес поки що на паузі і необхідне виконання "домашньої роботи", при цьому паралельно згадав "референдуми", які, за його словами, "готують місцеві жителі, а не Росія".

Аналіз

Російська Федерація готується до чергового етапу тиску на Україну з метою виходу на домовленість щодо припинення вогню. Водночас "пропонувати" Києву сісти за стіл переговорів, за задумом російської верхівки, мають європейські політики. Як свої аргументи (або аргументи для своїх лобістів) РФ використовує тактику введення своїх тез або шантажу за кількома напрямками:

– Загроза дефіциту продовольства у 2023 році у зв’язку із посухою у низці регіонів (Європа, Північна Африка, деякі країни Центральної Азії. На цьому тлі РФ (і її партнери в ЄС) говоритиме про необхідність виходу на припинення вогню у форматі "як є" для запобігання нестачі продовольства та добрив.

– Енергетична криза в Європі та рекордні ціни на вуглеводні (насамперед, природний газ). РФ підтримує нервозність на ринку, натякаючи на можливості постачання сировини та вирішення проблеми у разі зняття санкцій або послаблення підтримки України (як і примусу українського керівництва до "компромісів" з Москвою);

– Ядерний шантаж. Росія навмисно педалює тему ЗАЕС, створюючи видимість кризи та загрози техногенної катастрофи. Паралельно з цим Путін розігрує сценарій можливої ​​передачі ядерної зброї Лукашенку. Тобто, загрожує руйнуванням системи домовленостей щодо нерозповсюдження ЯЗ. І те й інше, імовірніше, є шантажем, але частина європейських політиків схильні вірити в реальність загрози та можливість її запобігання через "компроміси" з РФ. Головним із яких можуть стати поступки з боку України.

І, зрештою, тема референдумів цілком укладається як ще один аргумент у стилі "якщо Київ не йде на переговори — забираємо території".

Ідея Росії полягає в тому, щоб вийти на будь-які угоди, що знижують увагу до війни в Україні та дають підстави низці держав ЄС розпочати відновлення звичного рівня співробітництва з РФ. Прийнятним для Кремля форматом цьому етапі є укладання "перемир’я" чи угоди про "припинення вогню". Тобто, будь-який формат "заморозки". Це не призводить до вирішення проблеми по суті (що Росію цілком влаштовує), але створює для низки європейських країн ілюзію виходу на дипломатичне врегулювання.

Контури кризи у сприйнятті європейських (і низки американських) політиків змінюються — замість війни виникає заморожений конфлікт. Це докорінно змінює формат підтримки України у бік різкого зменшення обсягів військової допомоги. Адже якщо в умовах активної війни логічним виглядає постачання озброєнь, зміцнення обороноздатності твого партнера, то у разі "замороженого конфлікту" до ЄС діють інші принципи: не постачати зброю сторонам протистояння (оскільки це може вивести конфлікт у активну фазу).

Другий аспект, вигідний Кремлю — розморожування частини програм взаємодії з країнами ЄС. Санкції запроваджувалися як реакція на вторгнення та бойові дії. Якщо бойових дій немає, РФ може намагатися лобіювати скасування чи зупинення частини обмежень. Останнє (варіант припинення) цілком укладається у логіку поведінки ЄС і неодноразово застосовувалося щодо різних держав за останні 10-12 років.

Але ключовим бонусом, на який розраховує Кремль, є процеси у самій Україні. Відсутність активних бойових дій призводить до скасування воєнного стану. За відновлення "довоєнної" інтенсивності політичних процесів Україна вже через 4-5 місяців занурюється у глибоку кризу:

– активізуються "відкладені війною" атаки опонентів на президента та парламентську більшість;

– призупинення бойових дій призводить до зростання невдоволення серед учасників війни та більшої частини населення. У громадському полі з’являється теза про "програну війну". Це, помножене на кадрові помилки попередніх років (і перших місяців війни), призводить до обвалення рейтингів правлячої групи;

– політична криза унеможливлює швидке виконання взятих Україною на себе зобов’язань перед європейськими партнерами (як політичних, так і економічних), що призводить до падіння рівня підтримки як фінансової, так і політичної.

– наведене вище накладається на викликану війною глибоку економічну і демографічну кризу.

Водночас питання "референдумів" про приєднання окупованих територій до РФ можуть проводитися і на тлі заморозки. Це стане лише додатковим чинником, який дестабілізує внутрішньополітичну ситуацію в Україні.

У результаті РФ на тлі "призупинення війни" відновлює свій військовий, фінансовий та (частково) політичний потенціал. Україна стає слабшою. І далі або відновлюється війна, за кращих для Кремля умов, або Київ змушують йти на поступки Москві дипломатичними механізмами.

Таким чином, для України одним із ключових напрямів зовнішньої політики стає недопущення навіть обговорень варіантів "заморозки" війни в поточному стані (читай "на умовах Кремля"). У разі неминучості такого сценарію (наприклад, різкого зменшення військової та економічної допомоги — використання партнерами даного механізму як інструменту примусу), або завершення війни (на тлі часткового військового успіху України), важливим стає збереження керованості внутрішньополітичними процесами. Це означає мінімізацію ризиків дестабілізації та концентрацію на швидкому відновленні військового та економічного потенціалу. Таке можна реалізувати за умови заміни режиму воєнного стану режимом надзвичайного стану з обмеженнями політичної активності, як мінімум на 6-12 місяців.

Висновок

Тема "референдумів" на окупованих територіях є додатковим механізмом зовнішньополітичного шантажу з боку РФ у спробах вийти на прийнятний для Кремля варіант "припинення вогню". Для України такий сценарій є одним із найнебезпечніших на найближчі місяці. І, як наслідок, основне завдання – протидія зовнішньополітичним зусиллям Кремля та його лобістам в ЄС та США.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...