Кремлю потрібні "торговці смертю" – давня радянська традиція

3 хвилини
33,0 т.
Віктор Бут

Те, з якою завзятістю Путін усі ці роки намагався звільнити з американської в'язниці Віктора Бута, якого на Заході називали "торговцем смертю", показує, наскільки у Кремлі та на Луб'янці зацікавлені в людях, що несуть дестабілізацію по всьому світу. Адже це давня традиція радянської, а потім і російської держбезпеки – стикати лобами, продавати зброю протиборчим сторонам, наживатися на конфліктах і заробляти на них.

Відео дня

В очах західних інтелектуалів та журналістів Віктор Бут завжди був загадковою та майже романтичною фігурою, не випадково він став прототипом для головного героя фільму "Збройовий барон". Його "подвиги" завжди розписували з захопленням, що погано приховувалося. Молодий лейтенант у зруйнованій країні, який зрозумів, як торгувати радянською зброєю, став своєю людиною у кожній терористичній організації, у кожній державі, яка потребувала його постачання. Але насправді Бут ніколи не був ані бароном, ані героєм – навіть негативним. Він був гвинтиком у складній машині російських спецслужб і акуратно грав свою роль аж до затримання американськими спецслужбами. Але гвинтиком поінформованим, що добре розуміє хоча би частину схеми дестабілізації. Гвинтиком, який не мав вибору – ділитися інформацією з тими, хто його затримав в обмін на зменшення терміну ув'язнення або ж чекати, поки старші товариші витягнуть з в'язниці. Тому що вхідний квиток у мафію такого рівня має на увазі, що видача її секретів дорівнює смертному вироку. Втечу може ще собі дозволити якийсь звичайний оперативник, охоронець чи чиновник – хоч і тут ймовірні "новачок", полоній чи загадкова смерть у готелі. Але якщо ти реалізуєш зброю – по суті, дієш як аватар смертоносної держави, то можеш лише чекати.

При цьому і держава смертежерів не залишить тебе у біді. Усі ці роки Путін шукав політичної можливості, яка не залишить адміністрації президента США жодного іншого вибору, окрім як звільнити Віктора Бута. І в результаті досяг свого. Це, звичайно, було не так просто, як з Олександром Цемахом, який у жодному разі не мав з'явитися на судовому процесі в Гаазі. Але і Цемах – не Бут, й Україна – не Сполучені Штати Америки.

Спільним у цих ситуаціях є лише одне: солідарність смертежерів. Саме ця солідарність допомогла Комітету державної безпеки зіштовхнути з Олімпу влади партійних богів, встановити повний та абсолютний контроль над Росією та перетворити її з комуністичної дегенеративної держави на терористичну мафіозну організацію. Здавалося б, що нам до Віктора Бута? Але історія зі звільненням цієї страшної людини з американської в'язниці наочно ілюструє, з яким різновидом зла ми тепер маємо справу. Зі злом терплячим, самовдоволеним, хитрим і підлим. Чи може таке зло добиватися свого десятиліттями? Звісно, може. Історія з обміном Бута – чудова тому ілюстрація. Зло напало на Україну не тому, що у Путіна здали нерви. Росія готувалася до цього хижого стрибка роками. Просто Україна зразка 2022 року здавалася російським чекістам легкою здобиччю – ось вони і віддали наказ своїй обслузі в погонах. Смертежери прорахувалися – але це не означає, що злякалися чи заспокоїлися. Ні, вони живуть в іншому світі – у світі, де можна причаїтися і готуватися до нового стрибка.

Тому коли я дивлюся на Віктора Бута, який повертається зі Сполучених Штатів, можу тільки вигукнути: не довіряйте їм. З цими людьми не можна ні про що домовитись. Люди, для яких увесь світ поділений на чекістів та агентів, вірять не у домовленості, а у слабкість і силу. Їм навіть здатися не можна: або ти їх переможеш, або вони знищать тебе. Вони харчуються смертю і не бачать жодних інших ходів на шахівниці. Пластмасове обличчя Путіна або хижа фізіономія Віктора Бута – лише маски цієї безликості. Вони вже підім'яли під себе Росію, можливо, придушили її так, що їй уже ніколи не вибратися з їхніх чіпких рук. Їхньою енергетикою, їхніми агентами, їхніми ідеями була буквально просочена величезна частина України, структури влади, бізнес, суспільство та медіа. Нам потрібно не просто перемогти країну, яку вони захопили та підкорили, – нам важливо очиститись від них самих. В іншому разі ми так і залишимося метеликом, який легковажно літає в небезпечній близькості від смертоносного павутиння, що тремтить у багряній задусі.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...