Файли Епштейна як відповідь на запитання: чому Трамп знову задоволений Путіним і чим це загрожує Україні? Інтерв’ю з Безсмертним

Останні тижні створюють дивне, але вже знайоме відчуття дежавю: Путін демонстративно знущається з американських ініціатив, а Дональд Трамп уперто вдає, що контролює ситуацію. Масовані удари по Україні відбуваються майже синхронно з гучними заявами про "деескалацію", "домовленості" та навіть "енергетичне перемир’я", існування якого ніколи не було підтверджене Кремлем. Єдиним джерелом цієї історії залишався сам Трамп.

На цьому тлі спливає ще один небезпечний сюжет – справа Епштейна. Нові публікації й прізвища знову порушують питання про механізми глобального шантажу західних еліт. Версія про те, що за "дівчатами з острова" стояли не лише фінансові інтереси, а й спецслужби, зокрема російські, вже не виглядає маргінальною. Якщо це так, то стає зрозумілішою і багаторічна нахабність Кремля, і його впевненість у безкарності. Ядерна кнопка – це аргумент. Але компромат – значно ефективніший інструмент контролю.

У цьому контексті поведінка Трампа перестає бути просто дивною. Попри прямі порушення Росією всіх можливих "прохань", він продовжує говорити про успіхи, тижневі паузи в ударах і "радощі" з будь-чого. Навіть після найбільшого за рік комбінованого удару по Україні президент США не запропонував жодної реальної відповіді. Навпаки – створюється враження, що кожен новий обстріл лише підвищує впевненість Путіна: відповідь із Вашингтона не прилетить. У цій ситуації ще більше тривоги викликає переговорний процес, який продовжується в Абу-Дабі.

Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.

– Хотів би почати з історії так званого енергетичного перемир’я, яке незрозуміло коли почалося й так само завершилося. Чи не є сьогодні ключем у поведінці Трампа справа Епштейна та "солодкі пастки" ФСБ? Це може бути відповіддю на запитання, чому Трамп так реагує на те, що Росія влаштовує в Україні?

– Я загалом приймаю запропонований вами концепт. Ба більше, переконаний: вже оприлюднене – це ще не повне дно. Справжнє дно настане тоді, коли системно з’явиться інформація про Івану Трамп, про родину Максвеллів, про зв’язки, які давно відомі, але роками залишалися фрагментарними. Вона періодично з’являлася і в європейських, і в американських медіа, але через відсутність цілісної картини її щоразу оголошували маргінальною.

Було зрозуміло, що в основі цієї історії не приватні "забави", а масштабний механізм впливу. Але до моменту, поки фігура Трампа не вийшла на вершину політичного Олімпу, усе це свідомо тримали "на гальмах". Такий інструмент тиску запускають лише тоді, коли збігаються всі фактори. Зверніть увагу: ні щодо Клінтона, ні щодо більшості європейських політиків радянські чи російські спецслужби не працювали так довго і системно. А от Трампа почали обробляти ще з середини 1980-х. Його обкладали кримінальними грошима, спершу заводили в катастрофи, потім демонстративно "рятували", підсовували потрібних людей і класичні "медові" пастки.

Сьогодні всі ці елементи починають сходитися. І коли ми говоримо про так званий анкориджський дух, його витоки варто шукати саме тут – у справі Епштейна. Водночас навіть ці скандали виглядають блідими на тлі трагедії в Міннеаполісі. Саме тому мін’юст США вкинув у публічний простір величезний масив матеріалів – щоб інформаційно "втопити" тему прямого наїзду на Конституцію, коли силові структури, попри заборони, застосували вогнепальну зброю за політичним наказом. Паралельно розкручуються зовнішні кризи – Іран, Куба. Усе це спроба замастити внутрішню катастрофу. Трамп, на моє переконання, починає стрімко валитися з гори. Усередині Республіканської партії вже видно розломи, місцеві вибори вони програли з тріском, але ця тема майже зникла з медіа. Осінь може стати не просто кризою Трампа, а кризою американської політичної системи загалом.

– Чи Путін у цій ситуації зацікавлений у порятунку Трампа, чи навпаки – обережно підштовхує його до падіння? Зокрема з огляду енергетичне "перемир’я", на іронічні заяви Медведєва про "човни", що демонстративно принижує слова президента США.

– Путін буде робити і те, й інше – фрагментами. Це класична візантійщина. Він дає цукерку і тут же б’є, щоб партнер був більш придатний до змови, до спільних дій. Москва буде активно користуватися цією солодкою, м’якою позицією Дональда Трампа.

Ситуація з енергетичним перемир’ям була до примітиву зрозумілою. Москва чудово розуміє: не в характері Дональда Трампа вийти і сказати, що так, це порушення нашої домовленості. Тим більше, що фактично жодної домовленості не було. Ні. Він виходить і каже: ми витримали сім днів. Які сім днів? Але це він. Це Трамп. Логіка проста: я не винуватий, я тут ні до чого, ми домовилися, все добре. Путін домовленості виконав – і крапка. Але Трамп загнаний у кут. І в цій ситуації Москва, з одного боку, буде шмагати його устами того ж самого Медведєва, а з іншого боку – даватиме йому цукерки, шанси "виповзти".

– А цукерка для Москви від Трампа — тиск на Україну?

– Саме так. Коли він тисне на Україну, Москва послаблює тиск на нього. Як тільки Трамп починає замислюватися над чимось іншим, його знову шмагатимуть файлами Епштейна. У тій ситуації з питанням журналістки про перемир’я формулювання було неправильним. Потрібно було поставити питання інакше: пане президенте, чи не є дії Путіна знущанням над вами, адже він дав слово? Його треба було просто прибити до землі цією фразою, щоб він це відчув. Бо навіть Ліндсі Грем, який оприлюднив свою пропозицію щодо передачі "Томагавків", – зверніть увагу, як він закрутив це всередині, – він фактично сказав: Путін з тебе знущається, а ти продовжуєш у цю гру грати – ухвали вже якесь рішення.

– Чи варто взагалі очікувати різких дій від адміністрації США на якомусь зовнішньополітичному напрямку?

– Ми вже ближче до самих файлів, бо там з’являються й українські політики, і українські адреси. Але з американської позиції тема цих плівок – важлива, серйозна, але вторинна. Первинною є подія в Міннесоті. Саме там нерв нинішньої кризи Дональда Трампа. Він боїться, що трагедія в Міннеаполісі почне розкручуватися. Бо те, що зараз пишуть американські аналітики, те, що обговорюють у Конгресі, може довести ситуацію до катастрофи.

Фактично у Трампа дві величезні проблеми. Перша – внутрішня ситуація, яку він повністю втратив з-під контролю. Поки він був у Давосі, займався Венесуелою, він програв цілу серію судових процесів: по "зелених" тарифах, по дозволах на будівництво вітрових електростанцій, по видобутку нафти, по штрафах для нафтових компаній за порушення екологічних норм. Подивіться, як MAGA-електорат починає наїжджати на Трампа. Люди від нього відходять. І все це змушує його реагувати. А як традиційно реагують американські політики в таких ситуаціях? Вони хапаються за зовнішньополітичну нитку.

– Невеличку переможну війну...

– Абсолютно. Хоч якусь, але маленьку перемогу. Звідси Венесуела, Іран, Куба. У випадку з Іраном, коли він пропустив можливість підтримати революцію, він фактично вдарив сам по собі. Він повірив муллам, які вирішили торгуватися з ним так само, як Родрігес торгується у Венесуелі. І він пішов на цю схему.

Тепер він накручує тему Куби. Очевидно, що Марко Рубіо, як кубинець, реалізує цю лінію. Для нього це особисто важливо. Він, як кубинець, розуміє необхідність свободи для Куби. Врешті-решт вони це зроблять. Але це лише погіршить ситуацію. Бо Америка чекала від Дональда Трампа успіхів. Так, є дрібні економічні зрушення, є певні результати у боротьбі зі злочинністю. Але подивіться, як про це говорить сам Трамп: золота ера, купаємося в золоті, свободи як ніколи. Своєю брехливою риторикою він нівелює навіть ті невеликі досягнення, які з’являються. І все це створює відчуття колапсу: вбивства, топтання по Конституції, злам зовнішньополітичних орієнтирів.

А на фоні цих "росточків" інфляція продовжує зростати. Якщо зараз ще змінять керівника Федеральної резервної системи і продовжать послаблювати долар – ми вже бачимо, як у Європі падає його курс – це буде абсолютно штучна дія. Її сенс – стимулювати американський експорт. Але наслідок очевидний: падіння довіри до Трампа, падіння довіри до США, падіння довіри до долара.

– З огляду на падіння рейтингів і внутрішню кризу, який наступний крок може зробити Трамп, щоб перебити ситуацію? Це будуть внутрішні американські інструменти чи зовнішні маневри, зокрема через контакти з Путіним?

– Перше, на що я звернув би увагу, – це візити Дмитрієва, які фактично ламають навіть календар зовнішньополітичних подій, пов’язаних із зустріччю в Абу-Дабі. Це не можна ігнорувати. Це означає, що зараз іде вироблення певної схеми. Я переконаний, що ситуація з Іраном провалилася саме через те, що Трамп вирішив діяти спільно з Путіним. У результаті це обернулося проблемами насамперед для самого Трампа. Але він цього не усвідомлює. Усередині країни він уже нічого радикально змінити не здатен. Він піде шляхом зовнішньої політики, аби, як ви абсолютно точно сказали, виграти хоча б маленьку війну. Але вона йому не допоможе.

Подивіться, як Лавров випередив дії Рубіо. Розмова Лаврова з міністром закордонних справ Куби вже відбулася. Літак прибув, але з чим саме, ми не знаємо. Про це офіційно не говорять. Але неважко здогадатися. Туди щось завезли і звідти щось вивезли. Так само, як це було з Венесуелою. Це очевидно. У питанні Куби доведеться дуже серйозно попрацювати. І якщо там уже створена база, щоб не допустити повторення сценарію Каракаса, то навіть аргументи Рубіо можуть не спрацювати. Хоча Рубіо, безумовно, працюватиме на повну, щоб звільнити Кубу від цього більшовицького режиму.

– Чи може це призвести до загострення відносин із Москвою?

– Я переконаний, що рано чи пізно це призведе до конфлікту. І конфлікту дуже серйозного. Причому в цій ситуації очевидно, що в такому конфлікті будуть зацікавлені й Китай, і багато інших гравців – просто щоб осадити Трампа. Те, що світ повзе до конфлікту, вже очевидно. Природа Трампа, природа його взаємовідносин з людьми – незалежно від того, хто ці люди, рано чи пізно приводить до конфлікту, до вибуху. Тому Москва буде гратися з Трампом якомога довше. Але це не може тривати безкінечно. Трамп зірветься – і піде на конфлікт і з Китаєм, і з Росією. І в цій ситуації його виставлять перед усім світом у дуже неприємному світлі.

– Як оцінювати план припинення вогню, який ніби погодили Україна та Захід, якщо в ньому немає головного – механізму примусу Путіна до миру?

– По суті, те, що зараз озвучується, це в контексті Абу-Дабі, де відбувається наступний раунд переговорів. І це своєрідна сходинка, сигнал: мовляв, ось про що, власне, йтиметься. І тепер ключове питання, у якому ви абсолютно праві: як загнати Путіна в цю рамку? А загнати його туди надзвичайно складно. Перше, що необхідно зробити, – повністю зупинити тіньовий флот Росії. Не частково, не символічно – повністю. Заблокувати можливість отримувати нафтодолари в тих обсягах, у яких Росія отримує їх сьогодні. Хто це може зробити? Сполучені Штати і Європа.

– Чи здатен зараз Дональд Трамп вести таку роботу?

– Він почав і побачив, що це працює, що це боляче б’є. І тут його смикнули й чітко дали зрозуміти: будеш іти далі – будуть не лише файли Епштейна, буде багато чого іншого. І він загальмував. Тому відповідь на запитання, як загнати Путіна, лежить на поверхні. І тоді стають зрозумілими всі подальші дії. Я вже не кажу про сім танкерів, виведених з ладу внаслідок дій українських безпілотників. Це був колосальний удар по експорту нафти й нафтопродуктів. І це необхідно продовжувати. Зверніть увагу, як цей комплекс дій раптом "вибухнув" і так само раптово замовк. Він просто зупинився. Очевидно, що тут є погоджена позиція. Суть цієї позиції – синхронізація дій України, США та Європи. Так само, як у випадку з французькими затриманнями: пройшло кілька днів – і всі почали відходити від теми. Очевидно, з Америки надійшов сигнал: стоп, зупиняємо процес. Бо "почали про щось говорити". Почали говорити – і в результаті енергетичне перемир’я зірвалося, а Трамп виглядає так, ніби ним просто скористалися.

У нинішній ситуації цей "великий чоловік" виглядає дрібною фігуркою, якою зіграли. Його було навіть шкода бачити, коли він сидів за столом і відповідав на запитання. Таке враження, що він буквально провалювався під стіл. Він розуміє, що Путін з нього знущається. Якщо б нинішні умови дозволяли реально загнати Путіна – він би це зробив. Питання: чи може він це зробити?

Тому єдине, що здатне загнати Путіна, – це позиція Європи. І от зараз саме той момент, коли Європу необхідно повернути за стіл переговорів і посадити її в Абу-Дабі.

– Візит генерального секретаря НАТО Рютте до Києва – на ваш погляд, яка його основна мета? Навряд лише виступ у Верховній Раді.

– На мій погляд, це формування переговорної позиції України перед переговорами в Абу-Дабі. Не можу сказати, до чого саме він схиляв українську сторону, – цих фактів я не знаю. Але те, що все крутилося навколо переговорної позиції, для мене очевидно. Бо інакше цей візит просто не мав сенсу. Провести пресконференцію після бомбардувань, висловити підтримку? Вибачте, в нинішній ситуації це виглядає несерйозно. Привезти "гостинець"? Про це ж нічого не сказано. Отже, суть візиту – переговори. І тут важливо зрозуміти, що таке переговорна позиція.

Зверніть увагу: у Москви є три інструменти. Перший – Мединський, якому сказали: сиди й не відсвічуй. Другий – Дмитрієв, який фактично зірвав попередні етапи переговорів. І третій – Костюков, з яким зараз ведуться контакти. Ключове – правильно зіграти проти цієї тріади. Але це можливо лише спільно, якщо Україна і Європа діють разом, і при цьому працює команда з Вашингтона. Тоді ще можна говорити про синхронні дії. Зараз же проблема очевидна.

– Чого ви чекаєте від цих перемовин? Поява на них Віткоффа і Кушнера свідчить про те, що можна очікувати якихось конкретних результатів?

– Це означає, що в цьому процесі Америка реалізовуватиме власний інтерес. А в схемі Дмитрієв–Віткофф цей інтерес не просто американський. Це спільний інтерес – російсько-американський. Очевидно, що за цим стоїть торг. Адже схема роботи Дмитрієва – це завжди торг. Це означає, що вже визначена якась сума, якийсь об’єкт, якийсь платіж, якась нерухомість, якою Москва планує розраховуватися. У такій ситуації чекати чогось доброго від участі Кушнера і Віткоффа не варто. Це чергова підстава. Це ще одна схема. І за кілька днів вони її розкриють. Власне, Дмитрієв і приїздив для того, щоб нав’язати Віткоффу схему, яка згодом буде постійно реалізовуватися в переговорах з українською делегацією.

– А що конкретно росіяни хочуть від американців на цьому етапі?

– Перше – затягування переговорного процесу. Друге – спільний інтерес, коли американців усе глибше і глибше втягують у російські схеми. Якщо подивитися на зв’язки Трампа з 1986 року, там дуже чітко проглядається одна й та сама модель. Його поступово затягували. Йому створювали проблеми – і одразу допомагали ці проблеми вирішувати. У результаті його обплутали гачками й шнурками настільки щільно, що сьогодні за них дуже легко смикати. І йому дуже боляче. Саме тому він і далі йде цією дорогою. І саме це зараз використовується.

Майже кожна розмова – це або підземний перехід між Аляскою і Камчаткою, або торги, або якісь продажі акцій, або "звільнення за решту акцій", або освоєння Арктики і так далі. Усі ці схеми – за винятком хіба що окремих фінансових операцій – закінчувалися і закінчаться нічим. Але це солодкі слова, як мед на душу Дональда Трампа. Бо для нього намальовані, обіцяні, словесні долари – це все. Він не бачить нічого, крім доларів. Хто хоче зрозуміти, що це за людина, треба читати Мері Трамп. Його племінниця фактично препарувала його, як жабу. Він там весь як на долоні.

Те, що він говорить про "виконані Путіним домовленості", це прояв його природи. Він не може сказати: Путін мене використав. Він не може зізнатися, що ніяких "семи днів" не було. Було дві доби, і то лише без обстрілів енергетичних островів. Він не визнає цього. І тут парадоксальна, але показова річ: ще з дитинства, навіть коли він просто пакостив, він завжди робив винними брата, сестер, матір – кого завгодно. Тільки не себе. У цьому його природа. Точно так само він поводиться і тоді, коли бреше. Він постійно намагається відсунути від себе увагу. І нинішня ситуація – точнісінько така сама. Це і є суть Трампа. Тому очевидно, що зараз ситуація для нього розвивається вкрай неприємно. Але треба розуміти: Москва цю слабкість у переговорах обов’язково використовуватиме. Саме для цього і потрібні всі ці маневри Дмитрієва, всі ці солодкі пропозиції й "великі перспективи".