Відео дня
Блог | Ескалація після дипломатії: про що заява Зеленського щодо зернового скандалу з Ізраїлем
Сьогодні презентували нове аналітичне дослідження "Українська призма: зовнішня політика 2025 року", де у мене є розділ про Ізраїль. Я, зокрема, зазначаю, що у 2025 році зовнішня політика України перейшла на рівень прагматичного зближення, зумовленого спільними екзистенційними загрозами з боку осі РФ - Іран - КНДР. Не в останню чергу це було пов’язано із візитом міністра закордонних справ Ізраїлю Гідеона Саара в Україну, де обидві сторони демонстрували потепління: Ізраїль передав системи раннього сповіщення, йшлося про початок системнішого діалогу.
Але, як ми тепер бачимо, це потепління не зачепило головного: Ізраїль так і не змінив своє базове ставлення до санкційного режиму проти Росії та до питань, де власні комерційні інтереси перетинаються з інтересами України.
Зерновий скандал це демонструє особливо гостро: навіть після чотирьох попереджень, після передачі розвідувального досьє, після телефонних дзвінків на рівні міністрів - система продовжує працювати як і раніше. Я не буду тут переповідати передісторію зернового конфлікту, цих матеріалів достатньо в пресі, зазначу лише, що мене сильно зачепила публічна дискусія Саара і Сибіги в X. Насправді, як на мене, Саар повівся зверхньо і по-хамськи. Коли на неодноразові попередження українського колеги про відсутність адекватної реакції Ізраїлю на вимогу України було заявлено про прибуття ще одного такого судна, і український міністр застерігає Ізраїль від прийняття викраденого зерна та "нанесення шкоди нашим відносинам", Саар заявив, що "доказів, що підтверджують ці звинувачення, досі не надано".
Відповідь Саара є показовою з кількох причин. По-перше, він переводить розмову з предметної площини ("зерно") у процедурну ("не так говоримо"). По-друге, вимога "доказів" після того, як Україна передала досьє розвідки ще в березні - це або свідома маніпуляція, або сигнал, що ці докази не вважаються достатніми. По-третє, публічна відповідь у тому самому X суперечить його ж тезі про те, що "дипломатія будується не у твіттері".
Сьогоднішня заява Володимира Зеленського - це якісна ескалація порівняно з дипломатичними нотами Сибіги. Три елементи принципово нові.
Перше -– юридична рамка. Зеленський каже не "це неприйнятно", а "це порушення законодавства самої Держави Ізраїль". Це переводить питання з дипломатичного у правовий вимір і знімає аргумент Саара про відсутність доказів: якщо порушено ізраїльське право, розслідувати має ізраїльська юстиція.
Друге – санкційна загроза. Україна вперше публічно оголошує про підготовку санкційного пакета проти перевізників і осіб, що заробляють на схемі, - і координацію з ЄС для включення їх до європейських режимів. Це вже не дипломатичний протест, це економічний тиск.
Третє – публічне попередження. "Очікуємо, що влада Ізраїлю поважатиме Україну й не робитиме кроків, які послаблюють двосторонні відносини" – це формула, яка у дипломатичному протоколі означає попередження про можливі наслідки для відносин.
Це і є суть проблеми: Україна системно демонструвала кроки назустріч Ізраїлю у сферах, де це коштувало дипломатичних зусиль. У відповідь отримала публічне "звинувачення не є доказами" і четверте судно з краденим зерном.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...