Блог | Ера ядерної анархії: світ без контролю над арсеналами США та РФ

5 лютого 2026 року офіційно закінчився термін дії Договору про стратегічні наступальні озброєння (СНО-3). Що може знаменувати перехід від епохи "стратегічної стабільності" до стану "ядерної анархії".

Відео дня

Наразі це не що інше, як крах архітектури ядерного контролю. Адже вперше з 1972 року між двома найбільшими ядерними потугами немає жодного юридично зобов’язуючого  документа, який би обмежував їхні арсенали. Це означає зникнення стелі на кількість розгорнутих боєголовок (яка раніше становила 1550 одиниць) та носіїв (700 одиниць).

 Разом із цим договором остаточно припиняють діяти механізми взаємних інспекцій та обміну даними. В умовах "туману війни" та високої політичної напруги це підвищує ризик помилкової інтерпретації дій опонента, що може призвести до ненавмисної ескалації.

Однією з причин нинішнього фіналу є прагнення Вашингтону залучити до переговорів Китай, ядерний арсенал якого стрімко зростає. Росія ж, своєю чергою, вимагала врахування потенціалу Великої Британії та Франції. Виникла ситуація, за якої двосторонній формат контролю став недостатнім в сучасній багатополярній реальності.

Очевидно, що виникають великі ризики нової гонки озброєнь. Адже за відсутності обмежень сторони можуть почати нарощування кількості боєголовок на існуючих ракетах.  Хоча економічні обмеження на Московії можуть дещо стримувати цей процес, політичний тиск усередині обох країн вимагатиме "симетричних відповідей".

Це  не обов’язково означає негайний початок масового виробництва ракет, але є сигналом про остаточний демонтаж системи безпеки, що запобігала глобальній катастрофі протягом понад півстоліття.

Стало очевидним, що світ увійшов в еру "ядерної невизначеності". Відсутність нової угоди означає, що вперше з початку 1970-х років дві найбільші ядерні держави світу не мають взаємних зобов’язань щодо обмеження кількості розгорнутих боєголовок та засобів їх доставки. Це фактично відкриває шлях до нової глобальної гонки озброєнь.

І хоча договір було продовжено у 2021 році, Росія в лютому 2023 року заявила про "призупинення" своєї участі, мотивуючи це підтримкою України Сполученими Штатами.   

Наслідком відсутності домовленостей між Вашингтоном і Москвою стало те, що з припиненням дії договору зникають механізми верифікації та інспекцій, що робить військові програми обох країн абсолютно непрозорими.

А беручи до уваги, що Російська Федерація та Сполучені Штати сукупно володіють близько 90 відсотками всієї  ядерної зброї у світі, закономірно виникає питання – що може бути далі, коли відсутні запобіжники ядерного стримування.  Позаяк обидві держави вже перебувають у стані інтенсивної модернізації своїх ядерних тріад.

 Хоча не варто робити поспішні висновки, але Російська Федерація зараз розробляє та випробовує системи, які Путін називає "непереможними", зокрема гіперзвукову ракету "Орєшнік" (радіус до 5000 км) та підводний дрон "Посейдон", про успішне випробування якого було заявлено Москвою у жовтні 2025 року. Не дивлячись на те, що російський диктатор постійно блефує, Росія за допомогою Китаю, ще здатна  розробляти смертоносну  зброю. І цього не варто скидати з рахунку.

  Своєю чергою, Сполучені Штати почали реалізувати масштабну програму оновлення, яка включає будівництво нових підводних човнів, бомбардувальників та міжконтинентальних балістичних ракет. Очікувана вартість модернізації та експлуатації ядерних сил США у період 2025–2034 років оцінюється у 1 трильйон доларів. Якщо Америка готова виділяти на свою безпеку таку велетенську суму, то чи зможе Московія тягатися з США, вступивши у ядерну гонку?

Однією з ключових причин відсутності нової угоди є прагнення США залучити до переговорів Китай. Пекін послідовно відмовляється від участі, нарощуючи свій арсенал швидше за інші ядерні держави. Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп вже раніше вказував, що будь-який майбутній договір має враховувати китайський потенціал. Однак західні експерти застерігають: якщо США почнуть різко збільшувати кількість боєголовок у відповідь на загрози з боку РФ та Китаю одночасно, це лише спонукає Пекін до ще активнішого озброєння.

Визначальним чинником гонки озброєнь у 2026 році є те, що вперше за понад 50 років розгортання ядерних боєголовок не обмежене жодними лімітами. А ситуація суттєво відрізняється від часів Холодної війни через появу штучного інтелекту та гіперзвукових технологій, які критично скорочують час на ухвалення рішень про удар у відповідь.

Крім того, Російська Федерація  у 2024 році переглянула свою ядерну доктрину, формально знизивши поріг застосування ядерної зброї. А традиційна біполярна модель (США – РФ) остаточно поступилася місцем складній триполярній конкуренції за участю Китаю.

Не говорячи вже про фактор ризику необдуманого прийняття рішень кремлівським фюрером, який тепер явно ще більше лякатиме західний світ свою ядерною зброєю.

У 2026 році світ вступив у "третю ядерну еру", яка характеризується фрагментацією, меншою передбачуваністю та домінуванням транзакційного підходу ("право сильного") над правилами міжнародного права.

Таким чином, можемо стверджувати, що настає переломний момент сучасної геополітики. Адже ми спостерігаємо демонтаж архітектури безпеки, яка раніше вибудовувалася десятиліттями. Третя ядерна ера – це не просто повернення до страху часів Холодної війни, це докорінна зміна самої парадигми ядерного стримування.

І якщо Перша ера була дуеллю (США проти СРСР), а Друга – періодом нерозповсюдження та регіональних криз, то Третя ера характеризується багатополярним стримуванням. При чому виникає триполярна динаміка. Коли вперше в історії Сполучені Штати змушені стримувати одночасно двох рівних ядерних суперників – Росію та Китай. Це створює "проблему трьох тіл", де розрахунки однієї сторони автоматично дестабілізують стратегічний баланс інших двох.

Також виникає небезпека підключення до цього процесу регіональних гравців. Поріг вступу до "ядерного клубу" знижується. Амбіції Ірану та відповідна реакція Саудівської Аравії чи Південної Кореї створюють мережу локальних ядерних протистоянь, що не підкоряються глобальним правилам.

У світлі цього виникає проблема ядерного шантажу як інструменту. Через те що ядерна зброя перестала бути лише інструментом стримування агресії. Вона стала "щитом" для проведення конвенційних загарбницьких воєн. Що, на жаль, успішно змогла реалізувати Росія під час війни в Україні.

Ще більш серйозним є те, що відбувається крах гарантій. І  після цього Будапештський меморандум та інші подібні акти "гарантованих гарантій" остаточно сприймаються як "папірці". Це підштовхує багато які держави до висновку: "тільки власна бомба гарантує суверенітет".

 Досить очевидно, що союзи та альянси стають не ціннісними, а прагматичними. Підтримка чи ненадання "ядерної парасольки" перетворюється на предмет торгу, а не на залізну норму колективної безпеки. І Україні потрібно вже зараз вирішувати, що їй робити за обставин, котрі складаються. Адже не маючи "ядерної парасольки" НАТО і Сполучених Штатів, ми опиняємось ще більш незахищеними перед агресивною Росією.

Чи знову програє Росія ядерну гонку озброєнь з Америкою? Нині це залежатиме від багатьох факторів, основним з яких стає Китай. Без підтримки Пекіну Москва стовідсотково програє Америці. А от коли до гонки озброєнь приєднується КНР, це питання не буде таким однозначним.

Як ми бачимо, Російська Федерація уже витрачає величезну частку свого ВВП на війну проти України. Участь у повномасштабній гонці озброєнь з США, чия економіка в рази більша, загрожує повторенням сценарію СРСР 1980-х –економічним колапсом через неможливість підтримувати технологічне суперництво на рівних.

 В будь-якому випадку, для Кремля ядерна зброя стала головним інструментом дипломатії. Однак, якщо США вирішать зняти кількісні обмеження, вони здатні швидше наростити кількість розгорнутих боєголовок завдяки більшій кількості завантажувальних потужностей на своїх носіях (ракетах Trident II на підводних човнах).

У суто технічному плані Росія готова до гонки "тут і зараз". Проте в стратегічній перспективі вона перебуває у значно слабшій позиції. Якщо Америка залучить увесь свій промисловий та фінансовий потенціал, Росія знову ризикує програти через економічну неспроможність підтримувати паритет з США. 

Можна зробити висновок: світ опинився в ситуації, де єдиним обмежувачем ядерної війни є "відповідальність та розсудливість" лідерів, а не міжнародне право. Росія використовує кінець СНО-3 як інструмент ядерного шантажу, тоді як Сполучені Штати змушені балансувати між стратегічним стримуванням Російської Федерації та зростаючим впливом Китаю.

Нова гонка озброєнь уже не просто можлива – вона фактично розпочалася в технологічній площині, а тепер переходить у стадію кількісного накопичення арсеналів без будь-яких зовнішніх обмежень. Де такі інституційні запобіжники, як  міжнародне право поступилися місцем силовому паритету.

Необхідно визнати, ми перейшли від періоду прозорості та стабільності до епохи стратегічної невизначеності, де накопичення арсеналів диктується не паритетом, а здатністю економіки підтримувати технологічний відрив у режимі реального часу. Тепер для нас головне, як Україні знайти своє місце у цьому новому світі?

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...