Блог | Єдиний можливий сценарій: Україна збереже те, що контролює, Росія – те, що зможе утримати
Правда про Донбас, яку не озвучують: чи існує прийнятне рішення для України?
Питання Донбасу, як і будь-яких інших наших територій, має для України чітку "червону лінію". Жодних варіантів передачі територій Донецької та Луганської областей Київ не розглядає і розглядати не буде – незалежно від тиску, переговорного процесу чи позицій зовнішніх гравців. На рівні політики це виглядає як єдино можливий підхід. Будь-який сценарій добровільного відходу Сил оборони з українських територій означав би не просто військову поразку, а політичний колапс. Для Володимира Зеленського це було б рішення, яке неможливо пережити в політичному сенсі: фактично визнання капітуляції з прогнозованими наслідками у вигляді внутрішньої дестабілізації. Українське суспільство навряд чи сприйме подібний компроміс, і це створює додатковий вимір проблеми – навіть якщо припустити, що зовнішній тиск на Київ зростатиме.
Але за межами політичної риторики ситуація виглядає значно складніше. Ключове питання полягає не в тому, що Україна готова або не готова прийняти, а в тому, які варіанти взагалі існують у реальності. І тут доводиться відмовлятися від зручних ілюзій.
Найближча перспектива не має нічого спільного зі швидким миром. Навпаки, усе вказує на підготовку обох сторін до нової фази інтенсивних бойових дій. Україна системно нарощує далекобійні можливості, активно розвиває дроновий компонент і зміцнює технічні можливості на полі бою. Росія, своєю чергою, не демонструє готовності до стратегічних поступок і також працює на посилення своїх позицій. Це означає, що найближчі місяці – це не про компроміси, а про спробу змінити баланс сил перед можливими переговорами.
У такій логіці сама поява переговорного процесу виглядатиме не як результат домовленостей, а як наслідок взаємного виснаження. Сторони сідають за стіл тоді, коли розуміють, що подальше продовження війни не дає швидкого результату або потребує неприйнятних ресурсів. Тому найбільш імовірний сценарій – це ескалація влітку і вихід на більш серйозні переговори восени, вже після спроб змінити ситуацію на фронті.
Проте навіть у разі початку таких переговорів питання Донбасу не матиме простого рішення. Варіант повної деокупації в короткостроковій перспективі виглядає малореалістичним, навіть якщо він залишається стратегічною метою. Повернення до логіки Мінських домовленостей також практично виключене: після 2022 року Росія принципово змінила свою позицію, інтегрувавши ці території у власну політичну і правову систему. Для Володимира Путіна будь-який сценарій їх повернення до складу України, навіть у формі автономії, означав би політичну поразку, на яку він не піде.
Ідеї про створення нейтральної зони або спеціальної економічної території виглядають привабливо лише на рівні теорії. На практиці вони впираються в базове питання контролю: хто саме буде управляти цими територіями, яке право там діятиме і хто забезпечуватиме безпеку. Україна не погодиться відмовитися від суверенітету, Росія не погодиться втратити контроль, а залучення третьої сторони виглядає майже нереалістичним. Жоден із великих гравців не прийме роль посередника, яка суперечить його власним інтересам: Дональд Трамп навряд чи погодиться на китайський формат, Росія не погодиться на західний, а Європа без повноцінної підтримки США не має необхідного ресурсу для такого проєкту.
У результаті залишається сценарій, який найменше подобається всім сторонам, але водночас виглядає найбільш імовірним. Йдеться про фактичну фіксацію лінії фронту як нової реальності. Це не буде юридично оформленим розподілом територій і не означатиме визнання втрат, але де-факто саме контроль над територіями на момент домовленостей визначатиме межі впливу сторін. Україна збереже те, що контролює, Росія – те, що зможе утримати.
Такий сценарій не є миром у класичному розумінні. Це, скоріше, заморожений конфлікт із високим ризиком повторної ескалації в майбутньому. Він не вирішує питання Донбасу, а лише відкладає його, переводячи у довгострокову площину.
