Ще кілька років тому вибори в Угорщині були формальністю — результат був зрозумілий наперед. Сьогодні це вже не так. Кампанія входить у фазу, де для Віктора Орбана це не про розширення впливу, а про елементарне утримання влади. Його політична модель, яка понад 15 років працювала як система домінування, дає збої. Підтримка "Фідес" зафіксувалася приблизно на рівні 30% серед усіх виборців і близько 37% серед тих, хто визначився — цього вже недостатньо для комфортного контролю. Паралельно понад 60% громадян негативно оцінюють напрям розвитку країни, а особистий антирейтинг Орбана тримається біля 50%. Угорщина поступово виходить із режиму політичної інерції у реальну конкурентну боротьбу — і це головна зміна цих виборів.

Відео дня

У цих умовах стратегія влади змінюється. Головна ставка — не загальнонаціональний результат, а контроль над одномандатними округами. Саме через них "Фідес" ще може втримати більшість. Ключові зони — малі міста, сільські території, де зберігається вплив адміністративного ресурсу, місцевих еліт і бюджетної залежності. Але навіть ця конструкція вже не виглядає непорушною.

На цьому фоні Україна стала частиною внутрішньої політичної технології. Її системно вбудовують у кампанію як джерело ризиків — безпекових, економічних, кримінальних. Це дозволяє одночасно вирішувати кілька завдань: відволікати увагу від внутрішніх проблем, формувати образ зовнішнього ворога і маркувати опозицію як "партію війни". Постійне нагнітання навколо корупції (але чомусь виключно української, не угорської), історії про "українську мафію", інформаційні вкиди, провокаційні білборди — усе це частина однієї лінії. Кампанія дедалі більше відходить від реальної дискусії про стан економіки чи соціальної політики і переходить у формат політичної постреальності, де страх і емоція важливіші за факти.

При цьому саме угорське суспільство значно складніше за цю картинку. Будапешт, молодь, активний середній клас дедалі гостріше реагують на ізоляцію країни в ЄС, економічні проблеми та конфліктну зовнішню політику. Саме на цьому фоні з’явилася "Тиса" Петера Мадяра, яка змогла консолідувати протестний електорат. Її базова підтримка оцінюється приблизно у 43% із потенціалом зростання до близько 48% за рахунок мобілізації міських і раніше пасивних виборців. Це вперше за довгий час створює для влади реальний ризик втрати контролю.

На цьому етапі можна говорити про три базові сценарії.

Перший — перемога "Фідес". Формально це можливо за рахунок одномандатних округів, але на сьогодні виглядає найменш імовірним. У такому випадку антиукраїнська риторика не просто збережеться, а залишиться одним із ключових інструментів внутрішньої політики. Українське питання і далі використовуватиметься як аргумент у торгах із ЄС і як спосіб пояснювати внутрішні проблеми. Для України це означає продовження блокувань, затягування рішень і постійний політичний тиск.

Другий — повноцінна перемога "Тиси" з формуванням уряду. Це найбільш оптимальний сценарій, але без ілюзій. Різкого розвороту не буде. Новий уряд зосередиться на стабілізації системи та відновленні відносин із Брюсселем. Водночас Україна поступово перестане бути центральним об’єктом політичної атаки. У середньостроковій перспективі це відкриває можливість більш прагматичних відносин — через економіку, логістику, участь угорського бізнесу у відбудові.

Третій — найбільш складний і недооцінений сценарій. Орбан програє вибори, але набирає достатньо для формування коаліції, зокрема з партією "Наша Батьківщина", яка відкрито виступає за вихід Угорщини з ЄС і НАТО. Така конфігурація може зробити політику Будапешта ще більш радикальною і менш передбачуваною, ніж зараз. У цьому випадку антиукраїнська лінія не зникне, а може навіть посилитися як елемент коаліційної політики.

І тут важливий ширший контекст. Останні роки ми бачили, що Орбан фактично виконував роль "поганого поліцейського" для України в Європейському Союзі. І він був успішним не тому, що Угорщина настільки сильна чи сам Орбан настільки потужний політик. Його роль працювала, тому що в певні моменти це було зручно і вигідно для ключових центрів сили в ЄС — насамперед Берліна і Парижа. Через Будапешт можна було гальмувати рішення, підвищувати ставки в переговорах і тестувати реакції, не беручи на себе прямої відповідальності.

Тому навіть якщо Орбан програє, це не означає автоматичного зникнення проблеми. У європейській політиці така функція все одно має кимось виконуватися. Питання лише в тому, хто і в якій формі це робитиме. Для України це означає просту річ: ризики нікуди не зникають, але змінюється їхня конфігурація.

І саме тому для Києва ключове завдання — не емоційно реагувати на угорську політику, а працювати з нею прагматично. Тому що нам критично важливо мати нормальні, робочі відносини із сусідами — навіть якщо їхня внутрішня політика далека від ідеалу.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...