Блог | План п'ятирічки перевиконано: РФ допомогла Америці та її союзникам стати ще сильнішими

Сьогодні відкривається Петербурзький міжнародний економічний форум. 

Колись це був майданчик, де Росія демонструвала свої економічні амбіції, говорила про багатополярний світ, конкуренцію зі США та власний шлях розвитку.

Якби сьогодні Володимир Путін вирішив підбити підсумки своєї останньої п’ятирічки, то виглядали б вони досить незвично.

У Радянському Союзі дуже любили порівнювати себе зі Сполученими Штатами. Порівнювали видобуток вугілля, виплавку сталі, виробництво електроенергії, ракети, космос та озброєння.

Тож давайте подивимося на результати п’ятирічки 2021–2026 років саме в такій логіці.

Почнемо з головного показника будь-якої економіки.

У 2021 році ВВП США становив близько 23 трильйонів доларів.

У 2025 році він наблизився до 30 трильйонів.

Приріст за п’ять років склав приблизно 7 трильйонів доларів.

Для розуміння масштабу: весь сучасний ВВП Росії сьогодні становить близько 2 трильйонів доларів.

Тобто за одну п’ятирічку американська економіка зросла більш ніж на три нинішні економіки Росії.

Це і є реальний масштаб конкуренції, якщо прибрати пропаганду, прапори, паради та телевізійні декорації.

Тепер озброєння.

У 2021 році Росія ще залишалася другим найбільшим експортером зброї у світі та контролювала понад 20% світового ринку.

До 2026 року її частка впала нижче 7%.

Місце Росії поступово займають США, Франція, Південна Корея, Туреччина та інші виробники.

Але головна проблема навіть не в цьому.

Росія не просто втратила частину ринку озброєнь.

Вона фактично запустила найбільший цикл переозброєння Заходу з часів завершення холодної війни.

Європа збільшила імпорт озброєнь більш ніж утричі. США наростили експорт зброї. Франція отримала нові контракти. Південна Корея стала одним із найдинамічніших постачальників танків, артилерії та боєприпасів. Туреччина зайняла важливі позиції на ринку безпілотників.

По всій Європі будуються нові заводи боєприпасів, ракет, систем ППО, бронетехніки та артилерійських снарядів калібру 155 мм.

І це вже не модернізація старих складів.

Це нові виробництва, нові технологічні лінії та нові інвестиції на десятиліття вперед.

Росія воює економікою мобілізаційного типу, вичавлюючи залишки радянської промислової бази.

А її конкуренти під цю війну будують нову оборонну промисловість.

Росія витрачає величезні кошти на війну.

Але сукупні військові витрати країн НАТО сьогодні вже перевищують російські приблизно у вісім-десять разів. Якщо додати Японію, Південну Корею, Австралію та інших союзників США, розрив стає ще більшим.

Тобто Росія не ослабила НАТО.

Вона стала причиною найбільшого посилення НАТО за останні десятиліття.

Далі енергетика.

У 2021 році Росія була головним постачальником газу до Європи.

У 2026 році значну частину цього ринку займають США, Норвегія, Катар та Алжир.

Американський СПГ за кілька років перетворився на один із ключових інструментів енергетичного впливу Вашингтона.

Ринок, який Радянський Союз та Росія будували понад пів століття, був втрачений менш ніж за п’ять років.

На нафтовому ринку ситуація менш драматична, але тенденція схожа.

Росія зберегла значну частину експорту, переорієнтувавши його на Азію.

Проте саме США стали одним із головних бенефіціарів змін.

Американський видобуток нафти вийшов на історичні максимуми. США остаточно закріпилися як найбільший виробник нафти у світі та значно збільшили експорт.

Паралельно зростають Бразилія, Канада та Гаяна, поступово зменшуючи вплив традиційних нафтових центрів сили.

Тобто Росія не обвалилася на нафтовому ринку.

Але вона втратила частину стратегічної ваги, бо світ почав швидше шукати альтернативи.

Окрема історія це нафтопереробка.

Українські удари по російських НПЗ не зупинили експорт сирої нафти. Частина нафти, яку раніше переробляли всередині Росії, просто пішла на зовнішні ринки.

Але удар був по іншому.

По бензину, дизелю, авіакеросину, експортних нафтопродуктах, внутрішній логістиці та здатності Росії стабільно працювати як складна індустріальна система.

Продавати сировину простіше, ніж виробляти якісні нафтопродукти.

І саме тут видно різницю між сировинною економікою та технологічною.

Тепер космос.

Ще десять років тому американські ракети літали на російських двигунах, а після закриття програми Space Shuttle саме Росія забезпечувала доставку астронавтів на МКС.

У 2021 році США виконали 45 орбітальних запусків, а Росія 16.

Розрив був приблизно три до одного.

У 2025 році США виконали вже 181 орбітальний запуск, а Росія лише 17.

Розрив став більшим ніж десять до одного.

Але головний символ змін навіть не в цьому.

У 2025 році одна приватна американська компанія SpaceX виконала 165 запусків.

Тобто одна компанія Ілона Маска здійснила майже вдесятеро більше космічних запусків, ніж уся Російська Федерація.

Росія залишається космічною державою.

Але вона вже не визначає темпи галузі.

Сьогодні саме американські компанії задають швидкість розвитку багаторазових ракет, супутникового зв’язку, комерційних запусків та космічної логістики.

Космос, який був одним із головних символів радянської сили, сьогодні став одним із найжорсткіших символів технологічного відставання Росії від США.

Навіть у сфері СПГ та арктичних проєктів виявилося, що Росія значно залежить від західних технологій, страхування, сервісу, фінансування та спеціалізованого флоту.

Проєкти, які мали стати символом економічного прориву, зіткнулися з обмеженнями саме там, де Росія вважала себе найсильнішою.

Арктика може бути російською на карті.

Але танкери, технології, страхування, фінансування та ключові елементи промислового ланцюга виявилися не російськими.

Єдина велика високотехнологічна галузь, де позиції Росії залишаються дуже сильними, це атомна енергетика.

Росатом досі залишається потужним гравцем на ринку великих атомних станцій, особливо там, де важливі пакетне фінансування, будівництво, паливо та сервіс.

Але й тут світ поступово змінюється.

США, Британія, Канада, Франція та Південна Корея рухаються до нової моделі атомної енергетики: малі модульні реактори, серійне виробництво, гнучкі енергосистеми, енергетика для дата-центрів та штучного інтелекту.

Росія ще сильна в старій моделі великого атомного будівництва.

Але нова технологічна повістка вже формується не в Москві.

Якби хтось у 2021 році поставив завдання посилити позиції США на світовому енергетичному ринку, збільшити продажі американського СПГ, розширити ринки для американського ВПК, прискорити переозброєння НАТО, зміцнити роль американських технологічних компаній та збільшити економічний розрив між США і Росією, то результати 2026 року виглядали б дуже знайомо.

Головний парадокс цієї п’ятирічки полягає в тому, що Росія починала її як держава, яка прагнула стати окремим центром сили та кинути виклик Заходу.

А завершує її країною, яка втратила значну частину газового ринку Європи, скоротила свою частку на світовому ринку озброєнь, втратила лідерство в космічній галузі, стимулювала найбільше переозброєння своїх конкурентів з часів холодної війни та збільшила розрив із США майже за всіма ключовими напрямами.

СРСР колись намагався наздогнати Америку.

Росія Путіна за останню п’ятирічку зробила інше.

Вона допомогла Америці та її союзникам стати ще сильнішими.

Питання лише в одному.

Чи саме такими були цілі цієї п’ятирічки у 2021 році?