Блог | Пир під час чуми, або Що приховує Кремль за лаштунками партійного шоу
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Пир під час чуми. По-російськи.
Поки путін зібрав тисячі делегатів на черговий з'їзд "Єдиної Росії", країна, яку він привів до війни, дедалі глибше занурюється у кризу.
На сцені – овації, патетика та розмови про "єдність". За лаштунками – зовсім інша Росія. З кожним днем у Росії стає менше нафтопереробних заводів, ТЕС, складів боєприпасів, військових заводів, логістичних вузлів та інших об'єктів військово-промислового комплексу.
Українські Сили оборони системно вводять власні санкції проти держави-агресора – високоточні, болючі й дедалі відчутніші.
Росіяни стрімко бідніють. Колосальні кошти поглинає війна, тоді як цивільні регіони залишаються без доріг, лікарень, шкіл та елементарної інфраструктури. У соціальних мережах дедалі більше відеозвернень і колективних скарг до федеральної та місцевої влади.
І все частіше претензії адресують особисто путіну. Дедалі важче знаходити бажаючих воювати. Влада змушена постійно збільшувати виплати контрактникам, розширювати приховану мобілізацію та шукати нові способи поповнення армії.
Людей дедалі складніше переконати добровільно йти на фронт. Навіть особистий рейтинг путіна вже кілька місяців демонструє негативну динаміку.
Попри тотальний контроль над телебаченням, цензуру та репресії, суспільна втома від війни накопичується. І це дедалі важче приховувати навіть офіційній соціології.
І на цьому тлі Кремль організовує грандіозне партійне шоу.
Гігантська сцена. Тисячі делегатів. Стоячі овації. Правильні слова. Правильні обличчя. Правильні оплески.
Наче немає сотень тисяч убитих і поранених. Наче не існує міжнародної ізоляції. Наче економіка не працює в режимі воєнного виснаження. Наче війна розвивається саме так, як планувалося.
Це класичний пир під час чуми.
Авторитарні режими завжди компенсують провали реальності масштабністю декорацій. Чим гірша ситуація – тим більші зали, голосніші оплески й довші промови про "історичну місію".
Але є одна проблема.
Жоден партійний з'їзд не здатен повернути знищений НПЗ, відновити підірваний військовий завод чи змінити ситуацію на фронті.
Історія доводить: коли диктатори починають більше захоплюватися постановками, ніж реальністю, фінал їхніх вистав зазвичай буває однаковим.
P.S. Коли бракує реальних перемог, завжди можна організувати ще один з'їзд і ще гучніше поаплодувати самим собі.
