Блог | Значення політики війни для Росії
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Значення політики війни для Росії
Так називається пост у Фейсбуці за 31 серпня історика, письменника, редакторки та авторки документальних фільмів Злати Рапп-Гервалдене (Zlata RappGervaldiene) – його варто опублікувати в OBOZ та перекласти українською.
***
Мало хто замислюється як за кордоном, так і в самій Росії, яку роль грала війна в історії цієї держави, а отже, формувала свідомість нації.
Як відомо, Росія займає найбільшу площу у світі, будучи вкрай малонаселеною з нерозвиненими околицями, що зовсім не дивно. Адже, навіть якщо виключити решту аспектів, для розвитку територій потрібні люди. Наприклад, у низці регіонів, таких як Якутія, Чукотка, Магаданська область тощо, щільність становить менше однієї людини на квадратний кілометр. У Москві ж, лише за офіційною статистикою, яка не враховує величезну кількість нелегальних мігрантів, щільність понад п'ять тисяч осіб на квадратний кілометр. Тобто ми бачимо класичні показники країн Третього світу.
Цікаво подивитися і на площу, що займається. Наприклад, в одному з регіонів Росії – республіці Бурятії мешкає менше трьох осіб на квадратний кілометр. А тим часом вона займає площу понад 350 тис. кв. км., і це більше від Польщі з її 312 тис. кв. км, що є загальноєвропейським постачальником основної продукції. Бурятія за площею більше Фінляндії з її найвищим рівнем життя та унікальною соціальною системою. Вона дорівнює площі переможеної і розтоптаної колись Німеччини, що нині вражає весь світ рівнем життя і якістю продукції. Чи потрібно далі продовжувати?
Втім, до якості життя Росія ніколи особливо не прагнула. Її найбільше займали війни. Чи дивно, що населення для розвитку територій у неї обмаль? Який період часу Росія провела без війн? І чи були хоч якісь із цих воєн оборонні? Давайте звернемося до найзолотіших століть в історії Росії. Може, хоч тут усе гаразд? Отже, 18 століття. Вважаю, ні для кого не секрет, що всі війни Петра I були агресивними, наступальними та окупаційними. Це особливо не приховують навіть одіозних підручників російської історії.
1700 – 1721 Північна війна. Напад Росії на Швецію.
1710 – 1713 Прутський похід. Продовження війни з Туреччиною, на яку напала Росія ще у 17 столітті.
1722 – 1723 Каспійський похід. Напад на Персію.
Підготовка походу до Індії.
У ході Північної війни відбувається розправа над Україною. Усе своє свідоме життя Петро провів у завойовницьких походах.
Петра змінила на престолі його дружина Катерина I і її результат: неоголошена війна проти Персії на Кавказі.
Проте далі бачимо диво. Після дуже швидкої смерті імператриці, на престол сходить дитина. Онук Петра І, Петро II. І ось у період його трирічного царювання, а помер він у віці 14 років, не сталося жодної війни!
Зате далі йде племінниця Петра I Анна Іоанівна:
1733 – 1735 – агресивна війна "за польську спадщину".
1735 – 1739 – агресивна війна із Туреччиною.
Наступною на престол внаслідок чергового перевороту піднімається незаконнонароджена дочка Петра I, Єлизавета Петрівна. Ось як виглядає її зовнішня політика:
1741-1743 агресивна війна зі Швецією
Семирічна війна 1756–1763. Напад на Пруссію.
Що стосується Семирічної війни, то йшла вона за трьох імператорів: Єлизавети, Петра III, що повністю змінив хід війни, і закінчена була при Катерині II.
За Катерини II, що вступила на престол теж внаслідок перевороту, що вбила чоловіка законного імператора, армія Росії ще більше розростається. Її війни йдуть одна за одною:
Російсько-турецька війна 1768 – 1774 рр. Напад Росії на Туреччину.
Захоплення Криму у кримських татар у 1783 р.
Російсько-турецька війна 1787 – 1791 рр. Новий напад на Туреччину
Російсько-шведська війна 1788 – 1790 рр..
Спровокований конфлікт із Швецією.
Криваві розділи Польщі 1772, 1793 та 1795 р. з придушенням повстання Костюшка 1794 р.
Жодної оборонної війни.
Подивимося, як же справи йшли далі. 19 століття відкриває імператор Павло I. Не найгірший імператор, до речі. Проте:
1798-1800 – Середземноморський похід. Захоплення Росією Іонічних островів та острови Корфу. До речі, ці території явно втримати Росія не змогла б. За що гинули її солдати. За що вони вбивали інших?
1799 – Похід Суворова, захоплення більшої частини Італії.
1799 – Напад на Голландію. З Нідерландами Росія ніколи не мала не тільки спільних кордонів, а й протиріч.
1799 – Швейцарський похід.
1801 – Індійський похід. Спроба заволодіння Росією Індією. Провальна, зрозуміло.
Такої географії у російських завоюваннях ще не зустрічалося.
Ну і, нарешті, прикладом баранячої впертості є антифранцузькі коаліції Олександра I. При тому, що з Францією в Росії були відсутні спільні кордони і незважаючи на те, що російська армія незмінно лягала в землю на чужих територіях при битвах з французами, Олександр не пропустив жодної можливості знову виступити проти Наполеона.
Отже, Олександр I:
Російсько-перська війна 1804 – 1813. Напад Росії на Персію. Перший рік Росія воювала без оголошення війни і лише, коли отримала здачі, почала обурюватись. Дуже характерно. Чи не так?
Російсько-турецька війна 1806 – 1812. Напад Росії на Туреччину.
Російсько-шведська війна 1808 – 1809. Напад Росії на Швецію. Захоплення Фінляндії.
Антифранцузькі коаліції. Напад Росії на далеку Францію, з якою був спільних кордонів.
Друга: 1798-1802. У першу вступила ще Катерина.
Третя: 1805.
Четверта: 1806 – 1807.
П'ята: 1809.
Шоста: 1813 – 1814.
Сьома: 1815.
Війна з Наполеоном 1812 року, коли Олександр рушив війська на Польщу, але отримав контрудар від Наполеона. Це прийнято вважати якоюсь вітчизняною війною, в процесі якої глава держави ховався, як би зараз сказали: у бункері. І не показував звідти свого носа.
Неоголошена війна за Північний Кавказ. Генерал Олексій Єрмолов так охарактеризував у своїх записках окупацію Росією Північного Кавказу: "Кавказ – це величезна фортеця, яку захищає півмільйонний гарнізон. Треба або штурмувати її, або оволодіти траншеями. Штурм коштуватиме дорого. Так поведемо ж облогу."
Тенденція триває і за Миколи I. Цього разу Росія замахнулася на Босфор і панування над морями.
Продовження кавказької війни 1817 – 1864.
Російсько-перська війна 1826 – 1828, Напад Росії на Персію.
Російсько-турецька війна 1828 – 1829, Напад Росії на Туреччину.
Кримська війна 1853 – 1856.
Придушення польсько-литовського повстання 1830 – 1831.
Придушення угорського повстання 1848 – 1849.
Усі війни розпочато чи спровоковано Росією. Що ж у нас буде у другій половині 19 століття?
Олександр II:
Кавказька війна 1817 – 1864, закінчення.
Приєднано значну частину Туркестану (1865 – 1881),
Неоголошена війна з Китаєм (1858 – 1860)
Неоголошена війна з Туреччиною 1876 року.
Офіційна російсько-турецька війна 1877-1878.
Придушення польського повстання 1863 – 1864 років. Після розправи з повсталими почали застосовуватися публічні страти тих, хто вижив. До речі, смертна кара в Росії – це цілком окрема тема, оскільки лише зрідка вона регулювалася законодавством і переважно застосовувалася за принципом: чому б ні, як у цьому випадку. Лише прискіпливий Петро зумів визначити законодавчо застосування смертної кари до більш ніж ста видів злочинів ... Особливо за нешанобливе ставлення до монаршої особи. І ця тенденція віри в царя-батюшку була пронесена через століття і має відображення у менталітеті сьогодні.
Ну, і нарешті, один із російських імператорів отримав унікальне прізвисько: Миротворець. Чи означає, що він не вів жодних війн? Ну, якщо вважати, що коли війська приходять і вирізують населення, то це не війна, а прогулянка за грибами, то, звичайно, не вів. А взагалі, якщо серйозно, то Олександр III Миротворець сам НЕ ПОЧИНАВ війну. Він її просто продовжив. Продовження завоювання Середню Азію. 80-ті роки – захоплення туркменських територій.
Завершує 19 століття імператор Микола ІІ. Починає він своє правління традиційно. Як? Зрозуміло, з війни.
Вторгнення до Маньчжурії 1894-1895.
Остаточне завоювання Середньої Азії. До 1895 кордону Росії встановлено по річці Пяндж (кордон Афганістану).
Про те, що відбувалося з Росією все 20 століття, – це окрема тема. Тепер лише хочу додати, що усі війни, які вела Росія на знищення чужих народів і не шкодуючи кладучи своїх солдатів, були агресивно-окупаційними. В її історії не траплялося жодної війни, яку б не вона почала чи не спровокувала. І, зрозуміло, вони ніколи не були ніякими визвольними, якщо, звичайно, не рахувати звільнення курників від курей, дівчат від непотрібної цноти, чоловіків від життя, а загалом населення від майна.
***
Гарний огляд! Але варто додати намір Катерини I напасти в 1726 р. на Данію, недавню союзницю в Північній війні. Вже був готовий корпус 40 000 багнетів і потужна ескадра. Втім, цей колоритний епізод вартий окремої публікації.
