"Загроза суспільству": чому в СРСР забороняли рок-музику
У Радянському Союзі музика відігравала важливу роль у житті суспільства, проте її репертуар суворо контролювався державою. Влада визначала, які композиції та виконавці заслуговують на увагу, а які підлягають безумовній забороні.
За прослуховування "нелегальних" треків громадяни могли зіткнутися з серйозними наслідками, включаючи звільнення з роботи, виключення з навчальних закладів та навіть кримінальне переслідування.
OBOZ.UA дослідив історію музичних табу СРСР, щоб дізнатися, які жанри опинилися поза законом і якими хитрощами користувалися радянські меломани, аби насолоджуватися улюбленою музикою.
Рок як ідеологічна загроза
Одним із найзапекліших ворогів радянської ідеології став рок. У 1960-1970-х роках західний рок офіційно вважався антирадянським явищем. Міліція не вагалася переривати концерти, вимикаючи світло, якщо зі сцени лунали західні хіти. Апогеєм офіційного неприйняття року стала заява секретаря ЦК КПРС Зімяніна у 1985 році, який назвав рок "музикою духовних виродків".
Парадоксально, але, за свідченнями очевидців, деякі високопосадовці потайки насолоджувалися забороненою музикою та навіть мали колекції вінілових платівок із західними рок-виконавцями.
Мінливе ставлення до джазу
Доля джазу в СРСР була сповнена протиріч. У 1920-1930-х роках цей жанр то забороняли, то знову дозволяли. Його таврували як "музику експлуататорських класів" та "засіб одурманювання робітників". Джазовим музикантам доводилося виступати у напівпідвальних крихітних кафе, а їхня творчість часто маскувалася під естрадні номери або включалася до саундтреків фільмів.
У 1950-х роках ситуація дещо покращилася – з'явилися державні джазові оркестри, проте "вільний" джаз залишався під підозрою.
На відміну від джазу, релігійна та езотерична музика потрапили під повну та безкомпромісну заборону. Будь-які пісні з релігійним змістом розцінювалися як пропаганда "мракобісся" та ідеологічно шкідливе явище. Касети з такими записами та лекціями передавалися підпільно, а за їхнє поширення загрожувало не лише громадське осудження, а й цілком реальне звільнення з роботи чи інші неприємності.
Зародження та підпілля радянського року
Радянська рок-музика, яка також мала назви "радянський рок-н-рол", "радянський біг-біт", почала своє існування в другій половині XX століття під впливом західної музики. До кінця 1980-х років вона фактично перебувала на нелегальному становищі, існувавши як радянська андеграундна музична культура.
Рок-гуртам дозволялося виступати лише в закритих аудиторіях – у наукових інститутах, місцевих будинках культури, ленінградському рок-клубі або на так званих "квартирниках" – у вузькому колі шанувальників і, звісно ж, без жодної трансляції на широку публіку. Переважна більшість пісень виконувалася російською мовою, хоча існували й неросійськомовні виконавці.
"Золотий вік" радянського року
У перші роки свого існування радянський рок значною мірою наслідував західні зразки, що пояснювалося штучно створеним культурним вакуумом. Процес еволюції рок-культури в СРСР відбувався зі значним запізненням порівняно з іншими країнами світу.
Проте вже через кілька років радянський рок почав набувати власних, неповторних рис. На думку багатьох музичних критиків, "золотий вік" радянської рок-музики припадає на 1980-ті роки, особливо на період "Перебудови", коли підпільні рок-гурти отримали можливість офіційно видавати свої записи.
Початком 1990-х років вважається кінець класичної радянської рок-епохи, що був ознаменований смертю Віктора Цоя у 1990 році та розпадом Радянського Союзу у 1991 році.
Головною особливістю перших років історії радянського року було його повне офіційне невизнання. Такі поняття, як "рок", "рок-клуб", "рок-гурт", офіційно не існували. Натомість використовувалися терміни "біг-біт", "біт" або ширше – "сучасна молодіжна музика", а самих музикантів називали "любителями".
Перший у Ленінграді рок-клуб навіть офіційно мав назву "Міський експериментальний клуб любителів сучасної молодіжної музики". Згодом рок-колективи почали з'являтися у філармоніях, отримуючи офіційне найменування "вокально-інструментальних ансамблів" (ВІА) – термін, спеціально вигаданий Міністерством культури СРСР, щоб уникнути "непристойних" слів "рок", "біт", "рок-гурт".
Попри офіційну відсутність року в СРСР, музиканти продовжували складати та виконувати свої пісні, організовувати підпільні концерти та фестивалі, маючи навіть своїх неофіційних менеджерів та промоутерів. Квартирні концерти, хоч і заборонялися як незаконна комерційна діяльність, стали важливим майданчиком для поширення нової музики.
Про радянський рок не писали газети, його "не помічали" концертні організації та Міністерство культури. Радянські рок-гурти не потрапляли на радіо та телебачення, досягаючи своєї аудиторії переважно через "сарафанне радіо". Уряд намагався боротися з рокерами не стільки через крамольні тексти (більшість з яких були просто "іншими" – неконтрольованими), скільки через небажання музикантів ставати в один ряд із комсомольсько-завзятою радянською молоддю.
У період "застою" радянські рок-музиканти активно переймали світові музичні тенденції. Навколо року розгорталася гостра ідеологічна боротьба, схожа на колишню боротьбу з джазом. Рок звинувачували в безідейності, бездуховності та шкідливому впливі на радянську молодь, вважаючи його нав'язаним ззовні.
Проте на початку 1980-х років радянська рок-музика почала набирати обертів, минаючи офіційні інституції. З'явився феномен самодіяльних магнітофонних альбомів, що став знаковою подією. У 1980 році в Тбілісі відбувся перший офіційний рок-фестиваль "Весняні Ритми", а в 1981 році в Ленінграді відкрився Рок-клуб.
У період "перебудови" ставлення до року змінилося, рокерам дозволили офіційно виступати та з'являтися на телебаченні. У 1986 році в США вийшов перший реліз радянської рок-музики – подвійний альбом "Red Wave".
В останні роки існування Радянського Союзу відбувся перехід радянського року на ринкову основу та його інтеграція в міжнародну музичну спільноту. З появою концертних кооперативів музиканти отримали можливість отримувати реальні доходи від своїх виступів, а не мізерні державні ставки.
Рокери вийшли зі своїх квартир та маленьких клубів на стадіони, отримавши можливість співати пісні без попередньої цензури та записувати платівки як вдома, так і за кордоном. Проте, після розпаду СРСР відбулося поступове затухання року, на зміну якому прийшла "радянська попмузика", що зазнала впливу західних жанрів.
OBOZ.UA раніше писав, як радянська пропаганда працювала через концерти по ТБ.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.