Якою була б Україна у 2026 році, якби не велика війна: штучний інтелект дав відповідь
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Без повномасштабної війни Україна у 2026 році могла б мати працюючі аеропорти, активний туризм і значно сильнішу економіку. Тож альтернативний сценарій для України — це не фантазія про казково багату державу, а продовження траєкторії, яку перервало 24 лютого 2022 року.
OBOZ.UA наводить прогноз ChatGPT, якою могла б бути Україна у 2026 році без повномасштабної війни. Для цього можна відштовхнутися від реальних показників напередодні вторгнення та прогнозів, які тоді робив Національний банк. У січні 2022 року НБУ очікував зростання реального ВВП на 3,4% у 2022 році та приблизно на 4% щороку надалі. Натомість у середині 2026 року регулятор оцінював реальний масштаб української економіки приблизно на 20% нижче довоєнного рівня.
Масштаб втрат добре демонструють і дані міжнародної оцінки. За спільними підрахунками Світового банку, Єврокомісії, ООН та уряду України, станом на кінець 2025 року прямі фізичні збитки від війни перевищили $195 млрд, а потреби у відновленні наблизилися до $588 млрд. Тому порівнювати довоєнну та нинішню Україну можна не лише за ВВП, а й за кількістю людей, робочих місць, підприємств та інфраструктури.
Економіка могла бути приблизно на 20–28% більшою
Регулятор очікував зростання реального ВВП на 3,4% у 2022 році, а надалі — приблизно на 4% щороку. Якщо умовно продовжити цю траєкторію до 2026 року, реальний ВВП міг би зрости приблизно на 21% порівняно з 2021-м. Водночас це не означає, що українська економіка гарантовано досягла б саме такого показника. Навіть без вторгнення на неї впливали б глобальна інфляція, енергетична криза, високі процентні ставки та уповільнення європейської економіки.
Тому доречніше говорити про кілька можливих сценаріїв. За середнього зростання приблизно на 2,5% на рік реальний ВВП у 2026 році міг би бути приблизно на 13% більшим за показник 2021-го. Якщо економіка розвивалася б відповідно до довоєнного прогнозу НБУ, приріст міг би становити близько 21%. За більш сприятливої траєкторії із середнім зростанням близько 5% — до 28%.
У доларовому еквіваленті оцінка складніша, оскільки на неї впливали б курс гривні та інфляція. Однак умовний діапазон у $240–300 млрд номінального ВВП у 2026 році виглядає реалістичнішим, ніж припущення про миттєве досягнення Україною рівня найбагатших країн Центральної Європи.
Головна різниця між цими сценаріями полягає не в тому, чи становив би ВВП України $260 або $280 млрд. Важливіше те, куди спрямовувалися б ресурси. Без великої війни країна могла б вкладати кошти у нові підприємства, житло, дороги, електростанції, освіту та технології, а не витрачати їх на заміну зруйнованої інфраструктури.
Зарплати могли бути помітно вищими
Мінімальна зарплата наприкінці 2021 року становила 6500 грн. За умови її подальшої індексації відповідно до інфляції та зростання продуктивності до 2026 року вона могла б перебувати приблизно на рівні до 11 тис. грн.
Водночас навіть за такого сценарію житло не обов'язково стало б доступнішим. Зростання зарплат підтримувало б попит на нерухомість, особливо в Києві та інших великих містах. Іпотечний ринок міг би поступово розширюватися, але кредитні ставки в Україні все одно залишалися б вищими, ніж у країнах єврозони.
Тобто без повномасштабної війни українці, найімовірніше, стали б заможнішими, але за чотири роки країна не встигла б автоматично досягти західноєвропейського рівня життя.
Населення все одно скорочувалося б
Демографічні проблеми були в Україні задовго до 2022 року. На початок 2022-го Держстат оцінював чисельність населення приблизно у 41,1 млн осіб без урахування окупованого Криму. Лише за 2021 рік населення скоротилося приблизно на 442 тис. осіб.
Тому навіть без повномасштабного вторгнення Україна навряд чи зберегла б до 2026 року понад 41 млн жителів. Якщо природне скорочення та довоєнна трудова міграція продовжувалися б приблизно такими самими темпами, населення могло б становити близько 39–40 млн осіб.
Але ситуація була б принципово іншою через відсутність масового вимушеного виїзду. Після 2022 року мільйони українців залишили країну через війну. За даними UNHCR, до кінця 2025 року у світі було зареєстровано близько 5,86 млн біженців з України, з них приблизно 5,3 млн перебували в Європі. Станом на 28 лютого 2026 року близько 4,4 млн українців мали статус тимчасового захисту в ЄС.
Без великої війни значної частини цього вимушеного переміщення просто не було б. Трудова міграція до Польщі, Німеччини, Чехії та інших країн, імовірно, тривала б, однак мільйони людей не були б змушені будувати життя за кордоном через бойові дії.
Отже, одна з найбільших відмінностей між двома сценаріями — не лише кількість населення, а й те, де фізично жили б українці.
IT могло б приносити $11–15 млрд на рік
До повномасштабної війни український IT-сектор був однією з найдинамічніших галузей економіки. У 2021 році експорт IT-послуг зріс на 36% — із $5 млрд до $6,8 млрд. Кількість спеціалістів збільшилася приблизно з 244 тис. до 285 тис.
Після початку великої війни галузь продовжила працювати, але зіткнулася з новими ризиками. Серед них — релокація команд, мобілізація працівників, проблеми з енергопостачанням та загальна невизначеність для міжнародних клієнтів. У 2024 році експорт IT-послуг становив близько $6,4 млрд.
Якщо припустити, що після 2021 року галузь продовжила б зростати хоча б на 10–17% щороку, до 2026-го експорт комп'ютерних послуг міг би перевищити $11–15 млрд. Кількість IT-фахівців могла б наблизитися до 400–470 тис.
Водночас без повномасштабної війни оборонні технології, ймовірно, розвивалися б повільніше, ніж зараз. Натомість більше капіталу залишалося б у цивільних технологічних проєктах.
Бориспіль міг би обслужити 16–19 млн пасажирів
Цивільна авіація — один із найнаочніших прикладів того, як війна змінила повсякденне життя України.
У 2019 році українські аеропорти обслужили близько 24,34 млн пасажирів, з яких 15,26 млн припали на "Бориспіль". Пандемія COVID-19 різко скоротила пасажиропотік, але вже у 2021 році аеропорт обслужив 9,433 млн пасажирів — на 82,9% більше, ніж роком раніше.
До початку повномасштабної війни в Україні працювали Ryanair, Wizz Air, Turkish Airlines, LOT та інші міжнародні перевізники. .
Якби повномасштабного вторгнення не сталося, до 2026 року українська авіація могла б перевищити доковідні показники. За умовного зростання пасажиропотоку на 3–5% після повернення до рівня 2019 року українські аеропорти могли б обслуговувати приблизно 27–32 млн пасажирів на рік.
"Бориспіль" у такому сценарії міг би вийти на 16–19 млн пасажирів, а аеропорти Львова, Одеси та Харкова претендували б на наступні позиції.
Це, звісно, лише модель. Неможливо точно визначити, скільки рейсів відкрили б авіакомпанії або якою була б структура ринку у 2026 році. Але очевидно, що Україна мала б повноцінне міжнародне авіасполучення, якого зараз фактично немає.
Київ був би більшим, дорожчим і більш завантаженим
Без великої війни Київ, найімовірніше, продовжив би розростатися разом із передмістями. Ірпінь, Буча, Вишневе, Софіївська Борщагівка, Бровари та інші населені пункти навколо столиці отримували б нові житлові комплекси, торговельні центри, школи та офісні площі.
Київ залишався б головним центром роботи для міжнародного бізнесу, сфери послуг, IT, туризму та державного сектору. Це підтримувало б попит на житло й оренду, але водночас загострювало б проблему заторів та навантаження на міську інфраструктуру.
Тому навіть у мирному сценарії столиця не перетворилася б на "другий Берлін". Хаотична забудова, нестача шкіл і дитсадків, проблеми громадського транспорту та конфлікти навколо історичної спадщини нікуди б не зникли.
Однак головна різниця полягала б у тому, що кошти та ресурси міста спрямовувалися б на розвиток, а не на подолання наслідків війни.
Маріуполь залишався б великим промисловим містом
Маріуполь — один із найяскравіших прикладів того, наскільки різними могли бути два сценарії розвитку.
До повномасштабної війни це було велике промислове місто, економіка якого значною мірою залежала від металургії, порту та підприємств "Метінвесту". Водночас у місті розвивали громадські простори, дороги, парки та міську інфраструктуру.
Без вторгнення головним викликом для Маріуполя у 2022–2026 роках була б модернізація промисловості. Металургійним підприємствам довелося б адаптуватися до нових екологічних вимог та поступового переходу європейської економіки до більш "зеленої" моделі.
Одеса могла б отримувати повноцінний туристичний сезон
До пандемії Одеський аеропорт був одним із найбільших в Україні. У 2019 році він обслужив близько 1,7 млн пасажирів. Новий термінал та інфраструктура створювали можливості для подальшого зростання.
Без війни Одеса могла б одночасно розвиватися як портове, туристичне та сервісне місто. За сприятливої динаміки пасажиропотік аеропорту до 2026 року міг би наблизитися до 2–3 млн пасажирів на рік.
Місто також отримувало б повноцінні туристичні сезони у 2022–2026 роках. Порти продовжували б працювати як важлива частина української експортної інфраструктури, а бізнес не стикався б із нинішніми воєнними ризиками.
При цьому Одеса все одно мала б свої проблеми — від транспортного навантаження та хаотичної забудови до корупційних скандалів і сезонності туристичної економіки. Відсутність війни не зробила б місто ідеальним, але дала б йому можливість розвиватися без масштабних руйнувань.
Інфраструктура розвивалася б, а не відновлювалася
Наприкінці 2021 року влада планувала масштабні інвестиції в дорожню та залізничну інфраструктуру. Йшлося, зокрема, про будівництво та відновлення тисяч кілометрів доріг, модернізацію мостів і оновлення рухомого складу "Укрзалізниці".
Ці плани не можна сприймати як гарантований результат, адже це були саме заявлені на той момент цілі. Проте вони показували напрям, у якому могла рухатися країна.
Без повномасштабної війни значна частина державних коштів могла б і надалі спрямовуватися на автомагістралі, мости, залізницю, аеропорти та міський транспорт.
Україні не довелося б витрачати ресурси на відновлення тисяч пошкоджених об'єктів. Залізниця могла б швидше переходити від ремонту старого рухомого складу до закупівлі нових вагонів та електропоїздів, а розвиток сполучення з ЄС міг би відбуватися поступово.
Євроінтеграція могла б відбуватися повільніше
Є ще один парадокс альтернативного сценарію. Без повномасштабної війни Україна могла б бути економічно сильнішою, але політично перебувати далі від членства в ЄС.
Заявку на вступ до Євросоюзу Україна подала 28 лютого 2022 року — вже після початку повномасштабного вторгнення. 23 червня того ж року країна отримала статус кандидата, а 25 червня 2024 року офіційно розпочала переговори про вступ.
Війна стала одним із факторів, які кардинально змінили ставлення Європи до розширення ЄС та прискорили політичну інтеграцію України.
Без подій 2022 року немає підстав припускати, що Україна пройшла б цей шлях у ті самі строки. Водночас економічна інтеграція з ЄС продовжувалася б. Угода про асоціацію та зона вільної торгівлі діяли з 2016 року, а українські компанії поступово адаптувалися до європейських стандартів.
Тож у 2026 році Україна могла б бути економічно тісніше інтегрована з ЄС, але політичний шлях до членства, ймовірно, був би повільнішим.
Армія все одно залишалася б важливою статтею витрат
При цьому говорити про повністю мирну Україну після 2021 року некоректно. Російсько-українська війна почалася ще у 2014 році, тому навіть без повномасштабного вторгнення Україна продовжувала б витрачати значні кошти на оборону.
Наприкінці 2021 року Україна вже розвивала співпрацю з Великою Британією у сфері військово-морських сил, будувала корвети разом із Туреччиною та розвивала власні ракетні програми.
Однак військові витрати навряд чи досягли б нинішнього масштабу. Значно менше людей були б відірвані від цивільної економіки, а частина капіталу, який зараз спрямовується на оборону, могла б працювати у будівництві, медицині, освіті, промисловості та споживчому секторі.
Україна без війни все одно мала б серйозні проблеми
Альтернативний сценарій не означає, що Україна у 2026 році була б багатою та ідеальною державою.
Демографічна криза, низька народжуваність, трудова міграція, корупція, проблеми судової системи, недостатній захист власності та низька продуктивність залишалися б актуальними.
Країна все одно залежала б від експорту аграрної продукції, металів та інших товарів із відносно невисокою доданою вартістю. Великою проблемою залишалася б модернізація промисловості, енергетики та міської інфраструктури.
Тобто у 2026 році українці, ймовірно, сперечалися б не про те, як відновити зруйновані міста, а про те, як швидше підвищити зарплати, зупинити відтік молоді, провести судову реформу, залучити іноземні інвестиції та наблизити економіку до рівня країн Центральної Європи.
Це були б серйозні проблеми, але вони принципово відрізнялися б від необхідності відбудовувати країну після масштабної війни.
Якою могла б бути Україна у цифрах
Ці цифри не є точним прогнозом альтернативної історії. Вони показують можливий діапазон, побудований на довоєнних показниках, прогнозах НБУ та темпах розвитку окремих галузей. На Україну без війни все одно впливали б глобальна інфляція, енергетична криза, дорогі кредити та стан європейської економіки.
Нагадаємо, за оцінкою Світового банку, уряду України, Єврокомісії та ООН, станом на кінець 2025 року потреби України у відновленні оцінювалися у $588 млрд. Ця сума майже утричі перевищує номінальний ВВП країни за 2025 рік.
Як писав OBOZ.UA, станом на грудень 2025 року у світі було зафіксовано 5,86 млн біженців з України, з них близько 5,3 млн перебували в Європі. Це ще один показник масштабних демографічних наслідків повномасштабної війни.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та у Viber. Не ведіться на фейки!
