Яким був Словʼянськ на початку ХХ століття: історичні фото

Сучасний Слов'янськ залишається одним із небагатьох міст Донецької області, не окупованих і не зруйнованих вщент російськими загарбниками. Проте воно доволі сильно потерпає від регулярних обстрілів. А на початку ХХ століття тут все було зовсім інакше.

Яким ошатним і затишним був Слов’янськ, показав дослідник із селища Нью-Йорк Донецької області, який користується псевдонімом Etnografo Donetz. Кольорові фотографії міста віком понад 100 років, знайдені ним, опублікувало "Вільне радіо".

На старих поштівках і фотографіях місто можна побачити будівлі з вишуканою архітектурою, охайний центр, річку Торець із природними пишними берегами та гору Карачун, яка тоді мала іншу назву. Також помітно, що вже на той час у місті була розвинена залізнична інфраструктура. Частину матеріалів краєзнавець узяв із відомчого видання кінця XIX століття – альбому, присвяченого Курсько-Харківсько-Азовській залізниці.

Аж на трьох ілюстраціях із цього альбому зображено вокзал станції Слов’янськ з боку міста: там видно значну кількість навантажених возів, а на одній із листівок показано вигляд вокзалу вже з боку колій. Інша світлина демонструє місцевість поблизу станції, де на горизонті помітний пагорб, який нині відомий як Карачун. Водночас краєзнавець пояснив, що така назва закріпилася лише в радянський період, тоді як раніше цю височину називали Мазановою горою – від назви села під нею, що походила від прізвища поміщика Мазана.

На ще одній ілюстрації зафіксовано залізничний міст через річку Торець, яка протікає містом. Загалом, як випливає з матеріалів, уже на початку ХХ століття Слов’янськ мав добре налагоджене залізничне сполучення з іншими містами, зокрема через активне виробництво солі, яку звідси транспортували в різні регіони.

Окремо згадується й міський курорт, що діяв у Слов’янську та був відомий лікуванням за допомогою солі. Історик залізниці Павло Білицький із Мирнограда пояснив, що цю колію відкрили у 1893 році як під’їзну до соляних заводів, а вже за рік продовжили до курорту і зробили доступною для загального користування. За його словами, у 1895 році кінцеву платформу "Слов’янські Мінеральні Води" перетворили на станцію Рапна, і на цій ділянці діяло як вантажне, так і пасажирське сполучення.

Назви станцій також були пов’язані із соляною тематикою: зокрема, "Рапна" походить від слова "ропа", що означає концентрований соляний розчин. Білицький, посилаючись на розклад руху поїздів за 1913 рік, зазначив, що міський поїзд робив шість зупинок у межах Слов’янська – від Рапної до вокзалу.

Він також додав, що у 1964 році ділянку цієї гілки закрили – офіційно через роботи із заміни зливової каналізації, хоча в неофіційних версіях згадують і проблеми з просіданням будівель. Приблизно у 1970 році колію демонтували, а до того часу тут курсував приміський поїзд.

На кількох світлинах також видно річку Торець із мальовничими берегами. Крім того, в кадр потрапив розташований у центрі міста Троїцький собор. Пам’ятку знімали багато і з різних ракурсів. Краєзнавець звернув увагу, що на фасаді храму у ті часи був годинник, що є доволі незвичною деталлю. Площа перед собором залишалася невимощеною, тому під час дощів там утворювалося болото, і для зручності пішоходів прокладали спеціальні дерев’яні містки.

Загалом центр Слов’янська на старовинних знімках виглядає охайним, як для провінційного міста того часу. Видно багато зелені, хоча дерева ще молоді. Водночас із листів і спогадів сучасників відомо, що в місті було досить пилюжно.

Люди на поштівках трапляються рідко, що пояснюється технічними особливостями тодішньої фотографії: через довгу витримку їм доводилося стояти нерухомо кілька хвилин, інакше зображення виходило розмитим.

Серед матеріалів є і кольорові світлини навчальних закладів, зокрема жіночої гімназії та будівлі комерційного училища. Остання була сфотографована ще до радянського періоду, однак підпис до неї, ймовірно, додали вже за часів УРСР.

Підсумовуючи, Etnografo Donetz зауважив, що створення якісних, а тим більше кольорових знімків понад століття тому було значно складнішим, ніж сьогодні. Він також звернув увагу, що нині чорно-білі фото часто розфарбовують за допомогою штучного інтелекту, але водночас нагадав, що ще до 1917 року існували й оригінальні кольорові листівки, які вручну розфарбовували видавці. Краєзнавець припустив, що цікаво було б порівняти, чи змогли б сучасні технології відтворити ці кольори так само точно.

Раніше OBOZ.UA показував старовинні фото курортної карпатської Ворохти.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.