Які професії зникли разом із СРСР: зараз молодь таких навіть не знає

На порозі ери штучного інтелекту ми переживаємо, які професії він уб’є, а які навпаки – будуть процвітати. Деякі підказки можна знайти у минулому, наприклад, у списку занять, які були надзвичайно затребуваними в часи СРСР, а потім зникли під тиском прогресу та інших обставин.

Якщо назвати сучасній молодій людині назву такої професії, вона не завжди зорієнтується, у чому полягала її суть. OBOZ.UA згадує, яких фахівців зараз уже не зустрінеш у повсякденному житті.

Друкарка-машиністка

Це була ключова професія в будь-якій установі – від сільради до міністерства. Весь документообіг в радянські часи тримався на механічних друкарських машинках ("Ятрань", "Еріка", "Україна"). Робота вимагала феноменальної зосередженості: якщо наприкінці сторінки машиністка робила помилку, доводилось перенабирати весь аркуш заново. Особливою навичкою було друкування через копірку – коли під основний аркуш підкладали кілька шарів спеціального чорного паперу, щоб отримати 3–5 копій за один раз. Натискати на клавіші, щоби отримати одразу кілька документів, доводилось дуже сильно. З часом комп’ютери повністю витіснили друкарські машинки, а фотокопіювальна техніка прибрала потребу у такому малопродуктивному "ксероксі".

Телеграфіст

До появи доступного міжміського зв’язку телеграма була єдиним способом швидко привітати зі святом або повідомити про термінову подію. Телеграфісти працювали спочатку на апаратах Морзе, а потім на більш складних телетайпах. Вони отримували закодований сигнал і перетворювали його на текст, який потім наклеювали тонкими паперовими стрічками на бланки. Це була відповідальна робота, адже помилка в одну літеру могла повністю змінити зміст повідомлення. Зараз ці функції перебрали на себе месенджери.

Стенографіст

Ці фахівці володіли магією "швидкопису" – системою скорочень і спеціальних знаків, які дозволяли записувати живу мову зі швидкістю до 120 слів на хвилину. Без них не обходився жоден партійний з’їзд чи судове засідання. Після закінчення промови стенографіст мав "розшифрувати" свої записи, перетворивши їх на звичайний друкований текст. Це була інтелектуальна еліта серед офісних працівників, адже стенографія вимагала не лише спритності рук, а й бездоганної грамотності та ерудиції. Зараз все можна просто записати на диктофон смартфона або зняти на відеокамеру.

Оператор ЕОМ на перфокартах

Коли комп’ютери були розміром із цілу кімнату, програмісти не сиділи за моніторами. Дані та коди програм "набивалися" на перфокарти – картонні прямокутники, в яких проколювались отвори. Оператор ЕОМ мав стежити за роботою величезних шаф, завантажувати стопки цих карт у зчитувачі та виправляти механічні збої. Розсипати стопку перфокарт, на яких була записана складна програма, прирівнювалось до катастрофи, бо значення мав не тільки повний набір таких картонок, але і їх правильний порядок. З появою магнітних носіїв (дискет) потреба в дірявому картоні та людях, що його обслуговували, зникла.

Годинникар

Так, і досі існують люди, які лагодять годинники, але зараз це рідкісна, якщо не сказати унікальна професія, адже механічні годинники були майже повністю витіснені електронними, а згодом і "розумними" цифрові моделями. А в часи СРСР наручні і настінні годинники потребували чистки та змащування кожні пару років. Майстер-годинникар з лупою в оці був звичним персонажем у будь-якому будинку побуту. Вони працювали з мікроскопічними деталями, підтягували пружинки і міняли зубчасті коліщатка крихітних механізмів. Сьогодні механічний годинник – це або дорогий аксесуар, або вінтаж, а масовий ремонт копійчаних" кварцових годинників став просто невигідним.

Телефоніст

До повної автоматизації телефонних станцій (АТС) прямий набір номера в інше місто був розкішшю. Зазвичай треба було дзвонити на станцію і казати: "Дівчино, з’єднайте мене з Полтавою". Операторка (а найчастіше тут працювали саме жінки) на іншому кінці дроту вручну вставляла штекери в потрібні гнізда на величезній панелі, створюючи фізичний ланцюг між двома апаратами. Це була виснажлива робота в постійному шумі, де треба було миттєво реагувати на світлові сигнали на пульті.

Точильник ножів

Це була професія-ритуал. Майстер зазвичай мав при собі саморобний візок із ножним приводом для точильного кола. Він заходив у двір і гучним вигуком збирав місцевих господинь. Крім ножів, точили ножиці, м’ясорубки та навіть небезпечні бритви. Професія зникла не лише через появу дешевих ножів, а й через зміну міського простору: закриті двори та домофони зробили такий "вуличний сервіс" неможливим. До того ж тепер кожен охочий може придбати точильний апарат собі додому.

Раніше OBOZ.UA розповідав, навіщо в СРСР клали батарейки в морозилку.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.