Як вдягалися модниці за часів дефіциту в СРСР: на які хитрощі йшли

Гардероб модниці часів СРСР був не наслідком уваги до трендів та стилю, а результатом величезних зусиль. Знайти не те що якісний і красивий, а хоч якийсь одяг у магазинах "однієї шостої суші" було дуже складним завданням. Тому в шафі зазвичай висіли всього кілька суконь, костюм, плащ, зимове пальто та кілька блузок.

Тим не менше, навіть серед радянських жінок траплялися справжні ікони стилю. Але як їм це вдавалось? OBOZ.UA розповідає, на які хитрощі довелося йти, щоб мати не такий вигляд, як подруги та сусідки. І щоби буквально із кількох речей скласти цілий повноцінний гардероб.

Модні речі і сімейний бюджет

Щоб зрозуміти, чому модний одяг був для радянських жінок окремою проблемою, варто подивитися на ціни. У 1970-х роках інженер у середньому заробляв близько 120-150 рублів на місяць. І така зарплата вважалася непоганою. При цьому звичайна сукня в універмазі коштувала 30-60 рублів. Тобто на один предмети одягу могло піти до третини місячної зарплати.

Жіноче пальто з чистої вовни коштувало приблизно 90-120 рублів. Кримпленовий костюм, який був справжньою мрією, обходився у 60–80 рублів. А імпортні чоботи з Чехословаччини чи Югославії взагалі належали до категорії дефіцитних товарів, гроші на них доводилося збирати по кілька місяців, а потім "діставати" їх у фарцовщиків або відстоювати велетенську чергу. Тобто до витрат матеріальних поповнення гардеробу додавало ще й неабиякі витрати часові.

Як радянські жінки стежили за модою

Попри уявлення про СРСР як країну, де моди начебто не існувало, насправді там працювала ціла система створення одягу. У 1944 році на Кузнецькому мосту в Москві відкрили Загальносоюзний будинок моделей одягу. Серед його відомих працівників був В'ячеслав Зайцев, якого закордонні журналісти називали "червоним Діором".

Модельєри розробляли цілі колекції, використовували мотиви народного костюма, демонстрували свої роботи на подіумах і міжнародних виставках, а згодом намагалися пристосувати їх до масового виробництва. Однак саме на цьому етапі й виникала головна проблема. Річ, створена модельєром, могла суттєво змінитися, перш ніж потрапити до звичайного магазину. Планова економіка передбачала численні погодження та затвердження, тому на момент потрапляння у масовий продаж річ могла втратити актуальність або бути спрощена настільки, що від початкового задуму майже нічого не залишалося. Тому жінкам нерідко доводилося самостійно вирішувати питання з модним гардеробом.

Коли викрійка була справжнім скарбом

Логічним наслідком цього було те, що жінки нерідко вдавались до кравецьких послуг, щоб отримати бажану річ швидше. Одним із джерел модних ідей були радянські журнали. У багатьох сім'ях передплачували "Работницу" та "Крестьянку" не в останню чергу через викрійки, які публікували наприкінці номерів. А наприкінці 1980-х у СРСР з'явився справжній скарб – радянське видання німецького журналу "Burda Moden" з актуальними моделями та викрійками до них. Його урочисто презентували 3 березня в Колонному залі Будинку Союзів. Поширювали журнал переважно через профспілки, але навіть це не завадило йому практично миттєво розходитися.

До появи "Burda Moden" модні викрійки нерідко доводилося буквально копіювати вручну. Фасони перемальовували з рідкісних закордонних журналів, які привозили знайомі моряки або туристи із соціалістичних країн. Речі за ними створювали своїми руками або потайки замовляли в ательє або у кравчинь.

Паралельно існував і тіньовий ринок імпортного одягу. Фарцовщики продавали закордонні речі за цінами, що у рази перевищували офіційні, зокрема біля готелів, де зупинялися іноземці. Капронові панчохи та колготки в радянських магазинах залежно від періоду та якості коштували від 3 до 15 рублів. Для людини із зарплатою трохи більш як сто рублів це були відчутні витрати, а на чорному ринку ціна могла зрости в кілька разів.

Як одягу давали друге життя

Старий одяг у радянських сім'ях теж не поспішали викидати. Речі перешивали, перелицювали, а часом і повністю змінювали їхній вигляд за допомогою фарбування. Для цього використовували спеціальні барвники для тканин, а також відомі домашні способи фарбування натуральних матеріалів. Завдяки такій практиці старі речі могли отримати новий колір і зовсім інший вигляд – іноді з'являлися навіть такі відтінки, яких складно було знайти серед готового одягу в радянських магазинах.

Раніше OBOZ.UA розповідав, як в СРСР розношували взуття, якщо вдавалось знайти пару, яка була не за розміром.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.