Відео дня
Як у СРСР продовжували життя шинам для авто: секрети водіїв
В часи СРСР, коли практично кожен побутовий товар був у дефіциті, автомобілісти берегли свої шини, як зіницю ока. Їх міняли місцями і захищали, щоби не витрачати купу часу на пошук нових, адже дістати автогуму було справжнім випробуванням.
Як саме водії в Країні Рад продовжували життя своїм шинам, поцікавився OBOZ.UA. Доводилося справді чимало постаратись і вигадати новий хитрий лайфхак, щоб відтягнути момент повної заміни якомога довше.
В діло йшло все, навіть повноцінна запаска, яка була в багажнику кожної легкової машини. Замість того щоб тримати її без діла, цю шину включали в загальну ротацію. Перестановка всіх п’яти коліс давала можливість отримати максимально рівномірний знос протектора, що дозволяло відкласти пошук дефіцитних покришок.
Завжди враховували і те, що основні гальмівні зусилля припадають саме на передню вісь. А це призводить до швидшого стирання саме передніх покришок. Через це шини з більшим залишком протектора завжди ставили спереду. Цим лайфхаком, до речі, користуються навіть сучасні водії.
Але на цьому хитрощі не вичерпувалися. Шини ремонтували та підтримували у належному стані за допомогою цілої купи часом навіть небезпечних прийомів.
Оскільки спеціальної зимової гуми в СРСР не було, всі їздили на так званій "всесезонці", яка на льоду була доволі небезпечною. Тому на неї встановлювали саморобні шипи зі звичайних болтів та шурупів. Це порушувало герметичність камери, тож доводилося підкладати пожежний рукав або товсту гуму всередину. А ще власники задньопривідних "Жигулів" та "Волг" взимку завжди возили у багажнику щось важке — мішок піску, цемент, чавунну батарею, тощо. Це довантажувало задню вісь і покращувало зчеплення шин з дорогою.
Вулканізацією пробитих камер теж займались самотужки. Щоб зробити латку, брали "сиру гуму" (невулканізований каучук), вимочували її в бензині, щоб вона стала м'якою як пластилін, а потім накладали на дірку. Окрім того у кожному гаражі лежав саморобний "електровулканізатор" — струбцина з нагрівальним елементом. Латку затискали і "варили". При цьому довкола розновився характерний запах паленої гуми.
Викидати шину, коли стерся протектор, також вважалося злочином. Тому існували спеціальні заводи, де на старий "каркас" шини наварювали новий шар протектора. Такі шини виглядали як нові, але були кривими, погано балансувалися і часто цей шар відшаровувався просто на ходу на швидкості. Деякі умільці прорізали нові канавки на залишках лисої гуми паяльником або нагрітою стамескою. Годі й казати, якою небезпечною була ця практика. Так можна було прорізати до корду, і колесо могло вибухнути.
Раніше OBOZ.UA розповідав, чому в СРСР на емальованому посуді робили чорний обідок – це мало практичне значення.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.