Як у СРСР "карали" за розлучення: чому існувала негласна заборона
Боротьба за міцні і непорушні шлюби, яка ведеться на законодавчому рівні – це практика, яка існувала і активно застосовувалась ще в СРСР. Причому формально розлучення у Країні Рад не були заборонені, але фактично перетворювалося на складне випробування з елементами покарання.
Оскільки держава послідовно просувала модель "міцної сім’ї" на рівні ідеології, то будь-яку спробу розірвати шлюб сприймали як відхилення від норми. Через це виникла негласна заборона на розлучення, яка діяла не лише через закони, а й через суспільний тиск. OBOZ.UA пригадує, через які випробування доводилось проходити радянським громадянам, які наважувались розійтись.
На початку існування СРСР все виглядало доволі прогресивно. Перший сімейний кодекс 1918 року був вельми ліберальним: чоловіки й жінки мали рівні права, могли жити окремо та самостійно розпоряджатися доходами. Однак уже в 1930-х роках політика різко змінилася – влада почала всіляко зміцнювати інститут сім’ї, а процедуру розлучення ускладнили.
Відтоді розірвання шлюбу вимагало проходження через цілу систему контролю. Людину могли викликати на допити до прокуратури, розглядати її справу на партійних або трудових зборах, а про сам факт розлучення публічно оголошувати в газетах, вочевидь з метою піддати його громадському осуду. Така практика діяла до 1965 року. Публічність була одним із головних інструментів тиску: про намір розлучитися швидко дізнавалися сусіди, колеги й знайомі, що спричиняло осуд і стигматизацію.
Судова система також була налаштована не на розірвання, а на збереження шлюбу. Суд першої інстанції намагався "примирити" подружжя, даючи йому "час на роздуми", а по факту затягуючи невідворотне. У разі відмови справа передавалася далі. Влада прямо вимагала "не задовольняти безвідповідальні заяви про розлучення". Лише у 1942 році з’явилися винятки, коли процедуру спростили – наприклад, у разі психічної хвороби одного з подружжя або винесення комусь вироку з ув’язненням на понад три роки.
Окремим інструментом стримування була вартість процедури розірвання шлюбу. У 1936 році розлучення коштувало 10-200 рублів, а вже у 1944-му ціну підняли до 500-2000 рублів при середній зарплаті 230–300 рублів на місяць. Для більшості це були непідйомні суми. Додатково діяли й неформальні санкції: проблеми на роботі, позбавлення премій, тиск з боку партійних органів і навіть ризик виключення з партії.
Усе це змушувало людей залишатися в шлюбах, які фактично вже не існували. Часто причинами бажання розлучитися були алкоголізм одного з пари, домашнє насильство чи зрада, однак навіть у таких випадках держава намагалася втримати сім’ю будь-якою ціною.
Ситуація змінилася лише у 1965 році, коли процедуру спростили, на додачу скасували публічні приниження тих, хто розлучається. Наслідки були вельми показовими: уже за рік кількість розлучень зросла майже вдвічі – з 350 тисяч до 646 тисяч. Це стало доказом того, що раніше людей стримували не моральні переконання, а система тиску, яка роками робила розлучення соціально небажаним.
Раніше OBOZ.UA розповідав, чим насправді був сімейний дачний "відпочинок" в СРСР.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.