Відео дня
Відпочинок на дачі в СРСР: що там насправді робили фанати городів
Що можна справді назвати унікальним спадком СРСР, який закріпився у побуті людей і навіть дійшов до наших днів, так це звичку тримати заміські дачі. Можливість мати у своєму розпорядженні клаптик землі для радянських громадян стала свого часу буквально порятунком від голоду, а на додачу – дуже своєрідною формою літнього відпочинку.
Про те, які розвивався дачний рух в Союзі і яких форм він набував, розповів знавець тієї епохи Станіслав Цалик. Чимало тодішніх практик залишаються з нами і досі.
Початок явищу дачництва дала постанова Ради міністрів СРСР 1949 року "Про колективне та індивідуальне городництво та садівництво робітників та службовців". Однак справжній бум почався наприкінці 1950-х, коли Союз стикнувся із серйозними проблемами із продовольством. Люди почали брати земельні ділянки, щоб забезпечувати себе харчами самостійно.
У 1970-х дачний рух досяг піку: стандартні ділянки зменшили до 6 соток, з’явилися типові літні будиночки без опалення й з мінімальними зручностями. При цьому існувала разюча різниця між елітою та звичайними громадянами: номенклатура проводила час на просторих, комфортних дачах, де відпочивала, тоді як більшість людей їхала за місто зовсім не для релаксу.
Для "простих" дачників – інженерів, лікарів, вчителів, робітників – заміська ділянка була насамперед джерелом їжі. У теплу пору року вони фактично працювали без вихідних: копали, садили, поливали, будували теплиці та лагодили нескінченні господарські споруди. Вирощували на дачах абсолютно все, що могло прогодувати родину: від картоплі та капусти до ягід і фруктів.
Але основною метою було зробити запаси на зиму, адже у холодний сезон в магазинах годі було дістати якісні продукти. Тому картоплю громадяни СРСР воліли вирощувати самостійно, а літні овочі, вирощені на ділянці, консервували у промислових масштабах. Варення, компоти, соління, овочеві салати – усе це масово везли до міських квартир, заповнюючи балкони й комори джерелом хоч якихось вітамінів на зиму.
Водночас дачне життя було суворо регламентоване: довгий час людям забороняли будувати повноцінні будинки, лазні чи підвали, обмежували кількість дерев у саду і навіть вимагали обов’язково обробляти землю. Занедбану ділянку могли і відібрати.
Побут у дачних селищах також залишався простим, навість спартанським. Воду брали з колодязя, газ привозили у балонах, туалети облаштовували на вулиці. Меблі для дачного будиночку збирали із числа того, що відслужило своє в місті – знаходили на смітниках або отримували від знайомих. Попри це, дачі ставали місцем спілкування – люди обмінювалися насінням, порадами й нерідко заводили міцну дружбу.
Наприкінці сезону господарі вивозили все цінне з дачі до міста, адже взимку порожні будинки часто ставали здобиччю злодіїв або тимчасовим прихистком для сторонніх. І хоча дачне життя вимагало великих зусиль, воно давало головне – відчуття стабільності: на відміну від державних привілеїв, свої "шість соток" залишалися з людиною незалежно від її статусу чи кар’єри.
Раніше OBOZ.UA розповідав, якими засобами в СРСР мили голову – косметики для догляду за волоссям просто не існувало.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.