Втратив ноги та зір на одне око, але не віру в майбутнє: історія гвардійця Максима Юзвяка у проєкті OBOZ.UA "МВС Незламні"
Міністерство внутрішніх справ України спільно з OBOZ.UA продовжують комунікаційну кампанію, покликану розповісти про ініціативу "МВС Незламні", історії її учасників та силу відновлення через спорт. Це історії про людей, які після важких поранень не зламалися, а знайшли у собі сили почати новий етап життя, повернутися до активності, служби та боротьби – уже у новій для себе реальності.
На війні людина дуже швидко вчиться розрізняти справжнє. Не за словами – за вчинками. За тим, хто після найтяжчого поранення не говорить про втрати, а будує плани повернення у стрій.
Історія пілота ударних дронів-бомберів окремого загону безпілотних систем спеціального призначення "Тайфун" Національної гвардії України Максима Юзвяка.
У січні 2025 року поблизу Торецька під час бойового виходу ворожий FPV-дрон ударив поруч із позицією Максима. Поранення виявилися надзвичайно тяжкими – він втратив зір на одне око та обидві ноги. Але навіть зараз, проходячи реабілітацію та протезування, Максим говорить про майбутнє. Про службу. Про спорт. Про життя.
До війська Максим долучився як доброволець у липні 2024 року, до цього з початком повномасштабного вторгнення займався волонтерською діяльністю.
Максим Юзвяк, який повернувся на Батьківщину із Вроцлава (Польща) 2022 року, спочатку брав участь у евакуації цивільного населення, а вже з квітня разом із благодійниками здійснював постачання транспорту та спорядження для потреб Сил безпеки й оборони України. До червня 2024 року Максиму разом із однодумцями вдалося забезпечити фронт понад 300 автівками, також дронами, "старлінками", засобами індивідуального захисту, оптикою тощо. У липні 2024 року він сам доєднався до військових побратимів – став оператором дронів у складі підрозділу НГУ.
"Я повернувся в Україну для виконання свого громадянського обов’язку", – розповідає гвардієць, який до війни переїхав жити до Польщі.
За освітою Максим – фінансист зі знанням іноземної мови, має ступінь магістра з фінансів. До вишу навчався у Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна. Працював бухгалтером, адміністратором проєктів, згодом займався підприємницькою діяльністю у сфері реклами, відкрив з товаришем у Києві три ресторани. У 2021 році він продав свою частку бізнесу і оселився у Вроцлаві, де і знаходився на момент початку повномасштабного вторгнення.
"До війська я прийшов як доброволець, тому що я бачив, як ми, волонтери, допомагаємо, але розумів: цього недостатньо, – зазначає 35-річний Максим Юзвяк. – Я повернувся з Польщі, тому що відчував, що моє місце тут, вдома, поруч зі своїм народом. Моє життя до війни було успішним, але цінності, які я виніс ще з ліцею імені Богуна – дисципліна, відповідальність, любов до Батьківщини – вони не дозволили мені залишатися осторонь. Я мав вищу освіту, мав життєвий досвід, і я знав, що можу застосувати свої знання та навички для захисту країни".
Зараз Максим проходить процес реабілітації та протезування, активно займається адаптивним спортом та плаванням. Після відновлення військовий повернувся у підрозділ безпілотних систем на посаду аналітика.
Він приєднався до проєкту "МВС Незламні" і займається регулярно – по два-три рази на тиждень. Максим не втратив ані бойового духу, ані позитиву – і сьогодні надихає всіх навколо своїм прикладом.
"Басейн дуже допомагає в реабілітації. Я краще відчуваю своє тіло, краще тримаю баланс. Це сприяє не тільки фізичному, а й моральному відновленню – стаєш спокійнішим, впевненішим, відчуваєш себе більш цілісним. Вода також допомагає адаптуватися до нового тіла, до нових обставин життя. Це ніби поступова інтеграція в світ заново", – розповідає боєць.
Як зазначає військовий, фізична активність на шляху до відновлення відіграє важливу роль. Буквально, щоб "стати на ноги" після ампутації двох нижніх кінцівок потрібна неабияка фізична підготовка.
"Перед вступом до військового ліцею я активно займався бігом на короткі дистанції та силовим вправами на турніку й брусах. Кілька разів брав участь змаганнях, – розповідає гвардієць – Це були мої перші свідомі кроки у фізичній підготовці, і саме тоді я зрозумів, що цілеспрямованість та наполегливість дають результат".
Після навчання у військовому ліцеї Максим продовжив займатися легкою атлетикою, згодом до спортивних захоплень додалися бокс, катання на гірських лижах та сноуборді, також на вейкборді.
"Мріяв і мрію колись взяти участь в спортивних змаганнях з триатлону на довгу дистанцію Ironman", – продовжує він.
Плаванням Максим не займався професійно чи регулярно до поранення. Але зараз у процесі реабілітації плавання стало не просто видом спорту, а життєвою необхідністю та потужним інструментом відновлення.
"Перші занурення у воду після поранення були водночас складними та такими, що полегшують. У воді я відчуваю легкість, невагомість, що є величезним контрастом до обмежень на суші. Це відчуття, коли тіло, попри втрати, може рухатися, долати опір води, дарує неперевершену радість і віру у власні сили", – ділиться гвардієць.
За словами Максима, плавання кардинально змінило його самопочуття. Це не тільки фізичне відновлення м'язів, які не задіяні під час протезування, але й потужна психологічна розрядка.
"У воді моє тіло стає більш слухняним, гнучким. З кожним тренуванням зростає впевненість, зменшується фантомний біль, покращується сон", – каже він.
Завдяки тренуванням у басейні Максим знову почав плавати у відкритих водоймах – зокрема, у Дніпрі в рамках літньої програми проєкту. Це дало поштовх до нових відкриттів:
"Я думав, що ніколи більше не зможу плавати на відкритій воді. Але тренування на Дніпрі надихнули мене спробувати адаптивний вейкборд – коли тебе тягне канат на дошці. А зараз я ще займаюся яхтингом – мене запросили до яхт-клубу, і сьогодні я вже виходжу на воду на справжній яхті з вітрилами. І якби не було басейну, я б, мабуть, просто боявся заходити у воду".
Мета гвардійця у плаванні – не олімпійські рекорди, а повне відновлення фізичної активності (наскільки це можливо) та повернення до повноцінного життя.
"Прагну досягти такої фізичної форми, яка дозволить мені бути максимально ефективним на новій посаді аналітика у підрозділі, а також надихати інших ветеранів та людей з інвалідністю не здаватися, – говорить Максим. – Плавання – це шлях до нової фізичної свободи".
І, можливо, саме в цих словах – головна суть його історії.
Незламність – це не відсутність болю. Незламність – це здатність після нього знову обрати життя.