Блог | Воїни мають знати, заради чого їм жити: реальна історія неймовірного порятунку бійця
Всі хто воюють, мають знати заради чого їм жити. І чим міцніший цей аргумент, тим більше у вас шансів.
На моєму крайньому виході мені самому, та іншим побратимам, доводилось кричати на своїх друзів, вимагаючи від них не здаватись і продовжувати робити те, на що вже немає сил. Я точно знаю двох своїх важких, які лишилися живими тільки через те, що не втратили віру, та їх підбадьорювали інші.
На відео зі своєї гоупро я бачив, як сам декілька разів починаю втрачати свідомість, але роблю все, щоб не впасти, бо розумію, що на піднятися мене вже може не вистачити і це той момент, коли тебе вже зовсім не хвилює, що навколо летить і свистить, бо гірше вже не буде.
І от вам історія одного з наших хлопців, про якого мені вже встигли доповісти, що він 200. Його поранило в ногу, він наклав турнікет і треба було відійти. Нашу локацію обстрілювали з повітря, стрілковою зброєю, та мінометами. Таллер (позивний) не вигадав нічого краще, ніж відповзти в заміноване поле, яке, зрозуміло, не розглядалося як ціль для противника, але несло інші загрози. Він відповз на 50 метрів і прикинувся мертвим. Але за ним продовжували спостерігати з повітря, зкидали воги, обстрілювали з міномета, насипали з АГС…
Він так пролежав годину і в нього так і не влучили. Далі маніпуляції з турнікетом, бо є розуміння, що можна і без ноги лишитись, очікування, коли полетить мінятися дрон і ще один ривок в глибину мінного поля…6 годин він повз до своїх під загрозою підірватися в будь-який момент, або навіть нарватися на дружній вогонь.
Сьогодні ми спілкувалися з ним по телефону, він на евакуації, живий і буде лікуватися.
Боріться за себе і вірте в те, що неможливе - можливе!
