Сьогодні, 9 березня, минає четвертий рік від того трагічного дня, коли російські війська завдали удару по пологовому будинку в Маріуполі. Цей день назавжди залишиться у пам’яті міста як символ болю та страждання невинних.

Відео дня

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова зібрав історії очевидців тих страшних подій. Ці сповіді – живий доказ правди про трагедію в Маріуполі та нагадування світу про жахи війни.

Анастасія – одна з тих, хто пережив удар по пологовому будинку. На початку березня 2022 року вона була на восьмому місяці вагітності. Тоді в Маріуполі вже не було зв’язку, і думка про пологи без лікарів лякала жінку. Тому вона заздалегідь переконала чоловіка відвезти її до пологового будинку. Вона досі пам’ятає, як 8 березня хлопці вітали всіх породіль квітами. Тоді ніхто й уявити не міг, що вже наступного дня місто накриє страшна трагедія.

"Було дуже гучно, стояв дим, почалися крики, люди стогнали. З поверхів спускалися вагітні, діти, і всі були в крові. Я тоді розуміла, що якщо буду сильно хвилюватися і дам собі хоч найменшу слабину, серце моєї дитини може не витримати. Тоді я молилася лише про одне: щоб мені вистачило духу зберегти спокій і нормальний стан вагітності", – пригадує Анастасія. Її історія тут.

Маріупольчанка Ганна на власні очі бачила наслідки страшного удару по пологовому будинку. Жінка керувала центром соціальної допомоги, який знаходився неподалік, тому того дня була на робочому місці. З початку обстрілу вона переховувалася у бомбосховищі, а коли вийшла на вулицю, ледь не зомліла: район нагадував пекло.

"Ми були безпосередніми свідками всього цього страшного випадку. Коли все це перестало трястися, ми відчинили двері на вулицю. Це було схоже на атомну війну. У мене прямо мурахи по шкірі, бо згадувати це дуже страшно. Усі дерева повалені, всі газони, уся земля лежала величезним шаром на асфальті. І коли ми заглянули за кут нашого приміщення, там знаходився пологовий будинок, і, відповідно, утворилася воронка, мабуть, як дев’ятиповерховий або п’ятиповерховий будинок усередині", – розповідає Ганна. Її історія тут.

Ірина, працівниця Маріупольського ліцею, продовжувала працювати дистанційно. Жінка каже: дата 9 березня назавжди викарбувалася в її пам’яті. Тоді вона на власні очі бачила ворожий літак, який летів скидати бомбу на пологовий будинок.

"Ми її бачили, ми відчули цю хвилю. Від цього у ліцеї всі вікна й двері вилетіли. Тоді були сильні обстріли: кожні 5 хвилин прилітав літак і скидав 8–12 бомб. Згодом ми вирішили виїжджати, бо залишатися було страшно", – згадує Ірина. Її історія тут.

Нині всі ці жінки були змушені покинути Маріуполь, але не втрачають надії повернутися, щойно місто звільнять. Адже саме там залишилася частинка їхнього життя, їхніх спогадів і мрій.

Понад 140 000 історій уже зібрано Музеєм "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова. Це найбільший у світі архів історій мирних жителів, постраждалих від російсько-української війни. Серед них – близько 12 000 історій маріупольців.Читайте, слухайте, пам’ятайте: civilvoicesmuseum.org.