Видатний український філантроп і меценат Петро Яцик: людина, яка хотіла, щоб усі українці були багатими

Петра Яцика можна назвати одним із головних меценатів нашої країни, з його ім'ям за кордоном довго асоціювали Україну. У списку освітніх проєктів, у яких він брав фінансову участь, Український науковий інститут Гарвардського університету, Канадський інститут українських досліджень, Енциклопедія українознавства, Міжнародний конкурс знавців української мови та багато інших.

Відео дня

За словами історика Ярослава Грицака, кожна друга-третя книжка з історії України, видана у світі, частково або повністю була профінансована Петром Яциком: він вважав, що це дасть змогу молодим українцям інтегруватися у світову науку та культуру. Ті, хто знав Яцика, жартували, що він "любив Україну до глибини власної кишені", а він лише хотів, щоб усі українці були багатими.

Старший син, помічник машиніста, молочник

Петро Яцик народився 7 липня 1921 року в незаможній селянській сім'ї в селищі Верхнє Синьовидне, яке на той час перебувало на території Польщі, а зараз – у Львівській області. Батько помер, коли хлопчикові було 14 років, і він, як найстарший у сім'ї, став головною опорою для рідних – насамперед молодших братів і сестер. Повноцінну освіту він здобути не зміг – довелося задовольнитися семирічною школою, після чого закінчив залізничні курси і почав працювати помічником машиніста. Завдяки рідкісній працьовитості Петро дуже швидко привернув до себе увагу безпосереднього керівництва, але кар'єри на залізниці не зробив – для цього необхідно було вступити в комсомол, від чого Петро, який симпатизував УПА, відмовився. З початком Другої світової війни, закінчивши курси молочників, Яцик працював інспектором молочного господарства на Тернопільщині в структурі, що перебувала під управлінням німецької влади.

Втеча на Захід

1944 року, коли Яцику виповнилося 23 роки, він – розуміючи, що йому не пробачать роботу "на німців", та й радянська ідеологія, що поступово утверджувалась на Західній Україні, м'яко кажучи, суперечить його внутрішнім націоналістичним переконанням, – покинув рідні місця, щоб переїхати в Європу. Його сім'я залишилася в Україні, і до матері ще тривалий час приходили представники "компетентних органів", вимагаючи видати місцезнаходження сина, – чекісти були впевнені, що він переховується на українській території разом із повстанцями. Про долю старшого сина жінка дізналася лише 1953 року, коли – після смерті Сталіна – Петро нарешті зміг написати рідним, що він живий і здоровий. Спочатку Петро навчався у щойно відкритому Українському техніко-господарському інституті в німецькому Регенсбурзі, куди зміг вступити після "натуральних курсів", які дали йому змогу здобути повноцінну середню освіту, – за спеціальністю він обрав економіку. Паралельно Петро почав вивчати іноземні мови, обравши німецьку, іспанську та англійську, якими незабаром заговорив досить добре. Знання англійської мови знадобилося Петру вже під час перельоту до Канади – на борту літака він переконав супроводжуючого українських емігрантів не відсилати його до провінції, а залишити в Монреалі, де було значно більше можливостей не лише знайти роботу, а й досягти успіху.

Нове життя в Канаді

У той момент, коли Петро опинився в пункті призначення, у нього в кишені було всього сім доларів, два з яких він заплатив за таксі, щоб доїхати до квартири, яку зняв для нього знайомий. Як і багато емігрантів, Яцик починав із найнижчих щаблів соціальних сходів – мив посуд у ресторані, працював на бойні та залізниці. Разом із двома такими самими, як він, переселенцями відкрив книжкову крамницю "Арка", що спеціалізувалася на продажі літератури українською мовою. Продавав меблі – йому належав меблевий магазин у Торонто. І, нарешті, відкрив будівельну фірму, яка вкладала гроші в популярне на той час будівництво будинків під ключ, а згодом перейшла до будівництва промислових будівель. Саме це заняття принесло Яцику солідний капітал, який він згодом зміг витратити на свої благодійні проєкти.

Головне – освіта

Уже в той час Петро Яцик намагався допомагати тим, хто цього потребує, – насамперед своїм землякам, українцям-емігрантам. Він шкодував про те, що серед них дуже мало успішних бізнесменів, а більшість тих, хто приїжджає до Канади з України, залишаються "малооплачуваною робочою силою". Критикуючи вихідців зі своєї країни, він розумів, що роботу з ними потрібно починати з освіти, а найкращий спосіб донести до людини необхідні знання – це книги. Так, з подачі та за безпосередньої участі Яцика з'явилася маса літератури українською мовою – від українського букваря Марі Дейко до монументальної праці "Тисячоліття християнства в Україні" до 1000-річчя хрещення Русі, яка побачила світ 1988 року і була перекладена англійською та португальською мовами. Також за його посередництва англійською мовою було видано "Історію України-Руси" Михайла Грушевського.

"Найбільший жертводавець"

Не менш важливим напрямом благодійної діяльності Петра Яцика були наукові дослідження, в які він вкладав солідні суми, за що український емігрантський часопис "Свобода" назвав його "найбільшим жертводавцем кафедри українознавчих досліджень при університеті Торонто". 1982 року він переказав цьому навчальному закладу 47 тисяч доларів, що дало змогу працівникам кафедри закупити мікрофільми всієї західноукраїнської преси з 1848-го до 1913 року, які зберігалися в австрійській бібліотеці у Відні. 55 тисяч доларів Яцик пожертвував на видання англомовного історичного Атласу України – увесь перший наклад цього унікального видання був миттєво розкуплений, тож 1986 року довелося довидруковувати другий. Великі суми Яцик перераховував Канадському інституту українських студій університету Альберти – Центру українських студій, що входить до його складу, він загалом пожертвував мільйон доларів – та Українському науковому інституту Гарвардського університету.

Робота Освітнього фонду

Велику увагу Яцик приділяв і освіті української молоді – як майбутнього нашої країни. За підтримки та сприяння організованого ним Освітнього фонду в Київському університеті проходили оплачені ним іспити для українських студентів, які хотіли продовжити навчання за кордоном. Також фонд заснував українознавчі студії при університеті в Лондоні та видав довідник про західні виші, що допоміг багатьом молодим українцям визначитися з навчальним закладом, у якому вони хотіли – і могли – здобути вищу освіту.

"Врятувати українську мову мають самі українці"

Своєрідним підсумком благодійної діяльності Петра Яцика стала започаткована ним 1994 року Ліга українських меценатів, яка багато зробила для розвитку української науки та освіти. Великою популярністю користувався Міжнародний конкурс знавців української мови, започаткований Петром Яциком, який з 2000 року носив його ім'я. Він проводився щороку 9 листопада – у День української писемності та мови, але 2006 року, вже після смерті мецената, очільниця Освітнього фонду, його донька Надія Яцик, зняла з організації відповідальність за його проведення. Своє рішення вона пояснила тим, що "українська діаспора не може з-за кордону врятувати українську мову – це мають зробити самі українці". Самого Яцика не стало 2001 року, він пішов із життя в канадському Торонто у віці вісімдесяти років. Він похований на цвинтарі Парк-Лон, що в торонтському районі Етобіко, де знайшли останній притулок багато українців Канади.