Відео дня
Велесова ніч: чи було насправді свято, яке прозвали "українським Геловіном"
Ніч із 31 жовтня на 1 листопада завжди манила таємницями. У кельтів вона знаменувала Самайн — перехід до темної половини року, коли кордони між живими й мертвими розчинялися. За міфами, саме тоді фомори, істоти потойбіччя, перемагали богів і вимагали жертв.
Християнство наклало на цю дату День усіх святих, а ірландські емігранти в Америці перетворили її на розважальне свято. Перевдягання, цукерки й гарбузові ліхтарі — це спосіб і вшанувати предків, і відлякати злих духів. Свічка в гарбузі, за легендою про Джека, освітлює шлях неприкаяним душам, а діти, обходячи домівки, ніби беруть на себе роль посланців смерті.
Що означає Велесова ніч
Термін "Велесова ніч" з’явився лише в 2010-х, попри твердження про давнє слов’янське коріння. Фольклористка Олеся Наумовська стверджує: жодне етнографічне джерело чи фольклорний текст не фіксує такого свята. Ідею приписують російському неоязичнику Іллі Черкасову, який у книзі "Велес" запропонував її як слов’янський аналог Геловіну.
"З усією повагою до давніх вірувань у Велеса як володаря потойбіччя, я не можу погодитися з твердженням, що існує давня українська традиція під назвою "Велесова ніч". Джерела цього не фіксують. А якщо жодне джерело чи фольклорний текст не засвідчує існування такого звичаю, то називати його автентичним елементом української традиції, звісно, не варто. Я схильна вважати, що це радше вигадка сучасних неоміфологів", – зазначила професорка й завідувачка кафедри фольклористики КНУ імені Тараса Шевченка Олеся Наумовська.
Культурологиня Наталія Лисовець додає: це спроба створити спільне минуле для росіян та українців, хоча українські неоязичники концепцію не підтримують. "Велесова книга", на яку посилаються прихильники, визнана більшістю вчених фальсифікацією XIX століття.
"У нас запалювання лампадок зараз тільки набуває поширення, але під час Батьківських субот, Різдвяної вечері обов'язково запалюється свічка на підвіконні для того, щоб предки знайшли дорогу додому і долучилися до цієї сімейної вечері. Схожа ідея також притаманна і Гелловіну, коли запалюють гарбузи з ідеєю, щоб душі бачили куди їм приходити", — розповіла культорологиня Наталія Лисовець.
Історик Юрій Котляр підтверджує: етнографічні експедиції XIX століття, праці Миколи Гоголя чи археологічні знахідки не згадують Велесової ночі. Велес як бог потойбіччя й скотарства справді існував у слов’ян, але поклоніння йому не було масовим в українців — пантеон князя Володимира очолював Перун. Тож свято — це не відродження, а адаптація популярного Геловіну під слов’янський антураж.
"Тут, думаю, логіка зрозуміла, що такого свята не було — від слова "абсолютно". Велесова ніч — це дійсно наша назва, але виникла вона відносно недавно і немає жодних історичних передумов", – додав експерт.
Велесова ніч чи Геловін
Хоча Велесова ніч — новотвір, українська культура багата на ритуали, пов’язані з переходом між світами. Найяскравіший приклад — різдвяно-новорічний цикл, особливо Маланка. У цей час люди вдягають маски, перевтілюються в чортів, відьом чи предків, обходять хати й отримують дарунки. Це не просто розвага: перевдягнені символізують душі померлих, які відвідують живих. Колядники виконують схожу функцію — умиротворюють духів обрядовим співом і частуванням.
Осінні діди — ще одна традиція поминання. Родина збирається за столом, ставить зайву тарілку для предків, відчиняє вікна, щоб душі могли увійти. На Маковія чи під час поминальних тижнів вирізали гарбузи зі свічками — не для лякання, а для освітлення шляху небіжчикам. Такі звичаї розкидані по календарю, але їхня суть співпадає з Геловіном: задобрювання померлих і захист від зла.
Символи та ритуали: що спільне, а що запозичене
Гарбуз у Геловіні походить від ірландської ріпи, але в Україні цей овоч відомий із фольклору — як символ відмови нареченим. Вирізати "ліхтарі Джека" українці почали лише наприкінці 1990-х під впливом Заходу. Натомість стрибки через вогнище, які приписують Велесовій ночі, насправді належать до Купала. Ворожіння на Андрія чи Маланку також має паралелі з геловінськими гаданнями на коноплях.
Запалювання свічки на підвіконні під час Різдвяної вечері — щоб предки знайшли дорогу додому — майже ідентичне ідеї гарбузового ліхтаря. Поминальні соул-кейки, які роздавали в Британії за молитви за померлих, нагадують українські обдарування колядників. Карнавалізація, сміх над нечистю — це спільна риса, що дозволяє подолати страх перед смертю.
У часи пошуку національної ідентичності люди шукають "свій" аналог західним святам. Велесова ніч заповнює цю нішу: містична, слов’янська, з вогнищами й поминальними тризнами. Соцмережі та неоязичницькі спільноти поширюють ідею, змішуючи справжні традиції з вигадками. Але історики застерігають: це не автентика, а креативна інтерпретація.
І Велесова ніч може стати новою традицією, якщо визнати її сучасність, а не приписувати давність. Головне — пам’ятати: містика живе не в даті, а в серці ритуалу.
OBOZ.UA також пропонує дізнатися, чому Велесова ніч знову стала популярним святом.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.