Спекулянти, фарцувальники, цеховики: як у СРСР підпільно заробляли гроші
Тіньова економіка існувала в СРСР протягом усього періоду його історії. Вона була прямим наслідком дефіциту, жорсткого державного контролю та планової системи. Підпільні способи заробітку охоплювали мільйони людей з різних соціальних верств.
Спекуляція, фарцовка і цехове виробництво стали невід’ємною частиною радянської повсякденності. OBOZ.UA розповідає, як у СРСР підпільно заробляли гроші.
Епоха дефіциту
У всі часи, в усіх країнах і за будь-якого політичного режиму існували підприємливі люди, які прагнули заробляти більше.
Перший сплеск тіньової економіки в СРСР припав на період НЕПу. Його спричинили руїни після громадянської війни та ослаблений державний контроль. За сталінської доби розвиток підпільного бізнесу стримувався репресивною системою, хоча й тоді існували кустарі та артілі, які перебували під пильним наглядом, але повністю не ліквідовувалися.
Після Другої світової війни держава змушена була дозволити діяльність артілей, що використовували відходи великих підприємств. Паралельно з цим почала активно розвиватися приватна ініціатива на побутовому рівні: люди самі себе одягали, взували, ремонтували речі через напівлегальні послуги майстрів.
Як масове явище тіньова економіка сформувалася наприкінці 1950-х років. Планова економіка не встигала за потребами населення, дефіцит товарів і послуг ставав хронічним. У результаті блат, подарунки та хабарі перетворилися на норму.
У 1961 році в СРСР було запроваджено смертну кару за економічні злочини. Уже протягом наступного року її застосували понад дві тисячі разів. Надалі кількість смертних вироків зменшилася, але сама загроза залишалася постійною. Водночас це не зупинило тіньову економіку: люди, які жили в умовах бідності й тотального дефіциту, знаходили способи отримувати доходи поза державою.
Оскільки більшість товарів у СРСР вважалися дефіцитними, масштаби нелегального заробітку були величезними. За приблизними оцінками, вже до середини 1970-х років у тіньовій економіці країни було задіяно близько 20 мільйонів осіб.
Цеховики
У 1970-х роках нелегальний бізнес виріс до рівня великих підпільних підприємств. Їхніх організаторів називали цеховиками. Одним із найприбутковіших напрямів стало нелегальне швейне виробництво.
Як правило, цеховики мали зв’язки на державних підприємствах, що давало їм доступ до обладнання та сировини. У деяких випадках підпільні цехи діяли прямо на території офіційних заводів. Ризик був надзвичайно високим, але й прибутки – колосальними.
Матеріальний стимул існував і для найманих працівників. Швачка на нелегальному виробництві могла заробляти до 800 рублів на місяць, тоді як середня зарплата на державному підприємстві часто не перевищувала 100 рублів.
Водночас життя цеховиків було сповнене обмежень. Вони не могли демонструвати свої доходи, купувати дорогі речі чи подорожувати за кордон – будь-яка "надмірність" привертала увагу КДБ. Основним правилом було "не світитися".
Фарцувальники
Фарцовка існувала в портових містах СРСР ще з довоєнних часів: моряки привозили іноземні дрібниці й продавали їх нелегально. Проте масового характеру це явище набуло після Всесвітнього фестивалю молоді та студентів 1957 року в Москві.
Саме тоді радянська молодь уперше масово побачила західні товари. Фарцовщики стали посередниками між іноземцями та радянськими споживачами, продаючи "фірмові" речі за рублі. Ними переважно були студенти та молоді робітники.
Через фарцувальників можна було придбати модний одяг і взуття, косметику, платівки із сучасною музикою, імпортні сигарети, жувальну гумку і навіть порожні пакети з логотипами західних брендів.
Їхня діяльність була незаконною. На фарцовщиків влаштовували облави, засуджували за спекуляцію, а за зберігання великої кількості валюти могли навіть винести смертний вирок. Наприкінці 1980-х років, коли радянські громадяни отримали можливість виїжджати за кордон і ринок наповнився імпортом, фарцовка зникла як явище.
Спекулянти
Цеховики й фарцовщики були лише частиною тіньової економіки. Наймасовішою формою нелегального заробітку залишалася звичайна спекуляція дефіцитними товарами.
Спекулянтами були як пересічні громадяни, які годинами стояли в чергах за дефіцитом, а потім перепродавали його з націнкою, так і працівники торгівлі. Найчастіше спекулювали меблями, побутовою технікою, імпортним одягом і взуттям.
Продавці могли навмисно виставляти обмежену кількість дефіцитних товарів, а решту реалізовувати "по знайомству". Продукти харчування – м’ясо, ковбаси, фрукти, натуральну каву – часто продавали "з чорного ходу", тоді як офіційні полиці магазинів залишалися порожніми.
Раніше OBOZ.UA розповідав, як в СРСР святкували Новий рік.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.