Серж Генсбур: "найвеличніший попмузикант Франції усіх часів" родом з України

Серж Генсбур виявляв талант у всьому, за що брався: був видатним поетом, музикантом, сценаристом, режисером, актором. Коли Сержа Генсбура не стало, тодішній президент Франції Франсуа Міттеран порівняв його з поетом ХІХ століття Шарлем Бодлером. Журналіст Роберт Чалмерс вважав, що його найкращі пісні стоять в одному ряду з композиціями Джона Леннона, Пола Маккартні та Боба Ділана, а відлуння його творчої манери та техніки можна почути в багатьох сучасних композиціях, зокрема – у роботах Леонарда Коена. Він назвав Генсбура "найвеличнішим попмузикантом Франції усіх часів", і тут можна зробити лише одне уточнення: честь його народження – і як людини, і як митця – Франція має справедливо розділити з Україною.

Відео дня

"Я ніколи не забував, що міг померти у 1941, 42, 43 і навіть 44-му роках"

Серж Генсбур – при народженні його звали Люсьєн Гінзбург – був одним із близнюків (мав сестру Ліліану), народився 2 квітня 1928 року в Парижі у сім'ї вихідців з України. Його батько, Йосип Гінзбург, утік від революції та громадянської війни з Харкова, а мати, Ольга, з Феодосії. Батьки заохочували художні таланти сина, якого в сім'ї називали Лулу – коли хлопчику виповнилося 13 років, його зарахували до мистецької школи на Монмартрі.

На жаль, роки юнацтва, які мали стати найщасливішими в житті Генсбура, були затьмарені подіями Другої світової війни. Париж був окупований нацистськими військами, і Гінзбурги як євреї не тільки зазнавали гонінь (за законом вони мали носити на одязі зірку Давида), а й могли будь-якого дня опинитися в концентраційному таборі. Йосип Гінзбург забезпечував сім'ю, працюючи піаністом у нічних клубах, але комендантська година для євреїв, яка розпочиналася о п'ятій годині вечора, суттєво скоротила його доходи – бували дні, коли сім'я голодувала.

Намагаючись знайти вихід із тяжкої ситуації Йосип утік у так звану вільну зону, де через певний час він зміг дістати для дружини та дітей проїзні документи на південь країни. Завдяки цьому Гінзбурги поїхали до Парижа і – на відміну від багатьох представників своєї національності – уникли долі в'язнів концтабору. Згодом, ставши знаменитим, Генсбур зробив напис під автопортретом на одній зі своїх платівок: "Я ніколи не забував, що міг померти у 1941, 42, 43 і навіть 44-му роках".

Перший шлюб, перші кроки в музиці

У 1945 році, повернувшись до Парижа після війни, Гінзбург-молодший вступив до престижної школи витончених мистецтв, де познайомився зі своєю першою дружиною Єлизаветою Левицькою, яка працювала моделлю і була знайома з багатьма видатними художниками того часу. Вони побралися в 1951 році, на той час Гінзбург вирішив піти стопами свого батька – спробувати себе в музиці. Його перші пісні пролунали в 1954 році, а їхній автор склав іспит у Товариство авторів французьких пісень і взяв собі творчий псевдонім: він змінив ім'я Люсьєн на Серж, а прізвище Гінзбург – на честь знаменитого британського художника Гейнсборо – на Генсбур. Через кілька років він уже вечорами грав на фортепіано у знаменитому паризькому нічному клубі Milord L'Arsoille. Пісні, які Серж писав у той час, за словами авторки його біографії Сильвії Сіммонс, були "комбінацією елегантного джазу, класного екзистенційного біт-попу та французького шансону". Їх виконували популярні на той час співаки та співачки – Арно, Жюльєт Греко, Франсуаз Арді, а деякі з них піднімалися на верхні позиції французьких – і британських – чартів.

Поступово стиль його пісень став іншим – у них дедалі більше проявлявся вплив рок-музики, також Генсбуру вдалося виграти "Євробачення", на якому співачка-підліток Франс Галль виконала його пісню "Воскова лялька". Паралельно Генсбур знімався у кіно, писав пісні та музику до кінофільмів.

Другий шлюб і бурхливий роман

Другою дружиною Генсбура після того, як у 1957 році він розлучився з Лізою Левицькою, стала донька багатого бізнесмена Франсуаза-Антуанетта Панркрацці, стосунки з якою почалися з бурхливого та пристрасного роману. Незважаючи на народження двох дітей, Наташі та Пола, їхній шлюб розпався, протривавши трохи більше ніж два роки.

А Серж за лаштунками телевізійного шоу познайомився з Бріжит Бардо, з якою у нього почалися романтичні взаємини. Генсбур писав для акторки пісні, перша ж з яких, "Боні та Клайд", продемонструвала нове – еротичне – звучання його пісень. Їхні стосунки тривали лише три місяці, після чого Бардо змушена була їх обірвати – її чоловік-мільйонер пригрозив акторці розлученням, що спричинило б обмеження матеріального утримання, і Бардо здалася.

"Я тебе люблю" – "Я тебе теж ні"

Найтривалішим – і скандальним – романом Генсбура стали його стосунки з Джейн Біркін. Коли вони познайомилися, Джейн було всього 22 роки, а Сержу – 40, до того ж він перебував у стосунках з американською акторкою Марісою Беренсон, але ні його, ні її це не збентежило. Вони зустрілися в Парижі в 1968 році та розлучилися в 1980-му, але при цьому так офіційно й не зареєстрували свій зв'язок. Саме з Біркін Генсбур записав найзнаменитішу свою пісню "Я тебе кохаю" – "Я тебе теж ні", що завершується імітуючими оргазм стогонами. У 1971 році Джейн народила Сержу дочку Шарлотту, яка стала успішною французькою акторкою і співачкою та зіграла у фільмі Клода Міллера "Зухвале дівчисько" – за неї вона отримала найвищу кінематографічну премію Франції "Сезар".

Після розставання з Біркін Генсбур, схоже, ввімкнув внутрішній механізм самознищення. Він повернувся до алкоголю, яким і раніше зловживав, а під його впливом здійснював вчинки, які не підносили його в очах суспільства. Втім, чужа думка йому була байдужа: Сержу нічого не вартувало сказати вульгарність на адресу Вітні Х'юстон, з якою він виступав на телевізійному шоу, а його платівки та альбоми ставали дедалі провокаційнішими.

З богемного способу життя і нескінченної низки п'яних ночей Сержа на якийсь час висмикнуло його останнє кохання – Кароліна фон Паулюс, більш відома під прізвиськом Бамбу. Вона подарувала Генсбуру його четверту дитину – сина Люсьєна, який народився 5 січня 1986 року.

"Його натхнення вибивало ґрунт з-під ніг інших авторів"

Серж Генсбур помер 2 березня 1991 року у своєму будинку на вулиці Верней – уві сні, від серцевого нападу. Дізнавшись про це, Франція поринула в жалобу: прапори було приспущено, по телевізору показували фільми та відео за його участю, по радіо лунали його пісні, ЗМІ навперебій писали про те, яку людину втратила країна… І після смерті Генсбура Джейн Біркін продовжувала виконувати його пісні. А інші його роботи – зокрема й кінематографічні – наново відкрило для себе нове покоління, серед якого багато шанувальників його таланту. Співачка Харді, яка працювала з Генсбуром, говорила в інтерв'ю, що "його натхнення було настільки багатим, що вибивало ґрунт з-під ніг інших авторів пісень – наздогнати й перегнати його було неможливо".