Подвійний злочин СРСР: як совєти приховували Чорнобильську катастрофу

У ніч із 25 на 26 квітня 1986 року вибухнув четвертий енергоблок Чорнобильської атомної електростанції. Сталася найбільша в історії ядерної енергетики катастрофа.

Відео дня

Ще одним злочином стало цілеспрямоване приховування правди. Радянська влада спершу замовчувала масштаби трагедії, а потім шукала вигаданих ворогів, блокувала інформацію, маніпулювала іноземною пресою та перетворювала катастрофу на інструмент пропаганди. OBOZ.UA розповідає, як в СРСР приховували катастрофу та кого намагалися звинуватити.

Перші години після вибуху

Уже за вісім годин після аварії на стіл голови КДБ УРСР Степана Мухи лягла доповідна директора ЧАЕС Віктора Брюханова. У ній пояснювалося, що 26 квітня 1986 року о 1 годині 25 хвилин стався вибух на четвертому енергоблоці під час підготовки до планового ремонту. Було зафіксовано обвал даху і стін верхньої частини реакторного відділення та частини машинної зали, а також пожежу, яку до ранку локалізували й ліквідували підрозділи пожежної охорони. Але в цій записці не було жодної згадки про випробування, що передували аварії.

Версія про диверсію

Полковник КДБ Володимир Поделякін згадував, що однією з головних задач було з’ясування причин аварії та пошук осіб, причетних до неї. І насамперед ішлося про те, чи не було тут умислу і чи не діяла "рука ворога". Саме ця версія довгий час залишалася для КДБ головною.

Логіка чекістів була простою і водночас показовою. На різних станціях СРСР раніше вже траплялися витоки радіації, але вибухів не було. Отже, в їхньому уявленні найновіший і найсучасніший четвертий енергоблок, введений в експлуатацію лише за два роки до катастрофи, не міг вибухнути сам по собі. Висновок був типовий для радянської каральної логіки: хтось мав закласти вибухівку або влаштувати підпал.

Секретний план "Прип’ять"

Уже через кілька годин після аварії ухвалили план заходів під кодовою назвою "Прип’ять". Його суть полягала в пошуку на ЧАЕС агентури закордонних спецслужб.

КДБ перевіряв, чи не завербував когось представник західнонімецької фірми Ельба-Кайзер під час візиту на станцію в жовтні 1985 року. Допитували працівників ЧАЕС, які впродовж року їздили у закордонні відрядження. Вивчали листування персоналу з іноземними установами.

Підозрілою здавалася і висока активність українських організацій у США, які добивалися дозволу передати гуманітарну допомогу постраждалим. Радянська влада такої згоди не давала.

Попередні аварійні ситуації на ЧАЕС

Аварійні ситуації на ЧАЕС траплялися і раніше. Зокрема, інцидент був у 1984 році на тому ж четвертому, а також третьому енергоблоках. Тоді проблему вдалося приборкати й приховати.

Цього разу план замовчування зламався через міжнародний резонанс. Першими тривогу підняли шведи: дозиметри на АЕС Форсмарк зафіксували підвищений рівень радіації. З’ясувалося, що джерело не у Швеції, а радіоактивні частинки принесло вітром із СРСР. Його напрямок вказував на Чорнобильську АЕС. Шведські дипломати звернулися до Кремля, але там усе заперечували.

Під тиском скандинавських країн Михайло Горбачов змушений був доручити телебаченню бодай коротко повідомити про подію. Увечері 28 квітня в програмі Врємя диктор зачитав кілька попередньо узгоджених рядків про аварію, внаслідок якої пошкоджено один із реакторів.

У цьому повідомленні не прозвучало головного: не було сказано про вибухи, пожежу, масований викид радіоактивних речовин, масштаб забруднення і евакуацію Прип’яті.

Українська діаспора в США

Уже 30 квітня в Нью-Йорку біля представництва СРСР при ООН відбувся мітинг. Його учасники, американські українці, вимагали правдивої інформації про масштаби й наслідки аварії, а також дозволу передати допомогу постраждалим.

Того ж дня подібний протест пройшов і біля будівлі Секретаріату ООН. У документах КДБ протестувальників зневажливо називали "оунівськими ватажками" і "націоналістами".

Активність українських організацій у США дала результат. Уже 1 травня Конгрес США розглянув подані матеріали й ухвалив резолюцію № 440. У ній радянським урядам – союзному й республіканському – дорікали за приховування факту аварії та відсутність попередження інших держав про небезпеку. Конгрес вимагав надати правдиву інформацію про масштаби катастрофи, дозволити прямий телефонний зв’язок зарубіжним українцям із постраждалими родичами та допустити міжнародних експертів до ліквідації наслідків.

Голова КДБ УРСР Степан Муха у повідомленні до ЦК КПУ пояснив появу цієї резолюції "провокаціями оунівців", а саму аварію навіть 7 травня обережно назвав лише "подією на Чорнобильській АЕС".

Парад 1 травня

Попри те, що вітер ніс радіоактивну хмару на Київ, радянська влада не скасувала парад до Дня солідарності трудящих.

Як писав Сергій Плохій у книзі "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи", парад мав стати маркером для зовнішнього світу: мовляв, ситуацію контролюють, люди у безпеці, а західні медіа лише ведуть пропагандистську війну. Усміхнені обличчя на Хрещатику мали передати одне повідомлення – партія все тримає під контролем.

Насправді ж ці кадри стали доказом злочину. За інформацією Українського інституту національної пам’яті вже 2 травня "Вечірній Київ" звітував про тисячі людей, що вийшли на Хрещатик. На ранок 3 травня в Україні було госпіталізовано 911 пацієнтів із симптомами радіаційного ураження, а наступного дня – вже 1345, серед яких 330 дітей. Згодом київські лікарні переповнилися, і приймати таких пацієнтів почали вже за межами міста.

Заборона на правильний діагноз

У травні 1986 року п’ятий відділ шостого управління КДБ СРСР склав перелік із 26 пунктів інформації про події на ЧАЕС, які підлягали засекреченню. До нього входили причини аварії, характер руйнувань, рівні радіоактивного забруднення, масштаби дезактиваційних робіт, статистика променевої хвороби серед персоналу, ліквідаторів та евакуйованих, дані про масові отруєння, епідеміологічні наслідки, обсяги фінансування консервації блоку і навіть кількість людей, які брали участь у ліквідації.

Щоб применшити масштаби трагедії, влада пішла ще далі – почала приховувати справжні діагнози. У довідці шостого відділу УКДБ УРСР по Києву від 13 травня 1986 року йшлося, що адміністрація Київської області та 25 лікарень, керуючись вказівкою Міністерства охорони здоров’я УРСР, в історіях хвороб пацієнтів із ознаками променевої хвороби вказують діагноз вегетосудинна дистонія.

Як СРСР обманював світ

З Москви до Києва надходили інструкції, що саме можна говорити про Чорнобиль як внутрішній, так і зовнішній аудиторії. Серед причин акцентували виключно на людському чиннику, тоді як технологічні й конструкторські недоліки замовчували.

29 квітня ЦРУ підготувало звіт, у якому назвало подію на ЧАЕС найстрашнішою ядерною катастрофою в історії та зазначило, що чутки про тисячі загиблих і постраждалих не є безпідставними.

30 квітня у Москві для іноземних послів провели брифінг першого заступника міністра закордонних справ СРСР Анатолія Ковальова. Його риторика зводилася до одного: усе не так страшно, як пише західна преса. Головна теза – здоров’ю ніщо не загрожує.

Одне із завдань формулювали цілком відверто: не допустити виїзду хворих людей, щоб "вороги" не змогли використати окремі інциденти в антирадянських цілях.

5 травня у Токіо лідери Великої сімки закликали радянський уряд невідкладно надати всю запитувану інформацію про аварію. З 27 квітня по 22 травня до Києва відбулося 22 візити іноземних дипломатів. КДБ ретельно контролював їхні переміщення, прослуховував телефонні розмови, блокував телетрансляції.

8 травня на запрошення радянської влади до Києва прибув генеральний директор МАГАТЕ Ганс Блікс. Як пише Сергій Плохій, Блікс зафіксував у кабіні на висоті 400 метрів і на відстані 800 метрів від реактора випромінювання 350 мілірентген за годину. За межами кабіни вимірювань не проводили, саму АЕС він не відвідував.

На пресконференції в Москві Блікс заявив, що бачив людей у полях, худобу на пасовищах, автомобілі на вулицях, а радянська сторона переконана, що зможе знезаразити територію і вона знову стане придатною для сільського господарства. Саме такого ефекту й добивалися радянські органи – створити для зовнішнього світу керовану, очищену від паніки реальність.

OBOZ.UA також публікував історію про останню дитину, народжену у Чорнобилі.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.