"Я не відчував страху": український журналіст побував у Антарктиді і розповів про життя полярників, місцевих тварин і небезпеку протоки Дрейка

Журналіст Геннадійс Куркінс (псевдонім Геннадій Куркін, Henry Keen) – громадянин Латвії, ведучий проєктів UATV.Q&A, Talk For more, Wrap-up на каналах державного підприємства "Мультимедійна платформа іномовлення України" – FREEДОМ, UATV.English, The Gaze.

Відео дня

Приїхав в Україну на початку повномасштабного вторгнення Росії як волонтер, привозив ліки і автівки швидкої допомоги для дитячої лікарні "Охматдит" у Києві, яка постраждала від ворожого удару. Зараз працює на каналах українського іномовлення, доносить до іноземців правду про війну диктатора Путіна проти нашої країни.

Куркінс став першим українським журналістом, який здійснив перехід до Антарктиди на борту науково-дослідного судна "Ноосфера", відвідав полярну станцію "Академік Вернадський", де працював над документальним фільмом-експедицією "Воїни науки".

У інтерв'ю OBOZ.UA він розповів про особливості побуту полярників, їхнє дозвілля, арктичних тварин і про те, які сувеніри привіз додому.

– Ви стали першим журналістом, який побував в Антарктиді. Якими були ваші перші думки, коли вийшли з корабля? Чи не було бажання одразу повернутися назад?

– Я точно не перший український журналіст в Антарктиді. У 2017-му в Антарктиді працював мій колега, журналіст, військовий Саша Махов. У травні 2022-го він загинув у бою із російськими окупантами під Ізюмом. Його пам’яті присвячено наш фільм. Але я – перший журналіст, який здійснив подорож до крижаного континенту на криголамі "Ноосфера". Причому це була унікальна подорож: від самого фронту в Україні до Антарктиди і назад. Єдина думка, яка не полишала мене, – знімати усе. Це не зовсім правильно з погляду документалістики, але цілком природно з людського погляду.

Потрапити в настільки віддалене й закрите місце – величезна удача. Мені реально поталанило, що ідея українського іномовлення зняти фільм, який би показував іноземцям, що Україна розвиває науку навіть під час війни, знайшла відгук у НАНЦ (Національний антарктичний науковий центр. – Ред.). Зрештою, ми відзняли понад сто годин матеріалу. І справжнім випробуванням для режисера редактора і режисера монтажу стало завдання скоротити його до 90 хвилин, котрі триває фільм. Це була неймовірно складна робота, адже кожен кадр мав свою цінність і ексклюзивність.

– Чого найбільше не вистачає в Антарктиді (наприклад, хорошої кави або Wi-Fi)?

– Часу. Часу на дослідження, на роботу. Часу завжди бракує. Ймовірно, нашим науковцям не вистачає і певного спеціалізованого обладнання, адже, знаючи вчених, розумію, що такого обладнання завжди замало. У побутовому ж плані команда забезпечена усім необхідним – від різноманітних продуктів до медичних препаратів. Зі зв’язком також все нормально. Антарктида – це зовсім не комунікаційна пустеля. У вчених є власний окремий Starlink, також Starlink є на "Ноосфері". А взагалі, перепрошую за пафос – це велика гордість, розуміти, що Україна має спроможність займатися фундаментальним дослідженнями й робити свій внесок у світову науку попри війну, попри те, що Росія намагається нас знищити.

– Ви працювали над фільмом для іномовлення в Антарктиді. А ви самі відчули свободу чи це більше схоже на виживання?

– Я працював і в Антарктиді, і в Україні, біля лінії фронту, бо в нас є історії полярників, які в експедиції і які зараз на фронті. І моя головна емоція впродовж усієї роботи над "Воїнами науки" – це захоплення усім: людьми, подіями, природою, можливістю, яка мені випала.

Те, що я відчував, – точно не виживання. Уявіть собі день, проведений у компанії однодумців, до краю насичений подіями, випробуваннями, сповнений завдань і планів, серед неймовірно суворої й водночас величної краси Антарктики. А тепер уявіть, що попереду ще багато таких днів. Знаєте, як це називається? Щастя!

– Чи пробували ви знімати на телефон і як швидко він замерз?

– Близько 20% матеріалу знято на телефон, і він не змерз. Хто замерз – так це я. Особливо мерзли пальці. Так що, коли ми знімали китів, дві камери GoPro пішли під воду.

– Чи відчували ви страх? У фільмі показано, як піднімалась вода. Можливо, у цей момент або коли пережили бурю?

– Я не відчував страху, навіть коли "Ноосфера" боролася зі штормом у протоці Дрейка. Можливо, свою роль зіграв мій досвід морських подорожей на різних суднах, у різних куточках світу й за найрізноманітніших умов. Навіть для досвідчених мандрівників найнебезпечніша у світі протока Дрейка – це випробування, що змушує вкотре усвідомити міць стихії, проте "Ноосфера" впевнено долала кожен удар океану. І в цьому не було нічого дивного – із таким капітаном та командою корабель тримався на воді не лише завдяки своїй міцній конструкції, а й завдяки людській майстерності, витримці та злагодженій роботі.

– Головне питання: а жінки там є? Чи Антарктида – справжній чоловічий клуб?

– Однозначно це не чоловічий клуб. Жінки працюють в Антарктиді, і на нашій станції також. Під час мого відрядження в експедицію їхала рекордна кількість науковиць – чотири. Для Анни Соіної, яка займається геофізикою, це вже друга зимівля. Вперше до крижаного континенту вирушили біологиня Тетяна Баглай, метеорологиня Валентина Гарбарчук, лікарка Іванна Котурбаш. Але чотири жінки в одній експедиції – це радше виняток: раніше стільки полярниць було аж 27 років тому, в другій українській експедиції 1997-1998 років. Потім 20 років жінок, які б зимували на станції "Академік Вернадський", не було, хоча формальної заборони брати жінок у експедиції теж не було, але упередженість існувала. З приходом до керівництва НАНЦ Євгена Дикого ситуація змінилась. Тепер жінки є й на зимівлях. Насправді охочих працювати в антарктичній експедиції багато, і всі жінки й чоловіки проходять однаковий відбірковий конкурс.

– Полярники рахують пінгвінів. Навіщо? Чи пробували дати їм імена?

– Це дослідження важливе для того, щоб розуміти, що відбувається із екосистемою в одному з найвіддаленіших куточків планети. Науковці підраховують пінгвінів, щоб стежити за станом популяції, її здоров’ям, процесом розмноження, аналізувати вплив на них довкілля. Також зібрані дані допомагають оцінювати загальний стан природи в Антарктиді і на всій планеті. Наприклад, зараз зросла популяція пінгвінів, які гніздуються біля української станції. Полярники вважають, що причина у зміні клімату, а саме в загальному потеплінні.

Імен пінгвінам, ні, при мені не давали. Але є традиція давати ім’я першому новонародженому тюленяті. Це ім'я обирають у Fаcebook. У 2023 році це був Анвер – скорочення від двох слів Антарктида і ВЕРесень, торік – SeaBaby, на честь українського морського дрона.

– Чи є в Антарктиді свої знаменитості? Наприклад, якийсь особливо харизматичний пінгвін чи тюлень, якого всі знають?

– Нікого більш харизматичного за мене в Антарктиді ви не знайдете (сміється). Якщо серйозно, от саме зараз біля станції гніздиться родина пінгвінів, яка виховує трьох дитинчат. Це незвична подія, зазвичай їх двоє, бо найчастіше навіть якщо пташенят вилуплюється троє, то батьки не можуть вигодувати всіх і хтось гине. А ці впорались. Влітку до станції приходив молодий імператорський пінгвін – це теж не частий гість біля "Вернадського".

– Чи годують полярники місцевих тварин?

– Ні. Порушувати звичне життя диких тварин, втручатися в дику природу категорично заборонено. Це перше правило вчених. Усе має відбуватись природним шляхом, а завдання науковців – спостереження та аналіз. Україна є учасницею Мадридського протоколу про охорону довкілля в Антарктиді. Він жорстко регламентує те, як полярники можуть взаємодіяти з тваринами. Їх не можна годувати, торкатися чи брати на руки. Виняток – це біологи, але лише в межах наукових досліджень. Навіть фотографувати мешканців Антарктиди потрібно так, щоб вони не змінювали поведінку, потрібно уникати гучних звуків, будь-чого, що може налякати тварину. Звісно, якщо тварина постраждала через діяльність людини, то полярники можуть втрутитись і допомогти. Але, на щастя, зараз такі випадки в Антарктиді трапляються дуже нечасто.

Також на станцію не можна привозити немісцевих тварин чи рослини, окрім випадків наукових досліджень.

– Як виглядає доставка їжі в Антарктиду? І за чим найбільше сумують полярники?

– Їжу доставляє криголам "Ноосфера" двічі на рік. Повторюю, на станції є все необхідне, і навіть із запасом. Проте наприкінці півріччя свіжі овочі та фрукти стають справжнім дефіцитом і великою рідкістю. Полярники, безперечно, сумують за ними найбільше, адже навіть найкращі консерви не можуть замінити смак свіжих продуктів. Крім того, час від часу станцію відвідують різноманітні гості – колеги із інших суден, учасники екскурсій, які привозять різні смаколики та додаткові запаси продуктів.

– Чи є у вас тепер особистий топ-5 найтеплішого одягу, який рятує від мінус 50?

– Є, на фото. В Антарктиді одяг має бути максимально теплим, функціональним, водонепроникним і вітронепроникним. Верхній одяг – тепла куртка чи комбінезон для екстремальних температур, спеціально утеплені штани, термобілизна, шапка або балаклава, яка надійно закриває вуха та захищає голову від холоду, а також рукавиці, які захищають від обмороження. Особливо важливим є також надійне, утеплене взуття, яке не промокає, витримує сильні морози та забезпечує комфорт під час ходьби по снігу та кризі.

– Як розважаються полярники? Чи є у них свій місцевий "Антарктида-бар"?

– У ті дні, коли я там перебував, було дуже багато роботи: ротація експедицій, передача справ, і тому відверто не до розваг. Звісно, була святково-офіційна церемонія перезмінки, коли керівники експедиції, яка повертається додому, передавали символічний "ключ від станції" керівникові полярників, які залишаються на зимівлю.

На станції є спортзал, бібліотека, зараз непоганий інтернет, яким можна користуватись не лише для робочих цілей. Також є найпівденніший у світі бар "Фарадей". Тут святкують дні народження, а також збираються щосуботи. Бар перейшов українцям у спадщину разом зі станцією "Академік Вернадський" від Великої Британії і оздоблений у стилі британського паба. У його барну стійку вмонтована монета номіналом 1 фунт стерлінгів, за який у 1996 році Україна символічно придбала станцію у британців. Тут є більярд, дартс, музика і чудова компанія. Оскільки острів Галіндез є однією з популярних точок антарктичних туристичних маршрутів, то бар часто відвідують туристи – гостем "Фарадею", наприклад, був Білл Гейтс. Гостей можуть почастувати фірмовою настоянкою "Вернадівка", подати вино і пиво.

Якщо ж говорити про міцні напої для полярників, то взагалі алкоголь у Антарктиді не під забороною, але поводитись із ним потрібно обережно і є певні обмеження. Вживати його можна лише на свята та у святкові суботи.

– Чи з’явилося у вас бажання повернутися туди знову, чи одного разу вистачило на все життя?

– Не вистачило.

– Який найбільш антарктичний сувенір ви привезли додому? Чи можна там взагалі щось купити?

– Я привіз ювілейну медаль НАНЦ, фотографії Сергія Глотова (який, до речі, виставляється в таких місцях, як офіс Google), а також паперову карту Антарктичних вод від Британського адміралтейства, підписану капітаном "Ноосфери". Такі сувеніри є не в кожного полярника, і мені дуже пощастило їх отримати. Ці предмети мають особливу цінність, адже вони пов’язані з історією наукових досліджень і моїми власними переживаннями у цьому незвичайному місці.

– Яким буде наступний фільм? Про що?

– Не розкриватиму детально планів, лише проанонсую документальний проєкт про ALMA – найбільший у світі комплекс радіотелескопів, розташований на високогірному плато в пустелі Атакама на висоті понад 5000 метрів над рівнем моря. Матеріал для нього ми також знімали під час антарктичної експедиції. Це місце, де працюють справжні "зірки" науки – астрономи, математики, астрофізики, серед яких є й українці. Знімальній групі українського іномовлення вдалося зробити неймовірне – побувати там і поспілкуватися з ними. Матеріал зараз перебуває на етапі монтажу, тож слідкуйте за анонсами.