Онук чи внук: як правильно говорити українською

Люди, які почали користуватись українською мовою не так давно, часто щиро прагнуть очистити своє мовлення від русизмів. І це похвальне прагнення часом може обернутись надмірним униканням деяких слів, які здаються мовцеві неправильними, запозиченими чи калькованими.

До таких слів деякі надміру обережні користувачі української мови можуть зараховувати іменник "внук/внучка" і завжди заміняти його варіантом "онук/онучка". Чи потрібна тут така обережність, з’ясовував OBOZ.UA.

Якщо коротко, то відповідь негативна. Уникати використання слів "внук", "внучка", "внуки" в українській мові не потрібно. Всі вони містяться у словниках, входять до літературної норми і є повними відповідниками слів "онук", "онучка", "онуки".

Але звідки з’явились ці два варіанти? Вся справа у тяжінні української мови до евфонії, тобто милозвучності. Нашій мові не властиві нагромадження приголосних, які непросто вимовляти і які роблять звучання слів більш грубим. Саме тому чимало слів, які починаються на звук [в] мають повні відповідники, першим в яких є звук [у]:

• всі – усі;
• впасти – упасти;
• враз – ураз;
• взяти – узяти;
• вплив – уплив;
• вдвох – удвох.

До речі, слово "внук" також має рідковживаний варіант "унук", який починається зі звука [у].

Отже, коли ви українською мовою описуєте ступінь спорідненості через покоління, не потрібно уникати слова "внуки". Просто орієнтуйтесь на попереднє слово у реченні і обирайте варіант з початковим приголосним, якщо перед тим ішов голосний звук, і навпаки:

• ходив онук;
• маленька внучка;
• подарунок унукам.

Раніше OBOZ.UA пояснював, як правильно казати українською – вітамін Е чи Є.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.