Олексій Попов: підприємець, який проєктує попит

Олексій Попов не любить словосполучення "екстремальний бізнес". У його версії водного дозвілля головні ролі відіграють не трюки, а процеси: безпека, навчання, логістика. Саме так із 2015 року він вибудовує в прибережних містах України середовище для кайтсерфінгу, віндсерфінгу та вейкбордингу, доповнюючи спортивні активності вечірніми подіями та водними маршрутами.

Відео дня

Шлях Попова починався в корпоративному менеджменті, де він відповідав за плани продажів, роботу регіону та команду до трьох десятків людей. Паралельно він спробував себе в роздрібній торгівлі – невеликі магазини "біля дому". Саме цей досвід задав тон: увагу до операцій і фінансової дисципліни згодом було перенесено в спортивно-туристичні формати.

Перший клуб ентузіастів виріс у стаціонарну водну станцію, а потім – у ширшу екосистему: навчальні програми з поетапною прогресією, дитячі тренування, змагання, вейк-зона, прокат і події на набережній. Попов послідовно відмовляється від образу "адреналінового атракціону". У його проєктах розмічена акваторія, перед кожним виходом проводиться брифінг, екіпірування є обов’язковим, ведуться журнали інцидентів і тренувань, діє внутрішня сертифікація інструкторів. Для дітей – окремі регламенти з акцентом на техніку та дисципліну.

У 2019 році команда запустила в Маріуполі кінотеатр під відкритим небом. Рішення виглядало нетиповим для спортивного проєкту, однак логіка була прагматичною: відвідувач проводить на локації більше часу, а вечірній контент не потребує складної інфраструктури. Наступного року з’явилися прогулянкові рейси та чартери – зокрема формат із щогодинними виходами. Це дозволило зменшити сезонні коливання й вирівняти завантаження персоналу.

У яхтинг Попов прийшов як організатор морських походів – за його словами, їх було понад пів сотні приблизно в десяти країнах. У 2018 році він отримав ліцензію капітана вітрильних яхт. Частину практик – планування маршрутів, підготовку екіпажу, стандарти безпеки – він переніс на "малий" внутрішній флот.

Важливою складовою стали змагання: кайт-марафон уздовж Білосарайської коси на 35 кілометрів, міські чемпіонати з вейкбордингу для дорослих і дітей, старти з вітрильних дисциплін. Для організаторів це інструмент розвитку спільноти, для міста – подія, що приваблює відвідувачів у теплий сезон.

Фінансова модель у Попова радше консервативна. Він систематизує процеси, використовує системи для відстеження відвідуваності та віддає перевагу підходу asset-light – коли дорогі активи беруть у лізинг або через партнерство. У публічних поясненнях він говорить про "просту систему, що потребує складної підготовки": спочатку процес і математика, вже потім – маркетинг.

Пандемійний 2020-й став випробуванням на гнучкість. Команда скоригувала розклад, зменшила групи, посилила протоколи безпеки й переключилася на локального гостя. Формати на свіжому повітрі – кінопокази та короткі рейси – виявилися доречними без додаткових технічних витрат.

Серед планів, які Попов описував того року, – розширення дитячої програми, уніфікація навчальних модулів і підготовка франчайзингового пакета з бренд-гайдом, safety-manual і документацією для інструкторів. Ідея масштабування тут не про швидке зростання, а про відтворюваність якості між локаціями.

Чи має такий підхід недоліки? Він вимогливий до персоналу й потребує часу на впорядкування процесів, що сповільнює експансію. Втім прихильники моделі вважають, що саме так формується довіра: прозорі правила, видима безпека й передбачуваний сервіс.

У підсумку історія Олексія Попова – це радше про управління ризиками та побудову процедур, ніж про гонитву за видовищністю. Вода і вітер лишаються головними маркерами середовища, але тон задають таблиці, інструкції та щоденна робота з гостем. І саме ця комбінація – спорт, сервіс і спільнота – робить проєкти життєздатними поза межами сезонних хвиль.