Одяг у латках і життя на картоплі: чому в СРСР було страшно старіти

Рівень життя літніх людей часто вважається важливим індикатором загального добробуту суспільства та ставлення держави до найменш захищених верств населення. Якщо розглядати за цим критерієм Радянський Союз, то картина вимальовується вельми невтішна.

Відео дня

Попри офіційну пропаганду про "почесний відпочинок", для переважної більшості громадян похилого віку радянська реальність була повна труднощів та бідності. Як зазначає блогер Максим Мирович у своєму дописі, старість в СРСР часто була жахливою та асоціювалася зі злиднями.

Він запропонував дослідити матеріальний стан, зовнішній вигляд та соціальну роль літніх людей у той період, опираючись на аналіз та спостереження.

Бідність в СРСР

Зовнішній вигляд радянських громадян похилого віку часто слугував наочним свідченням реальних злиднів того періоду. На відміну від молодших поколінь, які ще могли докладати зусиль для підтримки гідного вигляду, у більшості літніх людей бракувало коштів, сил чи здоров'я для цього. Типовий образ включав передчасно зістарену шкіру, що було наслідком важкої фізичної праці в умовах недостатньої механізації. Проблеми з зубами також були повсюдними: до шістдесятирічного віку багато хто втрачав власні зуби, а їхньою заміною ставали незручні "повні" протези, які зберігали у склянці з водою, або непривабливі металеві коронки. Якісна стоматологічна допомога була практично недоступною.

Гардероб літніх радянських людей вирізнявся похмурими кольорами: переважали коричневі, землянисті, сірі та чорні відтінки. Одяг, як-от сукні, пальта чи костюми, часто купувався ще у передпенсійні роки і потім носився роками, аж до самої смерті. Навіть існував сумний вислів "купити останній костюм чи пальто", що означало придбання речі, яку носитимуть до кінця життя через відсутність коштів на оновлення. Була також поширена практика відкладання грошей на власні похорони. Характерною рисою цього одягу був стійкий запах нафталіну, яким щедро пересипали речі під час зберігання від молі. Одяг був багато разів лагоджений, з видимими латками, а штани часто були витерті до блиску.

З взуттям ситуація була аналогічною: зазвичай доношували старі, зношені черевики чи чоботи, придбані ще в робочі роки, які багаторазово ремонтували, втратили колір та форму. Зношені підошви, що ставали слизькими, вимагали "профілактики" – наклеювання гумових накладок у майстернях, або ж використовували "народні засоби", як-от шматок пластиру на підошву. Такий рівень бідності поширювався на всі побутові аспекти: життя проходило серед власноруч зв'язаних рукавичок, залатаних шкарпеток, полагоджених ізолентою окулярів, старих, але "ще добрих" каструль та ножів. Радянська старість означала злидні у буквальному сенсі слова. Хоча люди не вмирали з голоду, харчуючись переважно хлібом, картоплею та кефіром, таке існування було далеким від гідного.

Роль літніх людей у радянській державі

Переходячи від зовнішнього вигляду до соціальної ролі, слід зазначити, що пенсійний вік в СРСР офіційно називався "почесним відпочинком", але на практиці часто означав фактичне "списання людини". Про жодну можливість самореалізації після виходу на пенсію не йшлося: людей відсторонювали від професійної діяльності, і можливості для додаткового заробітку чи заняття приватною діяльністю були відсутні, оскільки будь-яке приватне підприємництво суворо переслідувалося законом. Автор наводить приклад, коли навіть спроба бабусі продавати домашнє печиво могла спричинити звинувачення у "спекуляції" та навіть загрозу ув'язнення, часто за доносом сусідів.

Фактично, держава пропонувала літнім людям небагато варіантів, крім тихого доживання у безнадії, займаючись обмеженими хобі, як-от в'язання чи гра в доміно біля під'їзду. Про подорожі, нові інтереси чи активне дозвілля не йшлося; життя зводилося до очікування кінця. Єдиною "корисною" діяльністю, часто вимушеною через побутові умови, ставало виховання онуків. Через дефіцит житла літні люди рідко мали окреме помешкання і здебільшого жили разом із дітьми, виконуючи фактично обов'язки доглядальниць/домробітниць: приготування їжі, ручне прання, прогулянки з онуками, допомога з уроками та багатогодинне стояння в чергах за продуктами.

Вільний час часто обмежувався спілкуванням з іншими літніми людьми на лавочці або сном біля телевізора. Автор підсумовує, що це була жахлива старість без власної волі, де людина була приречена на роль залежної та безпорадної особи, що існує на утриманні та не належить собі.

Норма старості у СРСР

Підсумовуючи, переважна більшість літніх людей у ​​Радянському Союзі були вкрай бідними, залежними та позбавленими власної автономії. Такий стан був прямим наслідком тотальних радянських злиднів та специфічного ставлення влади до цієї категорії населення, яке дисонувало з пропагандистськими гаслами. Насправді пенсіонери часто сприймалися як бідні, безпорадні істоти, чиєї мізерної пенсії вистачало лише на мінімальне виживання.

Таке існування, на думку автора, могло призводити до психологічних змін, стираючи гендерні ознаки та перетворюючи людей на сварливих, інколи злих персонажів, образ яких (як "недобрих бабусь" чи дідів-донощиків) часто згадується очевидцями. Найбільш показовим є те, що саме така, далека від гідної, старість подавалася як нормальне явище в СРСР, хоча вона яскраво демонструвала справжню суть радянської системи, яка контрастувала з ідеями "комунізму".

OBOZ.UA пропонує дізнатися, як від бідності в СРСР потерпали пересічні громадяни.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.