Відео дня
Не більше п'яти років: коли Україна змогла б створити власну ядерну зброю і чого бракує
Після демонстративної відмови Росією від курсу на перемир'я, який замінили посилені ракетні атаки, в українському суспільстві знову заговорили про необхідність відтворення власної ядерної зброї. Щоб супостату не кортіло.
В англійській мові для висловлення можливості що-небудь зробити використовуються два дієслова – "can" і "may". Перше – це можливість фізична. Друге – можливість моральна: а чи можна? З другим варіантом щодо ядерної зброї начебто давно зрозуміло – ні, нам дорослі країни не дозволять, ми договір підписали, на нас накладуть санкції, оголосять країною-ізгоєм тощо.
Але як йдуть справи з можливістю фізичною? Якщо винести за дужки моралізаторство країн, які повинні були гарантувати нашу безпеку, але цього не зробили, якщо сісти й зайнятися справою – чи зможемо?
Чи є в України потенціал для відновлення найближчими роками власного ядерно-паливного циклу (що передбачає прекрасну можливість для створення ядерної зброї) – розповідає OBOZ.UA.
В Україні – чверть фахівців-ядерників усієї Європи
Попри те, що ядерної зброї, яка дісталася Україні у спадок від Радянського Союзу, ми остаточно позбулися ще у червні 1996 року (згідно зі злощасними Будапештськими домовленостями), можливість створення власної ядерної зброї зберігалася аж до кінця 2010 року.
У Харківському фізико-технічному інституті (де, до речі, 1932 року розщепили ядро атома, вперше у світі), перебувало близько 120 кілограмів високозбагаченого урану. Цей уран-235, із рівнем збагаченості 90%, використовували для науково-дослідних робіт, але варто зазначити, що саме такий ізотоп використовували в бомбі "Малюк" під час ядерного бомбардування Хіросіми. Нині під час створення ядерної зброї використовується збройовий плутоній, але уран-235 нічого, теж годиться.
"Але Янукович передав це ядерне паливо Росії. Причому, за договором, високозбагачений уран повинні були вивезти до квітня 2012 року, а вивезли весь уже до грудня 2010 року", – розповідає OBOZ.UA експертка із питань ядерної енергетики та ядерної безпеки Ольга Кошарна.
Одним словом, головна перешкода для створення Україною власної ядерної зброї – відсутність збройового ядерного палива та обладнання для його виробництва.
"Річ у тім, що вся промислова база для збагачення урану, створення збройового плутонію – спеціальні реактори, центрифуги тощо – залишилася в Росії. Ми займалися питаннями ядерної зброї суто теоретично", – розповідає OBOZ.UA професор кафедри АЕС Національного університету "Одеська політехніка" Сергій Барбашев.
До речі, у плані фахівців у галузі атомної енергетики Україна і зараз на одному із перших місць якщо не у світі, то у Європі.
"Українське ядерне товариство налічує понад 3 тисячі осіб, враховуючи, що загалом у Європейському ядерному товаристві – 14 тисяч фахівців. Тобто ви розумієте, що дуже великий внесок роблять саме українські науковці. Ми – потужна ядерна держава, нашим партнерам є в нас чого повчитися", – говорить OBOZ.UA директор навчально-наукового інституту "Фізико-технічний факультет" ХНУ ім. Каразіна Пилип Кузнєцов.
Не вистачає лише одного реактора
Отже, що ми маємо зараз у плані потенційної можливості відтворення ядерної зброї? Власного урану у нас багато, його видобуток ведеться. Професійні фахівці є. Можливості для створення ракет-носіїв – що крилатих, що балістичних – ще й які.
Не вистачає головного – збройового ядерного палива. Яке, своєю чергою, напрацьовується зі звичайного ядерного палива для АЕС. Якого у нас теж немає – ми його купуємо. Але це справа, яку можна вирішити – ще два роки тому, наприклад, "Енергоатом" і канадська компанія Cameco підписали угоду про виробництво власного українського ядерного палива.
Єдина заковика – для створення збройового ядерного палива зі звичайного для АЕС необхідний спеціальний реактор.
"Атомні реактори на наших АЕС здатні збагачувати уран до 4,5-5%. А для збройового урану цей показник – 90% і більше. І обладнання, яке здатне це зробити, у нас немає", – каже Ольга Кошарна.
До речі, твердження, що у нас немає технологій для виробництва ядерної зброї (його використовують ті, хто із якихось причин противиться появі в України власної ядерної зброї), м'яко кажучи, є хибним. Технологій у нас сила-силенна, а ось чого немає – так це "заліза".
Але якось же з'явилося воно в Індії та Пакистану, у Північної Кореї та Ірану. Україна у цьому сенсі чим гірша? Ті змогли, а ми не можемо?
"Індії допомагав СРСР, Пакистану – США, Північній Кореї – Росія і Китай, Ірану – США, Китай, СРСР і Росія. Тільки ізраїльтяни самі все зробили. Вони, щоправда, цього не визнають. Але ще Голда Меїр сказала: "По-перше, у нас ядерної зброї немає, а по-друге, якщо буде потрібно, то ми її застосуємо", – нагадує Ольга Кошарна.
То що, технологічно в галузі будівництва ядерних реакторів ми слабші за Ізраїль? Навряд чи. Не відкидається, що Ізраїль створив ядерну зброю якраз багато в чому завдяки українським репатріантам (до речі, сама Голда Меїр – киянка).
І якщо вже Ізраїль, держава завдовжки 470 кілометрів і завширшки (у найширшому місці) 135 кілометрів, непомітно зміг створити всю необхідну інфраструктуру для отримання власної ядерної зброї, то чому Україна не зможе?
"Я думаю, що все можливо. Я бачу це за тими внесками, які ми показуємо в ядерній науці і в ядерній галузі загалом", – каже Пилип Кузнєцов. Сергій Барбашев вважає, що "на це знадобиться багато років". А ось Ольга Кошарна вважає, що "це питання не двох і не трьох років".
Тобто логічно припустити, що чотири роки мінімум. Тож тут головне – політична воля. А потім ми зможемо сміливо говорити: нічого немає, але якщо що, та по Росії – так це із задоволенням!