Життя в СРСР змушувало людей проявляти неабияку винахідливість у побуті. Через постійний дефіцит найнеобхідніших товарів і погану якість тих, які були в наявності, люди чого тільки не вигадували, наприклад, клали у шафи з одягом та взуттям коробки з сірниками.

Відео дня

Для сучасної людини це звучить як абсурд, тоді як в Союзі такий лайфхак був справжнім порятунком. OBOZ.UA розбирався, від чого він рятував, як працював і які були альтернативи. Почнемо з того, що розкриємо головний секрет: сірники до одягу клали, щоби боротися із зайвою вологою в шафі.

Як працювала "сірникова пастка" для вологи

Проблема сирості в радянських квартирах (особливо в хрущовках з поганою вентиляцією) була масовою. У закритих шафах одяг швидко набирався води з повітря, і набував характерного затхлого запаху.

А сірники використовували як найдешевший доступний абсорбент. Деревина, з якої виготовляли палички, проходила спеціальну сушку і була надзвичайно пористою, а головки сірників містили хімічні сполуки, що активно притягували молекули води з повітря. При цьому купити цей дешевий товар можна було всюди – особливого дефіциту на нього не було.

Як цим користувалися

Щоби сірникова "пастка" для вологи спрацювала якнайкраще, коробку зазвичай залишали напіввідкритою або проколювали в ній кілька дірочок голкою. Сірники клали не тільки на полиці, а і запихали в кишені зимових пальт, усередину взуття, що зберігалося до сезону. Також їх поміщали в кути шафи, де циркуляція повітря була найгіршою. На одну секцію шафи зазвичай вистачало 2–3 відкритих коробок.

Міняти такі "пастки" рекомендували раз на кілька місяців або коли дерево ставало відчутно м’яким чи "набряклим", а головки сірників починали темніти від вологи. Цікаво, що їх після цього можна було висушити і використати за прямим призначенням.

Альтернативні радянські методи боротьби з вологістю

Окрім сірників, у хід йшли й інші підручні засоби, які мали здатність вбирати воду не гірше за професійні осушувачі. Ось кілька популярних і недорогих альтернатив, які використовували в Союзі.

• Харчова сода – це чудовий гідрофільний порошок. Її насипали в саморобні мішечки та підвішували на плічка для одягу. Окрім вологи, сода чудово поглинала сторонні запахи, працюючи як дезодорант для текстилю.
• Звичайна шкільна крейда – це карбонат кальцію, який дуже ефективно вбирає воду. Крейду подрібнювали на великі шматки (а іноді клали цілими паличками) і розкладали по кутах полиць із постільною білизною. Коли крейда ставала вологою і починала кришитися, її просто замінювали на нову.
• Для особливо цінних речей використовували сіль або товчене активоване вугілля. Сіль часто прожарювали на пательні, щоб вона стала максимально сухою, і розставляли в маленьких баночках на дні шафи.

Сьогодні ми купуємо пластикові контейнери з силікагелем, але логіка процесу залишилася незмінною. Радянські лайфхаки просто використовували фізичні властивості доступних матеріалів там, де промисловість не могла запропонувати готового рішення.

Раніше OBOZ.UA розповідав, навіщо в СРСР фарбували в різні кольори бензин.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.